ЧайДивака - Повернутися на Землю, ЧайДивака

Глава 1
– Ааа! – крикнув Ітан лежачи на лаві біля хаури Акки.
– Почекай, я маю добре схопитися – зосереджено сказав Фін тримаючи ногу та вивернуту стопу друга в руках.
– Може краще лиши як є. Думаю я пристосу... Ааа! – почав Ітан та викрикнув від болю, коли Фін повернув його ногу до здорового вигляду – Моя нога!
– Все, тепер все добре, поболить пару днів і пройде – сказав Фін, перемотуючи шматком тканини його стопу.
– Чорт, це було боляче! – викрикнув Ітан відводячи погляд від ноги до червоного неба.
 Навколо них стояли мармотеї та уважно стежили за тим, що робить Фін. Той вправно перемотував набрякшу стопу, намотуючи кільце за кільцем.
– Ай! Полегше! – обурився Ітан трохи підвівшись, аби усе бачити.
 Мармотеї відсахнулися назад від його викрику.
– Пробач, але потрібно туго перемотати – відповів Фін.
 Ітан проковтнув цю інформацію разом з болем, що йому доводилося терпіти. Усі знову підійшли ближче та здивовано дивилися на дії хлопця.
– Але я не думати, що це хороша ідея – почулося неподалік.
– Нам негайно потрібно діяти, ми не могти сидіти та нічого не робити! Ми мати напасти на них! – прозвучав досить близько голос Акки – Розійтися, чого ви тут скупчитися!?
 Посеред натовпу з'явилася Акка разом із мармотеєм зі шрамом на повіці, що з нею говорив.
– Я розуміти, але на що ми нападати? На Хорси? На Карат!? В Караті нас знищити. Ми приречені – сказав він.
– Остісе, наскільки я знати, твого сина теж забрати. Чому ти не хотіти за нього боротися? – запитала Акка повернувшись до нього.
– Якщо подумати, ми самі винні. Ми винудити їх наказати нас, через напад та крадіжку цуфеїв – відповів він.
– Ти що не розуміти, що якби не бути такого режиму то нас ніхто і не наказувати!? – взірвалася Акка.
 Усі мармотейці здивовано слухали їхню розмову, стоячи поряд. Ітан взяв палицю та спершись на неї встав не торкаючись травмованою ногою землі.
– Але ми жити по нашому режиму, для чого вклинюватися в режим Карату? – здивувався Остіс.
– Для чого вклинюватися в режим Карату!? – здивувалася вона та обернулася до слухачів – Ви що, усі забути, що Карат колись бути нашим домом? Після початку правління Антодея нас вигнати і ми стати вигнанцями на рівні з крадіями, яким відрізають кисть руки та виганяють. Ви усі забути що для Карату ми стати ніким, через те, що ми не підтримати Антодея з його хворою любов'ю до цуфеїв та розширенням планети!? Ви забути що вони жити там в розкоші а ми виживати тут у пісках!?
– Так, вона права – почувся голос з натовпу.
– А вона мати рацію – пробурмотів ще хтось.
– Ми справді стати ніким для Карату – замислився якийсь мармотей.
– То що ти пропонувати нам робити?– запитав хтось з натовпу.
– Ми мати зкинути Антодея і за законом, той, хто його вбити стати наступним головним!– крикнула Акка піднявши кулак догори.
– Так, вбити Антодея! – хтось підхопив та підійняв теж руку.
 Навколо усі інші також підхопили цю хвилю та галасуючи підійняли кулаки догори. Мармотейці підтримували думку Акки. Вони також втомилися бути вигнанцями такий довгий час. Усі хотіли перемін та знали що за них потрібно боротися. 
– З чого почнемо!? – запитала мармотея з діркою в щоці.
– Спершу вам потрібно зібрати зброю та зробити нову, аби вистачити на всіх. Вечором ви доповісте мені кількість зброї та готових до бою.
– Слухатися– відповіла вона та пішла.
 Усі інші заряджені промовою Акки розійшлися по своїх хаурах. Остіс був не в захваті від налаштунків Акки, але нічого не казав, стоячи осторонь.
– Остісе, я розуміти яких ти поглядів, але ми не мати так жити завжди – сказала вона до мармотея зі шрамом.
– Я проти, бо я не хочу мати втрати і хочу жити в мирі та злагоді – сказав він.
– Але що це за мир та злагода, в якому ми ніхто і не могти жити повним життям в рідному домі?– не оскаржила Акка.
– Я... Я просто боятися, що стати гірше і ми більше не мати те, що мати зараз – відверто сказав Остіс.
– Я розуміти, ми постаратися щоб те що зараз бути гірше ніж те що в майбутньому бути – сказала Акка – ти мені потрібен, давай разом спланувати усе так, аби жити краще.
– Я мати це обдумати – сказав Остіс відходячи.
 Акка видихнула та відсунувши шмат тканини помітила, що збоку стояли Фін та Ітан.
– Заходити, поговорити – покликала вона хлопців.
 Вони зайшли разом з Аккою до хаури та сіли за стіл. Біля нього стояв мармотей та колисав на руках малу дочку. Акка погладила її по голівці і та засміялася у відповідь. Малеча схопила її великі пальці у свої долоньки та почала ними гратися. Акка виглядала як щаслива мати, що ласкаво грає пальцями зі своєю дитиною. Дівчинка зівнула та прикрила оченята.
– Їй час спати – сказав мармотей та поклав донечку до колиски почавши гойдати її у різні сторони.
