Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь

упертість з боку неуцтва, він неодмінно досягне того, що мужик його села, ідучи за плугом, читатиме водночас книгу про громовідводи Франкліна[228], або Вергілійові «Георгіки»[229], або «Хімічне дослідження ґрунтів».

«Еге, авжеж! — подумав Чичиков. — А от я досі ще “Графині Лавальєр” не прочитав: все нема часу».

Багато ще говорив полковник про те, як привести людей до добробуту. Паризький костюм у нього мав велике значення. Він ручався головою, що коли тільки одягти половину російських мужиків у німецькі штани, — науки піднесуться, торгівля зросте і золотий вік настане в Росії.

Подивившись на нього пильно, Чичиков подумав: «З цим, здається, церемонитись нічого»; і тут же заявив, що є потреба от у яких душах, [з] учиненням належних купчих і всіх обрядів.

— Скільки можу бачити зі слів ваших, — сказав полковник, анітрохи не збентежившись, — це прохання, так?

— Так точно.

— В такому разі викладіть його на письмі. Прохання піде в контору прийняття рапортів і повідомлень. Контора, помітивши, перешле його мені; від мене перейде воно в комітет сільських справ; звідти, після вчинення виправок, до управителя. Управитель сукупно з секретарем…

— Та що ви! — скрикнув Чичиков. — Це ж затягнеться бог зна! Та і як трактувати це на письмі? Адже це такого роду справа… Душі ж до певної міри… мертві!

— Дуже добре. Ви так і напишіть, що душі до певної міри… мертві.

— Але ж як — мертві? Адже так не можна написати. Вони хоч і мертві, але треба, щоб здавалися, мовби були живі.

— Гаразд. Ви так і напишіть: «але треба, або потрібно, бажано, напитується, щоб здавалось, мовби живі». Без паперового діловодства не можна цього зробити. Приклад — Англія і сам навіть Наполеон. Я вам відряджу комісіонера, який вас проведе по всіх місцях.

Він ударив у дзвоник. З’явився якийсь чоловік.

— Секретар! Покликати до мене комісіонера! — З’явився комісіонер, якийсь не то мужик, не то чиновник. — От він вас проведе у найпотрібніші місця.

Чичиков вирішив з цікавості піти з комісіонером подивитись на всі ці найпотрібніші місця. Контора подачі рапортів існувала тільки на вивісці, і двері були замкнені. Правитель діл її Хрульов був переведений у новоутворений комітет сільських будівель. Місце його заступив камердинер Березовський; але він теж був кудись відкомандирований комісією побудування. Поткнулись вони в департамент сільських справ — там переробка; збудили якогось п’яного, але не добились від нього ніякого толку. «У нас безладдя, — сказав нарешті Чичикову комісіонер. — Пана обдурюють. Всім у нас порядкує комісія побудування: відриває всіх від діла, посилає, куди завгодно. Тільки й вигідно у нас, що в комісії побудування». Він, як видно, був невдоволений на комісію побудування. І справді, глянув Чичиков: усе будується. Далі Чичиков не хотів і дивитись, але, прийшовши, розказав полковникові, що так і так, що в нього каша і ніякого толку не можна добитися, і комісії подачі рапортів і зовсім нема.

Полковник спалахнув благородним гнівом, міцно потиснувши руку Чичикову на знак вдячності. Тут же, схопивши папір і перо, написав вісім найсуворіших запитів: на якій підставі комісія побудування самовільно розпорядилась з непідвідомчими їй чиновниками? як міг допустити головноуправляючий, щоб представник, не здавши свого поста, вирядився на слідство? і як міг дивитися байдуже комітет сільських справ, що навіть не існує контори подачі рапортів і повідомлень?

«Ну, розгардіяш!» — подумав Чичиков і хотів уже їхати.

— Ні, я вас не відпущу. Тепер уже власна моя честолюбність уражена. Я доведу, що значить органічне, правильне впорядження господарства. Я доручу вашу справу такому чоловікові, який один вартий усіх: закінчив університетський курс. От які у мене кріпаки! Щоб не гаяти дорогоцінного часу, уклінно [прошу] сидіти у мене в бібліотеці, — сказав полковник, відчиняючи бічні двері. — Тут книги, папір, пера, олівці, все. Користуйтесь, користуйтесь всім: ви — господар. Освіта мусить бути відкрита всім.

Так говорив Кошкарьов, ввівши його в книгосховище. Це була величезна зала, знизу догори заставлена книгами. Були там навіть і чучела тварин. Книги усіх галузей: з лісівництва, скотарства, свинарства, садівництва; спеціальні журнали з усіх галузей, які тільки розсилаються за обов’язковою передплатою, але ніхто [їх] не читає. Побачивши, що все це були книги не для приємного проводження часу, він удався до іншої шафи — з вогню та в полум’я: все книги філософські. Шість величезних томищів стали у нього перед очима під назвою: «Передуготовний вступ у сферу мислення. Теорія спільності, сутності, і в застосуванні до зрозуміння органічних начал суспільної продуктивності». Яку не розгортав Чичиков книгу, на кожній сторінці: прояв, розвиток, абстракт, замкнутість і зімкнутість, і чортзна-чого там не було! «Це не для мене», — сказав Чичиков і повернувся до третьої шафи, де були книги з галузі мистецтва. Тут витяг якусь величезну книгу з нескромними міфологічними малюнками і почав їх розглядати. Такого роду малюнки подобаються холостякам середніх літ, а іноді й тим старикашкам, які підбадьорюють себе балетами та іншими прянощами. Кінчивши розглядати одну книгу, Чичиков вийняв був уже й другу в тому ж роді, аж з’явився полковник Кошкарьов з сяючим виглядом і папірцем.

— Все зроблено, і зроблено чудово. Чоловік, про якого я вам говорив, справжнісінький геній. За це я поставлю [його] вище за всіх і для нього самого заведу цілий департамент. Ви гляньте, яка світла голова і як за кілька хвилин він вирішив усе.

«Ну, слава тобі Господи!» — подумав Чичиков і приготувався слухати. Полковник почав читати:

— «Приступаючи до обдумування покладеного на мене вашим високородієм доручення, маю честь цим донести на оне:

I-е. В самому проханні пана колезького радника і кавалера Павла Івановича Чичикова уже є непорозуміння, бо необачним чином ревізькі душі названі померлими. Під цим, певно, вони зволили розуміти близькі до смерті, а не померлі. Та й сама така назва вже показує вивчення наук емпіричне, що, певно, обмежилося парафіяльною школою, бо душа безсмертна».

— Шельма! — сказав, спинившись, Кошкарьов із самовдоволенням. — Тут він трошки шпигнув вас. Але признайтесь, яке метке перо!

«По II-е, ніяких незаставлених ревізьких, не то що близьких до смерті, але й усяких інших, по маєтку нема, бо всі в сукупності не токмо заставлені без винятку, але й перезаставлені, з прибавкою по півтораста карбованців на душу, крім невеликого села Гурмайлівки, що перебуває в спірному становищі з причини позову з поміщиком Предищевим і внаслідок того під