Йоганн Вольфганг Ґете - Фауст. Трагедія

Трагедія Й.-В. Ґете «Фауст» давно вже належить до класики світової літератури, то ж не дивно, що саме цим шедевром відкривається 15-томне видання перекладів і власних творів Миколи Лукаша. Микола Олексійович, розпочавши роботу над цим перекладом ще на шкільній лаві, загалом віддав Ґетевому архітвору понад двадцять років свого життя. Перше видання українського «Фауста» побачило світ 1955 року і стало видатною подією в тогочасному літературному процесі. Ще й до сьогодні, зрештою, Лукашів «Фауст» зберігає своє значення і є чи не найкращим перекладом Ґетевої трагедії на чужі мови. Українською мовою «Фауст» перевидавався декілька разів, але пропоноване видання збагачено ще й кількома ґрунтовними розвідками, що вийшли з-під пера провідних літературознавців (В. Скуратівський, Л. Первомайський, Л. Копєлєв, Л. Череватенко). Наприкінці додано авторські примітки перекладача М. Лукаша.
[Суперобкладинка:] Пропонований 15-томовик Миколи Олексійовича Лукаша (1919—1988 р.р.) є унікальним зібранням його творчої спадщини. Вперше під спільною обкладинкою представлено його віршовані і прозові переклади, оригінальна поезія, літературо- і мовознавчі статті та дослідження, жарти — шпигачки, листування тощо. Все це дає уявлення про внесок М. Лукаша в рідну літературу, про його справжнє місце в українській культурі XX століття. Відкриває зібрання геніальний переклад архітвору Йогана Вольфганга Ґете «Фауст», над яким Лукаш працював декілька десятиліть — почав з і шкільної лави, а завершив у 50-х роках. Лукашів «Доробок» містить, по суті, весь його багатющий лексикон, що вилився у декілька словників, які на сьогоднішній день, на жаль, не збереглися.
Кажу від імені живих: / «Чом голову морочите?». / Я пам'ятник собі воздвиг, / А ви собі — як хочете!
М. Лукаш

Йоганн Вольфґанґ Ґете

Фауст

Трагедія

ПРИСВЯТА[1]

Знов близитесь ви, постаті туманні,

Що вже мені з'являлися колись.

Чи вдержу вас? Чи знову тій омані

Мої чуття прихильно піддались?

Ви ринете! Пануйте ж, нестримáнні,

Коли вже ви так владно піднялись;

Моя душа бентежно молодіє,

Коли від вас чудовний дух повіє.

Ви принесли веселих днів картини

І образів, навіки любих, рій;

І першого кохання й дружби тіні;

Встають, немов у казці прастарій.

Згадалися життя зиґзаґи звинні,

Минулий жаль, і втрати біль гіркий,

І ймення тих, що їх зрадлива доля

В цвіту стяла, мов квіти серед поля…

Пісень моїх не чують ніжні душі,

Що слухали пісні юнацьких днів [2] ;

Розвіялись бесіди наші дружі,

Їх відгомін давно вже відбринів.

Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,

Та їх хвала не радує чуттів;

А ті, що їх, мов рідні, привітають,

Розкидані, десь по світах блукають.