ЧайДивака - Повернутися на Землю, ЧайДивака

Глава 3
 Джером разом з Бредом їхали в машині чоловіка в капелюсі та з цигаркою. Їм пощастило, що після того, як вони посадили дівчат, через двадцять хвилин зупинилася ще одна машина. Хлопці їхали мовчки, дивлячись у вікна на краєвиди, що пропливали мимо. Розсосереджений погляд Джерома вловив жовтий скутер та блакитноволосу водійку з квітами в кошику, що промайнув повз машину.Через кілька секунд Джером, наче прокинувся та цього разу дуже уважно глянув у вікно, вишуковуючи той силует.
 – Що таке? – запитав Бред, помітивши дивну поведінку брата.
 – Здається, я тільки що побачив Іві – відповів зусереджено Джером.
 Автівка зупинилася та брюнет почав видивлятися жовтий скутер серед машин, що були попереду перед світлофором.
 – Цього не може бути, вона ж поїхала до нас – сказав Бред.
 – Можливо прибачилося – сказав Джером, спершись на сидіння.
 Вони доїхали спокійно до кафе та висадилися.
 – Дякуємо, дядечко – сказав Бред до водія.
 – Щасливо, хлопці – сказав чоловік та поїхав.
 – От ми і вдома – сказав Бред, дивлячись на вивіску кафе.
 – Іві! – вигукнув Джером та побіг до дівчини, що сиділа за столиком та видивлялася когось у вікнах кафе.
 – Джером!? – здивувалася дівчина, побачивши його – Як ти тут опинився? Ти ж ніби в кафе...
 – Тобто? – здивувався брюнет.
 Щось в кафе розбилося та Джером напружився. У вікнах виднілися дві постаті в фартухах, що робили щось біля барної стійки.
 – Привіт, Іві, як дібралася?– запитав Бред, підійшовши до блакитноволосої дівчини.
 Та йому нічого не відповіла, адже дивилася за діями Джерома. Бред також перевів погляд на нього та почав щось підозрювати.
 – Чорт! – почулося з-за дверей кафе – тепер все витирати потрібно.
 Джером легенько привідкрив двері та заглянув в середину.
 Хлопець в фартуху, що був дуже подібний на Бреда взяв ганчірку, та розправивши її собі на долоні почав збирати уламки розбитої скляної пляшки з підлоги. Тим часом хлопець подібний на Джерома пішов по швабру та відро.
 – Забери, ще той, що під табуретом і я помию підлогу – сказав брюнет в фартуху, та глянувши на двері застиг.
 – Все, я все забрав – сказав блондин в фартуху, та підіймаючись побачив, що його брат просто стоїть.
 – Чого ти не миєш...– почав Бред в фартуху та побачивши в дверях ще одного Джерома остовпинів теж – Ти бачиш? Він ж...Подібний на тебе.
 – Джероме, чому ти не заходиш? – здивувався Бред, що стояв на зовні та відкривши ширше двері він заглянув також.
 – А інший подібний... На мене? – промовив знову Бред в фартуху – Чому ви косите під нас!?
 – Твою ж мамку, чому тут наші клони!?– здивувався Бред, що тільки заглянув.
 – Пішли. Швидко! – сказав Джером та вибіг з кафе.
 – Що трапилося? – здивувалася Іві, побачивши, що брати вибігли з кафе.
 Джером взяв її за руку однією рукою, а іншою за поперек, допомагаючи швидше йти.
 – Ми вже йдемо? – здивувалася вона.
 – Джером? Куди це ти так поспішаєш? – запитала кокетливо Натея.
 – Відійди з дороги – сказав брюнет та побіг разом з дівчиною та братом за кут сусідньої будівлі.
 – Ей! Хто ви такі!? – вигукнув Бред в фартуху, вибігши з кафе, та вже нікого не побачив.
 – Хтось мені пояснить, чому вас двох ще двоє!? – запитала Іві віддихуючись.
 – Не розумію... Можливо Річі перемістив нас кудись не туди!? – сказав свою версію Джером.
