ліліанаа - Ти - і є моя вбивця , ліліанаа

Минув тиждень 

Тиждень спільного проживання з цим хлопцем мене добив, я закохалася у нього.. Або у його відношення до мене, але він чудовий! Я розумію, що це неправильно, але я хотіла б, щоб він залишився тут. Зараз мене зрозуміє кожна дівчина, яка не може бути з тим кого кохає. Сказати йому про свої почуття я не зможу, тому як тільки він поїде я зможу його забути, як він це зробив з тією дівчиною про яку розповідав..

Я почула, як в квартиру заходив Арлен і щось невдоволено говорив до себе. Невдовзі хлопець зайшов до мене у вітальню і зітхнув.

 - Що сталося? - запитала хлопця і посміхнулася.

 - Я хотів сьогодні тобі настрій підняти, квіти подарувати. Бо ти так геть пропадеш, гуляти не хочеш тільки у вікно дивишся. В жодному квітковому магазині я не знайшов твоїх улюблених квітів. - Арлен обурено присів поряд.

 - Не потрібно нічого Арлене, достатньо того, що ти тут вже тиждень зі мною мучаєшся. - з легкою посмішкою відповіла йому.

 - Якби я не хотів бути з тобою, мене б тут не було, Конвалія. - сказав хлопець дивлячись в мої очі. Я змовчала дивлячись на нього, для чого він це все робить? Доглядає, квіти, прогулянки, що він цим хоче отримати? Стільки питань до нього було, а відповіді не отримаю..

 - Я хочу сьогодні приготувати для нас вечерю, ти допоможеш мені лише пересуватися? - легко посміхнувшись запитала Арлена.

 - Допоможу звісно. - він посміхнувся і ніжно обійняв мене за плечі. Він був тим самим ідеальним хлопцем, розумів мене навіть без слів. Наче й знав мене вже багато років, страждати ж буду вже скоро..

Арлен підхопив мене на руки і ми рушили на кухню, він посадив мене на столик. Сам поставив стілець до столу і переніс мене на нього. 

 - Мені так не зручно, що ти зараз зі мною. - сумно зітхнула я, він підійшов до мене та заглянув у очі.

 - Ти за тиждень ще не звикла до мене? - запитав він. Я опустила голову.

 - Наче звикла, а наче й бентежиш мене. Хоча нам ще бути так 3 тижні Арлене, ти впевнений, що хочеш бути поряд? - запитала хлопця.

 - Якщо тобі не подобається моя присутність, ти скажи. Мене тут не буде. - сказав хлопець і мене мов ударили, я замотала головою.

 - Ні ні, мені все..подобається. - останнє слово я ледь чутно сказала. Арлен підійшов до мене. 

 - Eres tan delicada como un lirio de los valles. - прошепотів він, я різко глянула на нього, а він не розгубився і поцілував мене. Я завмерла торкаючись його губ і прикрила очі.

 - Відштовхни мене, Конвалія. - попросив він у самих моїх губ, я не рухалася, не говорила, як статуя була. Я не могла зараз відірватися від нього і зупинити його не могла. Я хотіла цього, мені соромно це признати, але це так.