Пауль Целан - Від порога до порога

Paul Celans zweiter Gedichtband «Von Schwelle zu Schwelle» (1955) enthält 47 Gedichte aus seiner frühen Pariser Zeit und reflektiert die wichtigsten Stationen seines Lebens zwischen 1952 und 1955. Die Grundmotive dieser Gedichte sind Liebe und Tod, Dichtung und Sprache, Totengedenken und menschliche Solidarität. Der poetische Code der Schwelle, bereits im Titel des Bandes doppelt genannt, bestimmt die symbolische Ebene dieser poetischen Texte, die den existenziellen Grenzzustand des lyrischen Helden mit tiefer bildlichen Kraft wiedergeben.
Поетична збірка Пауля Целана «Від порога до порога» (1955) містить 47 віршів раннього паризького періоду й рефлектує найважливіші події життя автора поміж 1952 та 1955 роками. Основними мотивами цих віршів є кохання і смерть, поезія й мова, пам’ять про мертвих і людська солідарність. Поетичний код порога, двічі названий уже в заголовку книги, визначає символічну площину цих поетичних текстів, які з глибокою образною силою відтворюють екзистенційний межовий стан ліричного героя.

Пауль Целан

Від порога до порога

FÜR GISELE

ДЛЯ ЖИЗЕЛЬ

sieben rosen später

пізніше на сім троянд

ICH HÖRTE SAGEN

Ich hörte sagen, es sei

im Wasser ein Stein und ein Kreis

und über dem Wasser ein Wort,

das den Kreis um den Stein legt.

Ich sah meine Pappel hinabgehn zum Wasser,

ich sah, wie ihr Arm hinuntergriff in die Tiefe,

ich sah ihre Wurzeln gen Himmel um Nacht flehn.

Ich eilt ihr nicht nach,

ich las nur vom Boden auf jene Krume,

die deines Auges Gestalt hat und Adel,

ich nahm dir die Kette der Sprüche vom Hals

und säumte mit ihr den Tisch, wo die Krume nun lag.

Und sah meine Pappel nicht mehr.

Я ЧУВ, ЯК КАЗАЛИ

Я чув, як казали, немовби

є камінь і коло в воді,

а понад водою є слово,

що колом вперізує камінь.

Я бачив, як бігла тополя моя до води,

я бачив, як руку свою вона в глибину застромила,

я бачив, коріння її, що ночі у неба благало.

Я не квапився слідом за нею,

я підняв із землі тільки крихту,

що схожа шляхетністю з оком твоїм,

я зняв тобі з шиї намисто зі слів

і оторочив ним стіл, де лежала та крихта.

І відтоді не бачив моєї тополі.

IM SPÄTROT

Im Spätrot schlafen die Namen:

einen

weckt deine Nacht

und führt ihn, mit weißen Stäben entlang —

tastend am Südwall des Herzens,

unter die Pinien:

eine, von menschlichem Wuchs,

schreitet zur Töpferstadt hin,

wo der Regen einkehrt als Freund

einer Meeresstunde.

Im Blau

spricht sie ein schattenverheißendes Baumwort,

und deiner Liebe Namen

zählt seine Silben hinzu.

У ПІЗНІМ БАГРЯНЦІ

У пізнім багрянці сплять імена:

котресь

твою ніч розбудить

і навпомацки з посохом білим його поведе

вздовж південного валу серця,

під кронами піній:

одна з них, на зріст людини,

попрямує до гончарного міста,

куди дощ повертає як друг

морської години.

В блакиті

вона промовить тіннообітне деревослово,

і наймення твоєї любові

долучить до нього свої склади.

LEUCHTEN

Schweigenden Leibes

liegst du im Sand neben mir,

übersternte.

.................................

Brach sich ein Strahl

herüber zu mir?

Oder war es der Stab,

den man brach über uns,

der so leuchtet?

СЯЙВО

Мовчазною плоттю

ти лежиш на піску побіч мене,

всіяна зорями.

.................................

Може, промінь

пробився до мене?

Чи то був посох,

зламаний понад нами,

що так променисто сяє?