 – Потрібно сказати іншим – сказав Бред та направився до телефонної будки.
 – До кого ти збираєшся подзвонити? – здивувався Джером.
 – До Холлі. Я знаю її номер телефону на пам`ять – відповів Бред та почав набирати цифри – Ем... Хтось має копійку?
 – Так ми нічого не доб`ємося – сказв Джером масуючи двома пальцями собі очі.
 – І дзвонити не треба, он вона – вказала пальцем на іншу сторону вулиці Іві.
 Усі озирнулися та побачили дві Холлі, що бігли вулицею навпроти. Вони знаходилися через дорогу від них.
 – Ей, Холлі! – вигукнув Бред.
 Дівчата почули його голос та зупинилися. Бред помахав рукою, та вони побігли через дорогу до нього. Жовта машина ледь не збила їхню Холлі.
 – Дивися, куди їдеш! – крикнула водію світловолоса дівчина, вдаривши руками по бамперу.
 – Що!? Це ти дивися де переходиш дорогу! – вигукнув водій, відкривши віконечко.
 – Холлі, що ти тут робиш? І... Чому ти зі своїм двійником? – здивувався Бред.
 – Я просто не знала що мені робити, в своїй кімнаті я побачила її і що мені було ще робити!? – відповіла Холлі у пошарпаній одежі.
 – Всім привіт – сказала Холлі в рожевому платті – Вона мені вже розказала в чому справа.
 – То, що ми будемо робити? – запитався у Джерома Бред.
 – Потрібно якось зв`язатися із Річі – сказав брюнет та замислившись продовжив – У тебе є номер Фіна? 
 – Так, є – відповіла Холлі в платті та витягнула із сумочки телефон.
 Вона набрала його номер та включила гучномовець. Пішли гудки.
 – А для чого ми йому дзвонимо? – тихо запитала Холлі в пошарпаній одежі – Він ж все одно не з нашої реальності.
 – Нам потрібен Річі з цієї реальності – пояснив Джером.
 – Тихо, здається він підійняв слухавку – сказав Бред.
 – Алло – промовила Холлі в платті.
 – Алло, а хто це? – здивувався Фін.
 – Тобто, "хто це?" Ти, що, не маєш мого номера!?– здивувалася Холлі в рожевому платті.
 – Холлі, а... Вибач... Не впізнав – відповів Фін.
 – Фіне, скажи, де зараз знаходиться Річі – почав Джером.
 – А це хто? – здивувався вдруге Фін.
 – Це Джером – відповів той.
 – А це... Джером мій? Тобто... З цієї реальності?– запитався Фін.
 – То ти вже знаєш... – тихо промовив брюнет.
 – Ми йдемо до старого млина, що в лісі. Зустрінемося всі там – трохи невпевнено сказав Фін.
 – Домовились – сказав Джером та кинув слухавку.
 Він передав білий телефон з брилком кролика Холлі в платті.
 – Знайди на карті, де знаходиться Старий млин – промовив він.
 – Добре, зараз – відповіла Холлі.
 – Тільки Річі знає, як нам повернутися додому – сказав Джером, глянувши на захмарене небо.
 ***
 – Але я не знаю, як повернути вас додому – сказав Річі, сидячи на кріслі біля столу в гостинній, перед усіма.
 – І що нам тепер робити!? – всполошилася Холлі в брудній одежі – Ми ж не можемо жити своїм життям тут, наші місця зайняті!
 – Я розумію, але на данний момент у мене немає необхідних знань, та й тим більше цих знань немає ні у кого – сказав Річі – Можливо мій батько щось знатиме, але він прийде вночі, якщо ще й прийде сьогодні, а не завтра чи післязавтра. Поки що вам варто не висовуватися нікуди.
 – Тоді, чекатимемо на твого батька – сказав Джером та сів на диван.
 Усі інші послідували його прикладу та сіли поряд.
 Коли минула дванадцята ночі двері відчинилися та в середину зайшов батько Річі.
