Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

14.

"Я повний скарбів музей, а ти так і не розплющив очі"

Не знаю, що я відчувала в цей момент, але мій рот,наче закрили на ключ. Перед нами стояв Люк, обличчя якого, було повне гніву і через секунду, він вже прямував до Деміана. Я розумліа, що зараз буде і чомусь, інстенктивно стала перед Деміаном. Він тільки ж посміхнувся і доторкнувся моєї руки, кажучи відійти.

- Ейло, краще відіди,- гарчав на мене Люк.

- Послухай, ми можемо спокійно поговорити? - запитала я Люка і старалась говорити спокійно. Люк зупинився перед нами і декілька разів видихнув, заспокоюючи свої емоції.

- Добре, але вдвох,- подивився на мене хлопець і в його погляді, я побачила відразу.

- Ага, а ще що? Ти не можеш приходити сюди і казати, що нам робити. Вона не твоя, в біса, дівчина! - тепер гніватись почав Деміан, а я хотіла піти звідси.

- Щось я не пам'ятаю, щоб вона була твоєю дівчиною,- хмикнув Люк.

- Ви можете заспокоїтись? - трохи голосніше, ніж зазвичай сказала я,- Я хочу поговорити з Люком,- подивилась я на Деміана, звертаючись до нього,- Наодинці.

Деміан хмикнув і відійшов, так, щоб він нас не чув. Люк залишився стояти на місці, його обличчя було напружене і зле.

- Що ти хочеш мені сказати, Ейло? - запитав Люк, його голос тремтів від гніву.

- Я хочу сказати, що не розумію причину твоєї злості. Я розумію, що можливо, ти не очікував побачити нас разом, але я теж не думала, що так вийде,- я замовчала, щоб обдумати, що казати далі, - Але я думала ми з тобою друзі...

- Ти дійсно думаєш, що я хочу дружити з тобою? - посміхнувся Люк,- Або поцілунок на вечірці був дружнім?

- До цього поцілунку, ти поводив зі мною, як друг, а після нього ми взагалі не спілкувались, - відрізала я. Люк тяжко видихнув і стояв, дивився на море.

- Ейло...можливо, я пергнув сьогодні палку, але не жалію про сказане. Я не знаю, що в тебе з моїм братом, але не думай, що він такий прекрасний,- сказав Люк і повернувся до мене так, що ми зустрілись поглядами.

- Я не знаю твого брата, як і тебе, виявилось. Мені не варто було відповідати на твій поцілунок. Якщо цим, я дала тобі якусь надію, вибач, - сказала я і Люк хмикнув.

- Я не знаю, що зараз сказати. Мені треба це обдумати,- сказав Люк і відійшов до мене, прямуючи на вихід з пляжу. Ну що ж, я втратила єдину людину, з якою нормально спілкувалась в університеті, але не вважаю себе виною. Можливо, і мені, і Люку треба час обдумати це все. Я заплуталась в своїх відчуттях і емоціях, але єдине, що знала, так це те, що сьогоднішній вечір з Деміаном змінив дещо для мене.

Відірвавши свій погляд від моря, я побачила, що Деміан прямує до мене.

- Як розмова? - трохи напружено запитав в мене Деміан, підійшовши до мене.

- Думаю, нормально,- пожала я плечима і подивилась на чоловіка.

- Я тебе проведу,- сказав сухо Деміан і ми теж пішли на вихід з пляжу. Я не знала, як зараз поводити себе з Деміаном, але я очікувала від нього більшої ніжності, після того, що відбулось.

Ми йшли в тиші, яку порушували лише наші кроки та звуки ночі. Деміан йшов поруч, тримаючись на відстані, і я не знала, як зараз поводити себе з ним, зараз він здавався відстороненим і холодним.

Коли ми дійшли до мого будинку, я зупинилась перед дверима, повернулась до нього і поглянула в очі. Він стояв, спрямувавши погляд кудись у бік, і його обличчя було незворушним.

- Дякую, що провів мене, - тихо сказала я, не знаючи, що ще можна сказати.

- Нема за що, - сказав Деміан і його голос залишався таким же холодноим, тільки погляд на мене, видавав його почуття,- Можливо, нам треба погово...,- але не встиг він закінчити фразу, я його обірвала.

- Не зараз, Деміан. Мені треба все обдумати, - я дивилась на ньогоь, а він на мене і мені не хотілось нічого обдумувати і йти до дому, я хотіла ще трохи часу провести з ним, хоч і розуміла, що зараз не варто було.

Він кивнув, а я розвернулась і пішла в сторону дверей. Але не встигла я до них дійти, як почула кроки позаду себе. Деміан підійшов до мене, а я зупинилась. Повернувшись до нього обличчям, він нагнувся до мене і поцілував у щоку. Нічого не сказавши, він розвернувся і пішов а цей вчинок викликав в мене бурю емоцій. Доторкнувшись до щоки, яку поцілував Деміан, я посмухнілась і все таки зайшла в будинок.

Коли я увійшла до квартири і зачинила двері, я відчула, як на мене навалилася втома. Я присіла на край ліжка, оглядаючи кімнату, яка зараз здавалася такою порожньою і холодною. Я не могла позбутися думок про те, що сталося сьогодні, і про те, що нас чекає далі.

Мої думки кружляли навколо Люка, Деміана і всього, що сталося між нами. Я відчувала, як все це перетворилось на ураган дивних подій в моєму житті, але знала, що маю знайти спосіб розібратися в своїх почуттях і прийняти рішення, яке буде правильним для мене.

Я лягла на ліжко, намагаючись заснути, але думки не давали мені спокою. Врешті-решт, я зрозуміла, що мені потрібно більше часу, щоб розібратися у всьому. Хоча, в глибині душі,  я і так знала, чого хочу.

Вночі мені знову наснився Деміан. Я бачила його так ясно, що здавалося, ніби він стоїть поруч. Ми були на пляжі, де місяць освітлював воду, створюючи сріблясті доріжки на поверхні. Вітер легко колихав моє волосся, а пісок був теплим під ногами.

Деміан стояв поруч, дивлячись на мене з тим самим пронизливим поглядом, який завжди змушував мене почуватися невпевнено. Він усміхався, але в його очах була прихована глибока емоція, яку я не могла розпізнати. Його усмішка була теплою, але водночас загадковою.

- Ейло, - тихо промовив він, його голос лунав м'яко, як шепіт вітру. - Я радий, що ти тут зі мною.

Я підійшла ближче, відчуваючи, як серце б'ється швидше. Його присутність давала на мене якийсь вплив. Деміан простягнув руку, і я взяла її, відчуваючи тепло його долоні. Ми стояли так, тримаючись за руки, дивлячись один на одного, і світ навколо здавалося зупинився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