Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

в повний зріст… Не обійшлось і без неологізмів, Готовий заявить це просто в лоб, Бо нам уже потрібні евфемізми, Щоби «Укропом» не назвать укроп. Останнім часом звикли все міняти, То треба зараз й звичку цю змінить: Партійців гарним словом називати Законом треба нам заборонить! «Спека політична і погодна…»
Спека політична і погодна Доконала… Сил немає жить! І хоч скоро вже спаде природна, Що нам з політичною робить? День у день зроста температура, Влада й далі ж підливає гас… І багато тих, хто може здуру Чиркнуть сірником й спалити нас. Бо як запалає, не згасити. Вмить згорять в майбутнє всі мости… Нам же діток треба ще зростити Й нашу Україну зберегти. «А час біжить, стікає, мов вода…»
А час біжить, стікає, мов вода, І вже назад чомусь не повертає… Усе б нічого, тільки ось біда: В життя тунелі просвіту немає. Товчуть ту воду в ступі «хазяї» І в решеті по Україні носять, носять, Нарощуючи статки лиш свої… Ще й за кордоном гроші просять, просять… Ведуть поводирі не зна куди. Терпець урвався і вже жили рвуться. Нема в людей ні грошей, ні води… Коли ж поводирі уже «нап’ються»?! «У кожного із нас вона єдина…»
У кожного із нас вона єдина… І, навіть в найскрутніший із часів, Не знаю в світі жодної людини, Хто б цю пташину взяв і… відпустив. І так бува: близькі забудуть й друзі, Хоч юний ти чи в вусах сивина, Та у біді, в проблемах, у нарузі З тобою залишається вона.