 – Сьогодні був досить плодотворний день – сказав він вішаючи свого мокрого капелюха та плащ на вішак – Як твій конкурс, синку?
 Разом із закриттям дверей, звуки грози зникли з дому. 
 – У нас гості? – здивувався батько, побачиши додаткових сім пар взуття біля входу.
 Його погляд перейшов на Джерома та Бреда, що сиділи на дивані. Потім він глянув на одну та другу Холлі та здивувався.
 – Хтось створив машину, що клонує людей? – запитався він жартуючи.
 Чоловік глянув на Фіна та Річі, та побачивши ще одного Фіна, що ніс чотири чашки чаю з кухні, зрозумів, що його жарт, може бути не таким вже і жартом.
 – Це правда? – запитався чоловік з широко розплющеними очима.
 – Ні, тату, усе складніше, ніж ти міг собі уявити. Сідай за стіл – сказав Річі відсунувши стілця, від столу – Фіне, зроби ще , будь ласка чаю для тата.
 Після довгої та неймовірної бесіди батько Річі дивувався кожному сказанному слову.
 – Невже? То ви точнісінькі копії тих людей, що зараз живуть на ваших місцях!? – здивувався чоловік – Я знав, я завжди знав, що ми колись знайдемо паралельні всесвіти і тобі це вдалося, Річі! 
 – Це вдалося Річі з іншого всесвіту, але не мені, батьку – виправив його Річі.
 – Це означає, що і тобі це під силу – сказав чоловік, взявши сина за плечі та потім повернувся до Джерома, що стояв позаду Річі – Розкажи мені усе, що ти знаєш про паралельні всесвіти.
 – Я сам не знаю нічого, але Річі трохи розповів мені, щоб застерегти від поганого майбутнього – відповів Джером – Він сказав, що вивчав якусь Бранну теорію і що паралельні всесвіти це сторінки книги, а сама книга це якось він казав мульчний всесвіт, якесь дивне слово, вже не пригадаю.
 – Я тебе зрозумів. Думаю він вивчав Мембранну теорію, що ще називають Бранною теорією паралельних всесвітів. Ця теорія гласить, що кожен паралельний всесвіт це трьохвимірний простір, що знаходиться в мультивсесвіті, що є дев`яти вимірним простором. Ящо ти все приблизно правильно сказав, то струнні теоретики також вважають цю теорію найбільш правдивою – сказав чоловік та опустив голову – Більшу частину свого життя я вивчав теорію чорних дір. Вона заключається в тому, що в кожній чорній дірі є свій паралельний всесвіт і що чорна діра це портал до нього. Але ми ще не винайшли пристрою, якого би не розчепило на атоми при потраплянні всередину неї. Ми так довго до цього йшли, а виявляється наш шлях був в корні неправильним.
 – Зате, тепер ти знаєш, куди рухатися – сказав Річі.
 – Так, але мені потрібно буде це все обдумати – відповів чоловік.
 – Ще дещо. Річі хоч і розповів мені це все, але він переживав, що щось може піти не так і цього разу так і сталося. Ми зламали якусь систему? Чому ми опинилися саме тут? – здивувався Джером.
 – Усі явища є взаємо пов`язаними і якщо щось сталося, то воно мало так статися. Ми не є чимось вагомим, аби переграти долю. Просто потрібно зрозуміти її задум, от і все – відповів вчений – зараз тоді лягайте спати, а я буду думати, як повернути вас на ваші місця...
 Пройшло два тижні. Іві народила дівчинку. Народжувати їй довелося в домі з допомогою знайомого батька Річі, що працював ветеринаром. Ніхто не знав як виглядатиме та як саме народиться наполовину інопланетна дитина, тому її не повезли до лікарні. Дитина була схожа повністю на свою матір. Нічим вона не відрізнялася від людської раси, що дуже ощасливило Іві. Батько Річі під час її вагітності давав їй сироватку, аби вона далі не перетворювалася на мармотею, тому Іві була такою ж, якою і була.
