Марія Микіцей - Плетиво (Збірка віршів)

Ця історія схожа на казку – і деякою мірою це казка і є. Якось у всесвітній мережі зустрілись дві поетки, які ніколи не бачили одна одну, і почали віршувати. Це стара традиція поетичної розмови, бесіди чи суперечки, яка побутувала не тільки задовго до народження поетес і винайдення інтернету, а й задовго до перших записаних віршів. З такої давньої традиції, відродженої в сучасній мережі, народилась книга "Плетиво", у якій всі вірші переплітаються між собою. А яка історія з них складеться саме для вас – відкрийте книгу, щоб дізнатись. Художник Світлана Чебанова.

Юлія Баткіліна, Марія Микицей
Плетиво
#осіннє_плетиво

Юлія Баткіліна:

Це іржаве, напевно, листя, не золоте. Давня Греція розповзається в порохи. Чи знайдеться мені який-небудь Прометей Чи принаймні один на світі сірник сухий? Боги грецькі любили бійку й пиятику. Що робити мені у осінь сумну таку? Йдуть дорогами, хто додому не устига. П’ють холодне, їдять холодне, нашвидку сплять. Осінь, осінь, яка ж ти, матінко, дорога, Необорна і неохопна сира земля. Боги в Греції крали випивку і дівчат, Не питайте, хто це почав, хто усе почав… Історичне моє кіно натікає в день, Що болить – то такий бадьорий народить міф. І нічого-то не змінилося у людей, Що придумали – то придумали не самі… Тільки осінь, повзе в оселі, серця гризе. Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей.

Марія Микицей:

Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей І світло гаси – його як завжди по вінця і холоду – теж, що води несе через кожного з нас Але я не про це Твої вікна готичні й високі — Їх вітражі за вітром знову летять І вже не птахи і навіть не листя з високих смутних тополь Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття…

Юлія Баткіліна:

Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття, І що робити тоді? Чи то рушник на весілля, чи драконячий стяг — Та не пора для шитва, не час сидіти в гостях — Настала осінь подій. Виходиш в листя і дощ, під те небесне дрантя, Яке на захід несе. Тобі під ноги паде твоє найкраще життя, Твоя найбільша печаль, твоє найкраще шиття, І що залишиться? Все.

Марія Микицей:

І що залишиться? Все. Що колись твоїм не було ніколи Що на дні глибокім у трюмах століттями Проростало рибами і гіацинтами Перетікало з золота у порцеляну З кольорів –