Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Та каже ум — прославлений дорадця: «Безжурні не полюблять мотилі». А серце мовить про свої жалі: «Пропав, хто міг любові відцураться!» Обоє мають рацію вони. Життя мінливе, вічне і єдине — Зима — це білі пелюшки весни, Вогонь виходить з темної льодини, Грім дозріває в ложі тишини, В печаль веде кохання лебедине.

1958

З0 ДРУЖИНІ Минулося кохання вечорове, Невинні поцілунки відцвіли. Ти досі без моєї похвали Обходилась, ясна моя любове. Творив я іншим гімни і хули, Для інших мав римовані промови, — Для тебе мав я слово лиш прозове, Та вільно в ньому почуття жили. І цей сонет не зможе закувати В свої кайдани золотої ватри, Що в темнім серці запалила ти. Це ж тільки знак унимливої шани За пісню Соломії й Роксолани, За усміх, що сіяв у дні сльоти.

1968

31 Заходить сонце в золотих лісах, На стовбурах палахкотить живиця, Краєчок хмари, наче блискавиця, Горить у надвечірніх небесах. Ти на цей світ не можеш надивиться, Та ніч з нори вилазить, як ховрах. Невже вона твій зір оберне в прах, Невже погасне дня твого дивниця?! Ні! Все на світі буде берегти Сліди твого палаючого зору, Якщо він митий слізьми доброти! Але як ти підносив очі вгору, Щоб лиш добути блискавку сувору І залишати згарища… — тремти!

1968

32 Тече Дунай в піснях мого народу, Я з них прийшов на світ і з них я зріс. Я в снах не раз ходив крізь темний ліс На берег золотий шукати броду. Та ось побачив я дунайську воду, Поцілував, як очі, повні сліз. Дунай — свободи голубий проріз Між скель, що чинять річці загороду. Де плакали з мого села рекрути, В тужбі тепер мої брати живуть, І пісні про Дунай вже їм не вчути. А їхні сльози в рідний край течуть, Ріка крізь гори мусить повернути, Щоб на Вкраїні закінчити путь!

1958-1998

33 Поезіє, призначено тобі Вливати сили у серця слабі, Порадницею бути у журбі І кулею в кривавій боротьбі. І правду кидати в народний здвиг, Провісницею бути днів нових, Натхненням — у змаганнях трудових, Любов'ю і ненавистю живих І мертвих славою. А ти Лежиш по кутиках крамниць. Хотів до тебе підійти, Перед тобою впасти ниць, Та придивився ближче я — Аж то не ти, лиш тінь твоя!

1957

34