 Джером попросив у Річі якесь колечко, хоч і саме непотрібне, аби зробити пропозицію Іві, щоб вона не відчувала себе самотньо. Річі віддав заручальне колечко своєї мами. Його і так би ніхто не носив.
 Джером весь час був біля Іві, наче вона народила дитину від нього. Він сприймав маля, як своє та підтримував у всьому свою майбутню дружину. 
 Іві вирішила назвати дитину Йолантою, як і казав Річі.
 Пройшов рік та Бред також зробив пропозицію Холлі. Вони вже звикли до життя, в якому їм доводиться переховуватися разом. Час від часу вони двоє виходили по покупки до міста, але в тій частині, куди їхні клони не ходили. Вони не хотіли спричиняти ще більше проблем тим, хто жив тут їхніми життями.
 Пройшло ще чотири роки.
 – Давай ще там глянемо – сказала Холлі, пішовши в іншу сторону магазину.
 – Не забувай ми це все купуємо не за наші гроші – сказав Бред.
 – Для того ти і є біля мене, щоб вчасно мене зупинити – сказала Холлі та зауважила дитячий відділ – Ой! Дивися які гарнесенькі костюмчики!
 – У Джерома з Іві ж їх купа – заперечив Бред . 
 – Діти мають властивість рости, тепер їй одяг потрібен на чотири долоньки, а рініше був на три з половиною – не погодилася Холлі – Ти що, не хочеш порадувати племінницю? 
 – Можливо її порадує ось ця машинка на радіоуправлінні? – зрадів Бред та схопився за іграшку – Вжух – вжух, яка класна штука.
 – Припини, ми ж не тобі іграшку шукаємо – сказала Холлі забравши з його рук машинку.
 ***
 – Я прийшла до вас в гості – сказала Холлі відкриваючи двері.
 – Заходь – відповів батько Річі.
 – А де Джером та Іві з малою? – здивувалася Холлі.
 – Вони гуляють, а Холлі з іншої вселенної пішла по покупки разом із Бредом.
 – Зрозуміло, а як ваші успіхи з телепортом? – запиталася дівчина.
 – Я вже дуже близький до розгадки. Я відчуваю, що мені залишилося лише пару кроків – сказав батько Річі.
 – Але єдина проблема в тому, що створивши телепорт в інший паралельний всесвіт ми не знаємо, куди саме їх відправити – масував соббі скроню Річі.
 – Значить ви ще не знаєте повністю, що робити далі... – сіла поряд за стіл Холлі.
 – До речі, мене цікавить, чому ви не пропали з планети , як і ми – сказав Фін.
 – Не знаю, але в ночі біля нас обвалилася земля. Був землетрус та й ми зібралися і роз`їхалися – відповіла Холлі.
 – Значить ви пішли іншою доріжкою? – запитав Фін.
 – Ми пішли на ліво при розгалуженні – відповіла вона.
 – Але чому? Ми ж пішли на право, чому так сталося, що ви пішли на ліво? – здивувався Фін.
 – Я й сама не знаю, чому ми так пішли – зтинула плечима Холлі.
 – Можливо хочеш чаю? – запитав Фін, після недовгої паузи.
 – Дякую, не відмовлюся – відповіла дівчина.
 Фін шмигнув на кухню та почав робити чай.
 – Ой, цукор закінчився, а де у вас є ще? – запитався Фін, визираючи із кухні.
 – Візьми зверху в крайній полиці – сказав Річі.
 – Почекай но!– вигукнув чоловік – А що якщо все простіше, ніж ми думали!?
 – Про що ти!? – здивувався син.
 – А що, якщо Річі перемістив їх у наступну мембрану, але ця мембрана мала бути кінечною і потрібно було перемістити їх в саму першу – вскочив з місця вчений.
 – Таке справді можливо! Якщо кожного разу дорослий я переміщав їх у наступну, то сама перша має бути точно пустою і якщо ця мембрана остання, то нам потрібно їх перемістити до першої – також вскочив Річі.
