Тарас Григорович Шевченко - «…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори

До видання включено вибрані твори видатного поета та письменника, що виносяться на обов’язкове та самостійне вивчення за Програмою 12-річної загальноосвітньої школи з української літератури.

Тарас Шевченко
…Моє дружнєє посланіє
Вибрані твори
Шановні читачі!

Ми з радістю представляємо вам нову серію «Бібліотека школяра». Цілком природно, що першою книжкою в ній є вибрані твори Тараса Шевченка «…Моє дружнєє посланіє».

Серія обійматиме передовсім твори, що виносяться на обов'язкове та самостійне вивчення за Програмою 12-річної загальноосвітньої школи.

Видання української літературної класики є вкрай важливою суспільною потребою. По-перше, наші книжки, сподіваємося, стануть настільними для школярів, адже нині до вивчення предмету «Українська література» в школі висуваються високі вимоги: він визначений як обов'язковий на зовнішньому незалежному оцінюванні. По-друге, йдеться про представлення перлин вітчизняної словесності – в цьому сенсі наш проект може зацікавити широкі читацькі кола.

Ми, видавці «Бібліотеки школяра», хочемо скласти яскраву картину українського художнього Слова. І кожне видання – самоцінний фрагмент у цій своєрідній літературній мозаїці…

Оборонець правди животворящої…

Українська земля щедра на знаменитих людей: державних діячів, митців, учених. Та батьком нації називають лише Тараса Шевченка. П. Куліш з цього приводу слушно сказав: «Були в нас на Вкраїні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей із сього світу згоняти, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди святої животворящої…»

А сам Т Шевченко, звертаючись до своєї долі, відзначав:

Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою.

(«Доля»)

Слово «просто» в цих рядках означає прямо, некриводушно. Саме так пройшов свій життєвий шлях геніальний син українського народу.

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. у с Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаської обл.) у багатодітній родині кріпаків поміщика В. Енгельгардта. Згодом Шевченки переїхали до Кирилівки.

Допитливий і меткий, восьмирічний Тарасик розпочав учитися. Його першим учителем став дяк П. Рубан, а першими книжками – граматка, Псалтир, Часослов. У посланні «А. О. Козачковському» (адресоване переяславському лікарю, Шевченковому приятелю) поет згадував своє дитинство: як за п'ятак він купив аркуш паперу, зробив з нього книжечку, обвів її хрестиками та візерунками з квітками, та й «списував Сковороду».

Освіченість, знання, культура відтоді й до останніх днів складали для нього велику цінність. У січні 1861 p., незадовго до смерті Т. Шевченка, вийшов у світ підготовлений ним «Буквар» для недільних шкіл. А в планах були ще підручники з арифметики, етнографії, географії, історії України…

І це в часи, коли навчання для кріпацьких душ аж ніяк не вважалося першочерговою життєвою потребою! Про це у поемі «Варнак» Т. Шевченко вже на засланні писатиме:

Нас! Дешевших панської собаки, Письму учить?! Молитись Богу Та за ралом спотикатись, А більше нічого Не повинен знать невольник.

Таку важку істину Тарас зрозумів рано, бо ще малолітнім осиротів: коли йому було дев'ять років, померла мати, а через два роки не стало й батька…

Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду: Нема куди прихилиться, — Хоч з гори та в воду! —

писав він у «Думці». І образ сироти з-під його пера постане ще не раз: це й байстрюк Івась («Катерина»), і Ярема Галайда («Гайдамаки»), і Варнак з однойменного твору.

Що ж судилося сироті без роду? Звісно, праця. Пас вівці, був панським козачком, тобто слугою, супроводжував пана Енгельгардта-молодшого до Вільно і Петербурга.

Петербурзький період його життя розпочинається у 1831 р. Наступного року П. Енгельгардт уклав чотирирічний контракт із майстром петербурзького малярного цеху В. Ширяєвим людиною, за словами Т. Шевченка, неотесаною і жорстокою. У цього «так званого кімнатного живописця» здібний самоучка брав перші уроки з образотворчого мистецтва, під його керівництвом розписував театри столиці. А в місячні ночі крадькома поспішав до Літнього саду – малювати. За таких обставин Т. Шевченко познайомився із художником (до речі, земляком) І. Сошенком, про що згадував у повісті «Художник»: «Підходячи до того місця, де велику алею перетинає поперечна і де серед богинь та богів Сатурн жере своє дитя, я мало не наштовхнувся на живу людину у брудному тиковому халаті, що сиділа на відрі якраз навпроти Сатурна.

Я зупинився. Хлопчина (бо то справді був хлопчина літ чотирнадцяти або п'ятнадцяти) озирнувся й почав ховати щось за пазуху. Я підійшов до нього ближче, і спитав, що він тут робить.

Я нічого не роблю, відповів хлопчина сором'язливо. – Йду на роботу, та по дорозі до саду зайшов.– І, трохи помовчавши, додав: Я малював.

– Покажи, що ти малював.

Він вийняв з-за пазухи чвертку сірого письмового паперу й несміливо подав мені. На чвертці було досить правильно намічено контур Сатурна.

Довго я тримав рисунок у руках і любувався замурзаним лицем автора.»

Із цього епізоду розпочинається історія викупу Т. Шевченка з кріпацтва. До неї, вболіваючи за долю талановитого юнака, що був панською власністю, долучилися конференц-секретар Академії мистецтв В. Григорович, художник О. Венеціанов, поет Є. Гребінка, композитор М. Вієльгорський. А вирішальне значення для справи мала лотерея, на якій був проданий портрет учителя царевича, російського поета В. Жуковського, створений художником К. Брюлловим. Викуп обійшовся в 2500 рублів (це були величезні кошти!). Тож, 25 квітня 1838 p. T. Шевченко одержав відпускну… Годі переоцінити карколомну зміну, що сталася у його житті – змогу вільно почуватися і вільно творити. Йому відкрилися театри столиці, літературні салони, виставки, концерти, він почав вивчати французьку мову, історію України.

Через місяць після викупу Т. Шевченко сторонній учень Академії мистецтв у класі К. Брюллова. До свого наставника, друга він проніс повагу через усе життя – у щоденнику називав його «Великим Карлом», «безсмертним», «палким поетом і глибоким мудрецем-серцезнавцем». Навчався Т. Шевченко успішно: за полотна «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці»; «Циганка-ворожка»; «Катерина» здобув срібні медалі. Академія мистецтв вшанує митця і пізніше – у 1860 р. присвоїть йому звання академіка-гравера.

Так, Т Шевченко знаменитий не лише як майстер поетичного слова, а й пензля. Йому належать чудові акварелі, сепії, графіка – це понад 1200 робіт.

Вражають глибоким психологізмом виконані ним автопортрети, портрети А. Ускової, Г. Закревської, Л. Полусмакової та інші. Як художник, він мав великі задуми – хотів створити (і створював) серію офортів «Живописна Україна». Альбоми під такою назвою мали відображати історію України, архітектурні пам'ятки, мальовничу природу…

На початку навчання в Академії розквітнув також поетичний талант Т. Шевченка. У щоденнику він згадує появу своїх перших літературних творів, написаних в майстерні К. Брюллова: «Над чим працював я в цьому святилищі? Дивно й подумати… Я компонував тоді українські вірші, що потім спали таким страшним тягарем на мою вбогу душу. Перед його чарівними творами я задумувався й леліяв