Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

-Чого ти хочеш? Кажи? Я все віддам. Так, я винуватий перед твоєю сестрою. Ну вибач, дитиною був, не розумів, що вона сприйме насмішки аж так близько до серця. Мені шкода, але я її не штовхав. Все вже давно пройшло і забулося, нема за кого мстити. Їй твоя помста не допоможе. А нам ще жити, а жити.

Гордій міг чекати будь якої реакції тільки не такої. Бачити ворога розчавленим, переляканим, із благаннями порятунку у очах виявилося приємно. Бо він знав, що всі ці старання залишиться непочутими. Без жодної зайвої емоції продовжив словесно добивати негідника.

-Тридцять днів Кириле, і ти опинишся там, де вже давно мав бути. Хай така мізерна, і надто пізно, але справедливість все ж настане. 

Після цієї розмови минуло вже майже два тижні. Одразу після зустрічі з Мельником, а може ще і під час неї, квартиру Гордія перевернули догори дриґом, та так нічого і не знайшли. Слідом був автомобіль, навіть, робочий кабінет, та і це не допомогло. Він заховав докази у надійному місці, про яке колись знали лише двоє людей. І на превеликий жаль, тепер знає лише він.