 – Про що вони? – зиркнула Холлі на Фіна.
 Той стенув плечима.
 – Пішли сину, будемо думати, як віднайти саму першу паралельну реальність – сказав чоловік та швидко направився до свого кабінету.
 Холлі заглянула всередину та побачила велику круглу машину, що складалася з кілець, що оберталися по колу.
 – Ви вже стільки зробили – здивувалася вона.
 – Так, вони працювали і вдень і вночі над цим – повідомив Фін.
 – Ого – здивувалася Холлі.
 – Ми повернулися – сказали Бред та Холлі, заходячи до дому.
 – О, а ти що тут робиш? – здивувався Бред, побачивши копію Холлі.
 – Я завітала до вас, аби дізнатися, як ваші справи – відповіла вона та витягнула з сумочки рожеву одежину – а ще я купила костюмчика, для Йоланти.
 – Дай но сюди – сказала Холлі, що тільки що прийшла та потягнулася до костюмчика – Ми ж купили такий самісінький!
 – Ми і справді думаємо однаково! – здивувалася гостя.
 – Це все тому що ви одна людина – сказав вчений та відкривши ковпачок зубами почав писати формули на дошці – але скоро ми повернемо вас додому.
 
Глава 4
 Пройшов рік та досліди двох вчених сильно просунулися. Вони зрозуміли, в яку сторону потрібно рухатися. День та ніч батько з сином сиділи за своїм грандіозним проектом і настав судний день.
 – Що ж, я зібрав вас усіх тут, адже ми сильно просунулися в дослідах – сказав батько Річі, сидячи за невеличким столиком в гостинній.
 За його спиною була велика біла дошка, розписана формулами. Навроти чоловіка на дивані сиділи усі інші та уважно слухали. Біля них стояла клітка з чорною мавпою, що лізла лапою до вуха Бреда.
 – Відстань – відсахнувся блондин від тваринки.
 – Так от, після того, як ми проводили досліди над можливістю телепортації живого організму в інший всесвіт, що ми опробували на щурах, кроликах та Коко – говорячи останнє слово Річі вказав на мавпочку, що пальчиком мацала вухо Бреда – Нам, все ж таки, вдалося їх повернути цілими та неушкодженими назад. 
 – Тепер настала черга людини – сказав чоловік.
 – Ми маємо на увазі, що нам потрібен доброволець, аби він глянув, чи це правильна реальність і чи вона не зайнята вашими ідентичними копіями – сказав Річі зплівши пальці разом – Хто хоче ним бути?
 Прозвучала невеличка пауза. Усі відхилилися назад та почали роздумувати.
 – Це важке рішення... Думаю ніхто не захоче йти сам у невідомість – сказала Холлі зтиснувши губи.
 – Я піду – сказав рішуче Джером.
 – Що? – здивувалася Іві – Куди ти підеш!? Для чого!?
 – Комусь все ж таки варто це зробити, адже ми вже засиділися в цьому всесвіті – відповів він та підвівся.
 – Чудово, ми відправимо тебе на пів години в паралельну реальність і повернемо назад сьогодні ж – сказав чоловік, підійшовши до нього та поклавши йому руку на плече.
 – Але, чому ти!? Зачекай, Джероме! – не зтрималася Іві, вхопившись за ногу хлопця.
 – Не переживай, я повернуся – промовив спокійно брюнет та погладив її по блакитному волоссі.
 Дівчина відпустила руки та маленька слізка пробігла по її щоці.
 – Нам потрібно перемістити усе з кабінету на вулицю – сказав старший вчений.
 – Але чому? – здивувався Річі.
 – У мене є така теорія, що , можливо ми переміщали усіх в мій же будинок в паралельній реальності, тому варто винести усе назовні, аби він опинився в лісі, після переміщення – пояснив батько.
 Усі почали переносити прилади на вулицю. Почав крапотіти невеличкий дощ, та вчені принесли великі целофанові листи, аби прикрити ними апаратуру. 
