Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

- Чому ти завжди такий загадковий? - запитала я, дивлячись в його очі, які сяяли в місячному світлі.

- Тому що іноді не все можна висловити словами, - відповів він, наближаючись до мене ще ближче. - Інколи почуття говорять більше, ніж будь-які слова. Мені здалось, що чоловік хоче мене поцілувати, але я почула дивний звук, повертаючий мене у реальність.

Я проснулась від дзвінка на телефоні і подивившись на екран, побачила ім'я подруги.

- Алло, - сказала я, ще не відійшовши від сну, - Нереза, чого так рано? - запитала я, подивившись на годинник в кімнаті. Була восьма ранку і я ще мала спати, бо сьогодні з планів тільки лекції в університеті, а вони починались пообіді.

- Ейло, ти не уявляєш, що я зараз тобі скажу, - дуже радісно вигукнула Нереза. На фоні був чутний голос Тіма, який казав їй, що не треба було так рано мені дзвонити, від чого я посміхнулась, - Ми летимло у Лондон! - майже закричала подруга, а я прибрала телефон від вуха, щоб перечекати хвилю крику подруги.

- Супер, я рада за вас з Тімом. Я думаю Лондон - це прекрасне місто, щоб опинитись там разом, - сказала я і посміхнулась, бо була рада, що подруга нарешті побачить місто, яке давно хотіла.

- Але ти їдеш з нами,- після цієі фрази крик Нерези став ще гучнішим.

- Нереза, я не можу, в мене навчання і робота...

- Ейло, ну будь ласка! Ти ж знаєш, наскільки я хочу поїхати туди саме з тобою. Тім дістав квитки для нас двох і ти можеш не переживати за гроші,- тон голосу Нерези був вже благаючий, а я не знала, що відповісти, - Це всього на чотори дні,- додала подруга і я розуміла, що навчання я можу пропустити, але як відпроситись у Лілі з роботи, я не знала.

- А коли це буде?

- На настпуних вихідних. В п'ятницю вечері ми вилітаєм, а у вівторок вечері ти вже будеш вдома. Прошу, погоджуйся,- не бачивши обличчя Нерези, я все одно знала, який благальний вираз вона мала. В книгарні я працюю кожен тиждень по різним дням, щоб не пропускати університет, можливо я домовлюсь з Лілі, щоб вийти в інші дні.

- Я запитаюсь на роботі, чи я можу і тоді скажу точно, - посля моєї фрази, Нереза щасливо закричала, а це змусило мене посміхнутись. Попрощавшись з нею по телефону, я відкала його в сторону і прийнялась вставати з ліжка. Поїзда до Лондону була крутою можливістю провести час з подугою і відволіктись від усіх подій в моєму житті, тому я повина відпроситись у Лілі.

Сьогодні в мене була одна лекція в університеті і, на щастя, не з Люком. Я не хотіла, щоб між нами були погані взаємовідносини, але поки бачитись з ним, я не хотіла. З моїх роздумів, мене відірвав звук повідомлення, яке прийшло на телефон. Я подумала, що це знову Нереза, пише щось, щодо Лондону, але це був Деміан. Моє зацікавлення зростало і я швидко зайшла в перписку з ним.

"Ти мені сьогодні снилась"

Який сюрприз, ти мені теж. Хотілось мені це йому написати, але в останній момент, я видалила повідомлення. Все це було дивно, бо по перше, до нещодавнього моменту, мені снився чоловік, якого я навіть не запам'ятовувавала, а по друге, це було незрозуміло і лякаюче навіть, що ми одночасно наснились один одному. В мене не було бажання придавати цьому велике значення, тому я відповіла чоловіку.

"І що там було в цьому сні?"

"Ми з тобою на пляжі"

Одразу відповів Деміан, а його повідомлення привело мене в шок. Невже нам сниться то саме?

Я затримала дихання, читаючи його повідомлення. Це не могло бути випадковістю. Здавалося, що наша підсвідомість грає з нами у дивні ігри.

"Серйозно? І що ми там робили?" - швидко надрукувала я, намагаючись не видати своє хвилювання.

"Ми стояли разом, тримались за руки... І дивились на місяць над водою," - відповів він, і я відчула, як серце почало битися ще швидше.

"І ти сказав, що радий мене бачити," - додала я, все ще не вірячи, що ми бачимо один і той самий сон.

"Так, а ти запитала, чому я завжди такий загадковий," - Деміан швидко підтвердив мої слова, і я відчула, як мороз пробіг по моїй шкірі.

"Це просто неймовірно... Як таке можливо?" - я не могла стримати свої емоції, хоча намагалася тримати себе в руках.

"В мене є одна здогадка" - коротко відповів чоловік.

"І яка?"

"А що мені буде за відповідь?"

"Серйозно, Деміан?"

"Ти колись мене бачила не серйозним?"

Від цього повідомлення я посміхнулась, відклавши телефон і вирішиви, позводнити йому трохи пізніше, щоб розібратись у всьому. А поки в мене був час, перед університетом, я взяла книжку, яку ніяк не можу дочитати.