Леонід Глібов - Щука

Вірш «Щука» Леоніда Глібова – це чудовий приклад української балади, де автор через образи тварин намагається показати справжній світ та його вади. Через призму своїх метафоричних героїв автор показує ті речі в суспільстві, які, на його думку, були несправедливими. Саме формат байки дозволяє показати, якими іноді безчесними та несправедливими можуть бути люди в форматі звичайної історії про звірів.

В центрі цієї історії буде щука, а якщо точніше – суд над нею. Озерні жителі висувають щуці багато справедливих звинувачень. Вона дуже довго заважала всім – у одного щось забере, а другого і зовсім з’їсть. Сторона обвинувачення впевнена в тому, що щука не зможе сховати сліди всіх злочинів і буде справедливо покараною. Суд має ось-ось відбутись, а захищати щуку буде лисичка в ролі адвоката. До речі, читати онлайн вірш «Щука» Леоніда Глібова українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.

Шука мала б бути остаточно покараною, проте лисиця висунула пропозицію щуку втопити. Ця пропозиція всім сподобалась, і так і зробили. Ця алегорична ситуація покликана висміяти судову систему, яка часто була сліпою до звинувачень, та висувала безглузді вироки, що не відображали реальність. Також автор показує домінантність вищих класів в суді, за якими залишався остаточний вирок.

Скачати вірш «Щука» Леоніда Глібова можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг

Байка “Щука” Леоніда Глібова.

Приємного читання!

Щука Леонід Глібов На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна нікчемна Шкапа Та два стареньких Цапа, — Усе народ, як бачите, такий Добрячий та плохий. За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця... А чутка у гаю була така, Що ніби Щука та частенько, Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле — то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких... Чи справді так було, чи, може, хто збрехав (Хто ворогів не мав!), — А все-таки катюзі, Як кажуть, буде по заслузі. Зійшлися судді, стали розбирать: Коли, і як воно, і що їй присудити? Як не мудруй, а правди ніде діти. Кінців не можна поховать... Не довго думали — рішили — І Щуку на вербі повісити звеліли. — Дозвольте і мені, панове, річ держать, — Тут обізвалася Лисиця. — Розбійницю таку не так судить годиться: Щоб більше жаху їй завдать І щоб усяк боявся так робити, — У річці вражу Щуку утопити! — Розумна річ! — всі зачали гукать. Послухали Лисичку І Щуку кинули — у річку. 1858