 Через годину усе було встановлено. Сильніший дощ бив об целофан віддаючи звуками хрускоту.
 – Ти впевнений, що хочеш бути добровольцем? – запитала Іві у Джерома, якого споряджали .
 – Так, не хвилюйся, все буде добре – сказав Джером.
 Дівчина понурилася та відійшла.
 – Так, Джероме. Як себе почуваєш? – запитався старший вчений.
 – Як завжди – відповів той 
 – Це чудово – сказав чоловік та надів йому на руку свого годинника – Це тобі, щоб не губився в часі.
 – Ви можете мене надіслати на годину? – запитався хлопець – Я не впевнений що встигну все за менший час.
 – Ну що ж, домовилися – сказав чоловік та відійшов.
 – Все?– запитався Річі у батька, що підходив до нього.
 – Думаю, все – сказав чоловік та заглянув у монітор – розійдіться, щоб вас часом також не розчепило на атоми.
 Усі відійшли чим подалі та продовжили спостерігати. Хвилювання застигло на їхніх обличчях.
 – Ну що ж, Джероме. Рахую до трьох – сказав чоловік та направив палець до червоної кнопки – Один. Два... Три! 
 Навколо здійнявся вітер, що підійняв усе листя з землі. Світло блакитне світло з`явилося так швидко, як і зчезло. Замість Джерома залишилося пусте місце.
 – Щасти тобі, хлопче – подумки промовив чоловік. 
 ***
 Блакитне світло розсіялося та ледь втримавшись на ногах, Джером побачив перед собою той самий вид, але без друзів. Він огледівся та навколо був простий осінній ліс. Джером направився до будинку та заглянув у вікно. Всередині він побачив Річі, що створював якогось робота. Він ще побігав по дому очима, вишукуючи чи немає там часом Фіна, та нікого більше не побачивши пішов звідти.
 – Надіюся, мене направили туди, куди потрібно – подумав він.
 Пройшовши стежиною крізь ліс, Джером зупинився біля дороги та витягнув руку, ловлячи попутну машину. 
 – Напевне вже пройшло приблизно п`ятнадцять хвилин – подумав Джером – Ще до міста їхати десь двадцять п`ять. Надіюся, мені вистачить часу.
 Біля нього зупинилася автівка та з віконечка водія виглянув хлопець з зубочисткою в зубах.
 – Підкинути до міста? – запитався він.
 – Було би добре – відповів Джером. 
 – Сідай – сказав той.
 Джером сів у автівку, та машина рушила. Поки вони були в дорозі, хлопець роздумував чи це є те місто в якому тепер вони житимуть чи ні. Не помітивши плину часу, він і не помітив, як вони під`їхали до міста.
 Джером подякувавши висадився та попрямував до кафе. Він був в десяти хвилинах від дому.
 – Поки що встигаю – подумав він, глянувши на годинник.
 Підходивши до кафе він помітив, що вивіски немає, та й столики усі поховані.
 – Чому кафе зачинене? – здивувався Джером та направився до дверей.
 Вони виявилися також зачиненими. Джером відійшов та почав нишпорити під підвіконням. Він наткнувся на щось тверде та висунув це. Це був ключ.
 – Добре, що і в цій реальності дядько його зберігає тут – подумав Джером та відчинив двері.
 Всередині було тихо. Барна стійка була накрита білим покривалом засипаним пилом. 
 Джером увімкнув світло та побачив, що і напої усі позакінчувалися та вже пусті келихи то лежали то стояли позаду барної стійки.
 Він пішов на ліво та підійнявся сходами. Перша кімната справа була привідкрита, але хлопець не заглядав туди. Він привідкрив наступну кімнату та побачив лише застелене ліжко та запустілий простір .
 – Видно, брата тут немає – подумав Джером та пішов до кімнати навпроти.
 Він відчинив двері та зайшов всередину.
 Ліжко також було охайно застелене, а на комоді стояла сіра фотографія Джерома в чорній рамці. Брюнет підійшов ближче та взяв до рук фотографію в рамці.