GEMEINSAM

Da nun die Nacht und die Stunde,

so auf den Schwellen nennt,

die eingehn und ausgehn,

guthieß, was wir getan,

da uns kein Drittes den Weg wies,

werden die Schatten nicht

einzeln kommen, wenn mehr

sein soll als heute sich kundtat,

werden die Fittiche nicht

später dir rauschen als mir —

Sondern es rollt übers Meer

der Stein, der neben uns schwebte,

und in der Spur, die er zieht,

laicht der lebendige Traum.

СУКУПНО

Оскільки ця ніч і година

так нарече на порогах

тих, хто виходить і входить,

славним є зроблене нами,

та оскільки нам третє шляхів не вказало,

то тіні прийдуть не самітно,

хоч мало би бути їх більше,

ніж нині про це звістувалось,

і крила тобі прошумлять не пізніше,

ніж прошуміли мені —

Прокотиться легко над морем

той камінь, що линув над нами,

і в стрижні, який за собою залишить,

віднереститься немеркнучий сон.

MIT ÄXTEN SPIELEND

Sieben Stunden der Nacht, sieben Jahre des Wachens:

mit Äxten spielend,

liegst du im Schatten aufgerichteter Leichen

— o Bäume, die du nicht fällst! —,

zu Häupten den Prunk des Verschwiegnen,

den Bettel der Worte zu Füßen,

liegst du und spielst mit den Äxten —

und endlich blinkst du wie sie.

ГРАЮЧИСЬ ТОПІРЦЯМИ

Сім годин в лоні ночі, сім літ пильнування:

граючись топірцями,

ти лежиш у тіні посталих мерців,

— о дерева, які ти не валиш! —,

в узголів’ї твоїм пишнота умовчання,

злиденність слів у ногах,

ти лежиш і граєшся топірцями —

і врешті ти сяєш, як і вони.

DAS SCHWERE

Das Schwere, das du mir zuwarfst:

es macht mir den Stein nicht gewogen, der aufklafft,

wenn ich mit murmelndem Finger

in sein von Tiefen gekämmtes Haar greif.

Dich nur

neigt zu mir hin,

was du geworfen.

Rede von Blei.

Rede von Blei, sobald uns der Mond glänzt.

Strähle mein Pferd.

Strähle mein Pferd, wenn die Hand hier

                                                das Brot bricht.

Reit’s an den Tisch hier zur Tränke.

ВАГОТА

Вагота, яку ти мені підкинув:

вона робить мій камінь незваженим, нині він зяє,

коли я лепечучим пальцем

торкаюсь його глибиною розчесаного волосся.

Тільки тебе

схиляє до мене

тобою підкинуте.

Говори про свинець.

Говори про свинець, щойно нам місяць засяє.

Розчеши-но мого коня.

Розчеши-но мого коня, коли рука тут

                                                розламує хліб.

Верхи до столу помчи напоїти його.

EIN KÖRNCHEN SANDS

Stein, aus dem ich dich schnitzt,

als die Nacht ihre Wälder verheerte:

ich schnitzt dich als Baum

und hüllt dich ins Braun meines leisesten Spruchs

wie in Borke —

Ein Vogel,

der rundesten Träne entschlüpft,

regt sich wie Laub über dir:

du kannst warten,

bis unter allen den Augen ein Sandkorn dir aufglimmt,

ein Körnchen Sands,

das mir träumen half,

als ich niedertaucht, dich zu finden —

Du treibst ihm die Wurzel entgegen,

die dich flügge macht, wenn der Boden von Tod glüht,

du reckst dich empor,

und ich schweb dir voraus als ein Blatt,

das weiß, wo die Tore sich auftun.

ЗЕРНИНА ПІСКУ

Камінь, з якого я висік тебе,

коли ніч плюндрувала свої ліси:

я тебе деревом висік

і вгорнув тебе в бурість мого найтихішого слова,

як у кору.

Пташка,

що зронила її найкругліша сльоза,

наче листя, гойдається понад тобою:

ти можеш чекати,

допоки