Марчін Швонковський - Співці зла, Марчін Швонковський

солдатів, що поспішали на свої пости, – і стільки ж п'яниць, які не подумали турбуватися про тривогу. В одній із покинутих кімнат двоє повністю заморочених горілкою мушкетерів намагалися підняти свого товариша з озера блювотини. Їхні зброя була розкидана по землі, а з форкетів[21] вони перетворили на вішалку для плащів. Ніщо так не змусило його усвідомити, як це видовище, що фортеця більше не здатна до оборони.

Коли він дістався до місця призначення, ьо з полегшенням побачив Крото та Крафта Гогенлое на своїх постах з оголеними лезами. Перш ніж ті впізнали його, вони обережно націлили на нього зброю. Варту покинули лише тоді, коли побачили обличчя "канцлера" в напівтемряві.

– Нас атакували, — прогарчав Шенк. – Я візьму варту на себе, а ви біжіть організовувати оборону у дворі.

– Але ж...

– Я впораюся. Ідіть. – Брати перезирнулися та слухняно збігли сходами вниз. Шенк зазирнув у залу, де все було як завжди — Катаріна сиділа на своєму місці, а Бланшфлер — за столом. Приятелька його правительки мала обличчя, позначене сльозами, і дивилася в порожнечу з виразом, який за інших обставин він, мабуть, хвилювався б за неї — але тепер у нього на думці було щось інше. Він раптом зрозумів, що в нього немає зброї, тому зняв алебарду з підставки біля стіни, бо там більше нічого не було. Добре. Він сперся на древко, дивлячись у коридор, який ставав дедалі темнішим.

Він впорається. Він так і сказав.

□□□

Еркісія увірвалася до представницьких покоїв замку. Перш ніж він встиг як слід озирнутися, на нього вже летів потужний удар меча. Він ухилився в останню мить, притулившись спиною до стіни.

Обличчя Тіленхайма, позначене кривавими слідами від їхньої останньої зустрічі, скривилося від презирства.

– Твоєї дитинки тут немає, але, можливо, це й найкраще. Не заважатиме. Мам тебе досить, Еркісія.

– О, заткнися, — відповів Домінік, відчуваючи, як лють охоплює його нестримним полум’ям.

Вони кинулися один на одного, як скажені собаки.

Еркісія заклинанням вибив меч німця. Той на секунду завмер, здивований, бо цієї прецизії не знав. Цього було достатньо, щоб іспанець кинувся на нього щучкою і по-простому дав домініканцеві по пиці. Вони впали разом, розбивши стіл та стільці, що стояли посеред кімнати, Домінік вдарився ліктем об край чогось і аж зашипів. Тіленхайм, хоча й був здивований атакою, швидко оговтався та вдарив по ренегату хвилею жахливого жару, від якого зашипів лак на меблях. Еркісія знову відскочив назад і відповів світлистим снарядом, який інший чоловік майже недбало парирував спалахом свого магічного щита. Він повторив атаку, цього разу підступно кинувши крісло з іншого кінця кімнати німцю в спину. Тіленхайм, мабуть, почув шурхіт меблів, бо впав на землю, так що Домініку довелося ухилитися від власного снаряда.

Генерал ордену висмикнув з-за пояса кинджал і, стрибнувши на суперника, спробував встромити його йому в серце. Домінік заблокував удар лівою рукою, забувши, що вона поранена – рука підкосилася, і кинджал зачепив біцепс. Тіленхайм знову вдарив, але іспанець лише зробив крок убік, і лезо впилося в обклеєну шпалерами дерев'яну обшивку. У відповідь він простягнув обидві руки перед собою і вдарив німця з усією силою своєї багаторічної люті. Потужна хвиля енергії ледь торкнулася Тіленхайма, змусивши того відкинутися на підлогу, і полетіла далі, пробивши величезну діру в стелі та стіні кімнати. Німець насилу обернувся, схопився на ноги і кинувся до виходу. Іспанець побіг за ним. Щойно він вирвався в коридор, в нього полетів великий магічний снаряд. Еркісія заблокував його щитом і підірвав каміння підлоги навколо Тіленхайма. Останній, зовсім несподівано, закричав, прикриваючи обличчя руками. Еркісія поправив удар, атакуючи його стисненим повітрям. Тіленхайм упав, але одразу ж підвівся на ноги. Він стрибнув і став на стелі, немов якийсь монструозний павук, викидаючи маленькі, світні голки, які Домінік поглинав сяючим сяйвом. Ті, яких він уникав, пропалювали круглі дірки в кам'яних стінах. Ніхто не думав про те, які заклинання вони знають, а які ні, ніхто не викопував з пам'яті арамейські фрази чи латинські інструкції з підручників – цей поєдинок вівся на чисту силу.

Вони рухалися коридором, обмінюючись послідовними магічними та звичайними ударами, які супротивник безжально парирував. Противники кидали один в одного вогонь, лід, предмети та енергію. Внутрішнє облаштування, розбите та кинуте незрозумілими силами, літало в повітрі, шпалери відшаровувалися від вогню, а підлога тріснула від потужних ударів. Одне з вікон вилетіло разом з рамою та каменями, дощ черепиці з діри в стелі впав на них. Нарешті вони зупинилися. Обидва шалено задихалися. Тіленхайм витер кров з розбитої губи тильною стороною рукавички. Різким жестом він зірвав чотки, якими він був перепоясаний, щоб ті заважали. По всьому коридору покотилися намистини зі слонової кістки.

□□□

Дві останні перешкоди. Дві останні мурахи. Дві останні проломи у двосвіті. А потім кінець.

□□□

Тіленхайм зовсім цього не відчув, а Еркісія – одразу. Лише його залізна дисципліна дозволила йому стримати хвилю відчаю, що охопила його. Він стрибнув до решток меблів, що лежали на підлозі, і схопився правою рукою за важку дубову ніжку стільця, повністю закрившись перед магічними ударами. Тіленхайм, здивовано насупившись, підняв руки, щоб кинути заклинання. В нічого не сталося. Він навіть не встиг здивуватися, бо Домінік стрибнув на нього, завдавши потужного удару своєю імпровізованою палицею. Німець у останній момент ухилився від удару і, використовуючи свій імпульс, збив іспанця з ніг, щоб той міг упасти на нього всією своєю вагою. Вони почали котитися по землі. Суперники били один одного кулаками, мов прості бандити. Вони рвали один на одному одяг, дряпали, кусали та били кулаками, руками, ліктями, колінами, будь-де, будь-яким способом, аби тільки завдати болю іншому. Ліва рука Домініка нестерпно боліла після такої рухавки, але він намагався не звертати на це уваги. Раптом Тіленхайм відірвався від суперника та вдарив його в нирку жахливим ударом – тим, куди колись його брат Альберт встромив ножа Еркісії. Він не знав, що травма залишила його супернику великий шрам, майже повністю позбавлений чутливості. Іспанець скористався нагодою. Він щосили вдарив відкритого Тіленхайма в сонячне сплетіння. Німець зігнувся навпіл, як гармоніка, і його знудило. Домінік поправив ударом ноги в бік голови суперника. Світле волосся генерала ордену розлетілося, як німб, по підлозі, обвуглене заклинаннями. Домініканець спробував підвестися, але отримав ще один удар. Затріщали ребра, що ламалися. Іспанець, важко дихаючи, озирнувся в пошуках чогось, чим би