 – Чому вона в чорній рамці? Я що тут помер? – здивувався Джером.
 – Що ти тут робиш, ану вимітайся! – вигукнув голос з боку дверей – Дж...Джером!? Це ти!?
 Хлопець обернувся та побачив позаду себе свого дядька з клюшкою в руці. Від здивування постарший чоловік кинув з рук зброю та побіг до Джерома, обіймаючи його.
 – Дядько!? – здивувався Джером.
 – Я думав, що ти помер – почав плакати чоловік.
 – Дядьку, все добре – сказав хлопчина сідаючи разом з ним на ліжко.
 – А де твій брат? Куди ви всі пропали на шість років? – питав та питав дядько Хенк.
 – На шість років? – здивувався та замислився Джером – Невже поки ми були цей час в іншій реальності, тут час також йшов!?
 – Я тобі скажу, але ти не повіриш – відповів Джером.
 – Вас тримали в полоні? – запитався дядько витираючи сльози.
 – І таке було, але най дивовижніше те, що ми познайомилися з одним вченим, що перемістив нас не туди, тому нас і не було стільки років – сказав Джером.
 – На вас робили досліди!? – переживав дядько.
 – Ну, не те що б ...– не знав що сказати Джером – А інші де? Де ті, з ким ми відпочивали?
 – Вони також пропали безвісті, як і ти. Ти не знаєш що з ними? – здивувався дядько.
 – Я знаю, вони повернуться разом зі мною, не переживай – заспокоїв Джером та глянув на годинник.
 Час вже спливав і йому залишалися лічені хвилини.
 – Ти одружений? – здивувався дядько, побачивши обручальну каблучку на пальці племінника.
 – Так, її звати Іві – відповів посміхаючись Джером.
 – То ви всі весь цей час були в безпеці? – запитав дядько.
 – Не всесь... Спершу ні, але потім... Потім були в безпеці – сказав Джером.
 – Я радий, що ти повернувся. Після того, як ви пропали я навіть кафе закинув. Я нічого не міг без вас зробити. Я був як без рук... – сказав дядько взявши сіре фото в рамці до рук та зажмуривши очі від напливу сліз – А коли, ти кажеш, повернуться інші?
 Дядько Хенк обернувся до Джерома, але нікого біля себе не побачив.
 ***
 На пристроях мигало завантаження. По середині круглого апарату засвітилося блакитне світло та зникло.
 – Джером! – вигукнула Іві та підбігла до свого чоловіка. 
 Хлопець обійняв її та поцілував.
 – І як усе пройшло – запитався Річі.
 – Все добре, можемо повертатися – відповів Джером.
 – Ура! – вигукнула, підскочивши Холлі. 
 – Але є одне "Але" – почав Джером – там ми пропали безвісті на шість років.
 – Що!? – здивувався Фін.
 – І як я поясню пропажу своїм батькам!? – округлила очі Холлі.
 – А як я своїм батькам поясню пропажу і вагітність!? – підтримала паніку Іві.
 – Не переживайте, ми щось придумаємо.
 – Що ж, хто готовий повернутися додому? – запитався старший вчений .
 – Я тепер вже не настільки готова – невпевнено сказала Холлі.
 – Ставайте в середину – сказав Річі готуючи для кожного чіп.
 – Всім привіт – сказав Фін з цієї реальності, підбігаючи до Річі.
 – О, привіт, ти прийшов глянути як у нас справи? – запитав молодий вчений.
 – Так... Ви що вже відправляєте усіх? – здивувався він.
 – Так, Джером повернувся і ми можемо тепер відправити їх усіх – сказав Річі.
 – Почекайте но, а якщо ви всіх нас разом відправите, то ми не злипнемося як один? – запитав Бред.
 – Хм... Щурі не злипалися – відповів Річі. 
 – Ну... Це трохи заспокоює – сказала саркастично Холлі.
 – Всі готові? – запитався старший вчений.
 Джером вийшов з кола та потиснув руку обом вченим: "Був радий знатися з вами"