 Акка дістала з великої миски фіолетове желе та наклала його у три тарілки, що поклала на стіл. Вона сіла та прийнялася за трапезу. Хлопці перезирнулися та в'яло також потягнулися до своїх тарілок.
– Ммм... На смак це не так погано, як я думав – сказав Ітан недожувавши.
– Ви бути боротися разом з нами? – одразу перейшла до теми Акка, глянувши їм у вічі – не бути брехати, нас набагато менше, але ми боротися до останнього.
– Ми з вами – рішуче сказав Фін поклавши долоню на стіл.
– Почекай, ти сказав "Ми"? – перелякався Ітан.
– Напад плануватися завтра в половині ночі, поки усі спати– рішуче сказала вона.
– Так швидко!? – ще більше почав переживати Ітан.
– Почекай – сказав Фін відводячи погляд від наляканого хлопця – А як ви визначаєте час ?
– Нашу землю освічувати три зірки, по блакитній ми оприділяти ніч та день, а двома іншими оприділяти час. Зараз блакитної зірки не бути і більша світла зірка знаходитися по центру неба, це значить вже пройшла половина дня.За меншою світлою зіркою ми оприділяти точніший час.
– Напевне по земному часі, зараз шоста година – подумав Фін– Це нагадує розтягнений по горизонту циферблат годинника з дванадцятої ранку зліва до дванадцятої ночі справа, в якому велика зірка це година а менша це хвилини, думаю я зрозумів, як це працює.
– Нічого не зрозуміло– сказав Ітан доїдачи свій делікотес.
– Якщо перевести на земний час, то напад буде о шостій ранку– подумав Фін.
– Почекайте, у вас взагалі є якийсь план? Чи ви плануєте набігти як неандертальці і побити їх палками!?– розсіяв роздуми Фіна Ітан.
– Як хто? – здивувалася Акка почувши невідоме слово.
– Справді, як ви плануєте атакувати? – підтримав Фін.
– Поки цуфеї і мармотеї спати, ми прокрастися у місто та тихо ліквідувати цуфеїв-катратів, що патрулювати вулиці. Потім ми пробратися у головний дім. Наша ціль Антодей. Той, хто йому відрізати голову, бути наступним головним Карату.
– А ці катрати, вони можуть викликати підмогу?– запитав Фін.
– Вони усі можуть збігтися на тривожні сигнали, які ті можуть випустити – відповіла вона.
– Що це ще за сигнали? Типу, якийсь звук, чи салют? – поцікавився Ітан.
– Я не розуміти останнє слово – відповіла Акка та глянула на Фіна – це гучний звук, на який наглядачі будуть випускати ще цуфеїв-катратів.
– А просто так ми не можемо піти туди, нікого не чіпаючи?– запитав Ітан – ви ж теж громадяни того міста.
– Не дуже розуміти слово "Громадяни", але ми вигнанці, через непокірність, тому ми не могти там бути. На жаль ми на рівні з крадіями, яким відрізати кисть руки та вигнати – пояснила мармотея.
– А вони, що знають вас всіх в обличчя? Просто одягніться як вони та й все – запропонував Ітан.
– Так не вийти, з міста виходити тільки торговці – сказав Остіс, заходячи до хаури – а їх досить мало.
– Я рада, що ти приєднатися до нас – сказала Акка.
 Остіс сів за стіл, біля неї. Акка дістала ще одну тарілку та наклала їжу для нового гостя.
– Ми не змогти тихо пробратися, вони одразу нас бачити і сповіщати – сказав він.
– Тоді що ти пропонувати?– запитав тихо мармотей, що стояв біля колиски.
– Ми могти обійти стіни, зловити поодиноких катратів та зв'язати і перелізти в місто– запропонував Остіс – Потім усі піти до центру в головний дім.
– Тоді ми могти поділитися на групи, так, щоб кожна могти самостійно нейтралізувати катратів– запропонувала Акка – до прикладу на п'ять по десять мармотеїв.
– Ми оприділитися. Тоді я йти до знайомого торговця та купити ще фротів та мотузок– сказав Остіс та вийшов.
– "Фроти"? – пошепки запитав Ітан у Фіна, коли Акка забирала пусті тарілки зі столу.
– Думаю це зброя що стріляє сіткою – відповів йому рудоволосий хлопець.
– Ааа...Зрозуміло – помахав головою Ітан.
 Полотно хаури відсунулося та до них увійшла постать уся замотана у тканини піщаного кольору. З вигляду це був хтось високий та худий. Усі очікували побачити якогось мармотея, але побачивши людські очі та ніс, хлопці зрозуміли, що перед ними людина.
– Хто це ? – виникло питання у обох та вони встали.
 Чоловік зняв тканину, що прикривала його рот та оголилася невеличка чорна борідка та вуса з сивими волосками. На щоці виднівся шрам від дуже давнього глибокого порізу.
 Фін помітив, що обличчя цього чоловіка мало дуже знайомі для нього риси. Але він досі не міг зрозуміти хто це.
– Хух, нарешті я вас знайшов– промовив він, розмотуючи голову.
 Чорне та не довге волосся опустилося на його лоб та вуха. Чоловік помахав головою, аби спресована зачіска набула своєї форми.
– Хто ви ? – запитав Фін пильно вдивляючись у обличчя незнайомця.
– Це я – Річі – відповів чоловік усміхнувшись – ти маєш мене добре знати Фінне, адже я твій друг.
– Що? – Як таке може бути!? – здивувався Фін та подумав – Ось кого він мені нагадує!
– Я знаю, тобі важко у це повірити, але це я – Річі– запевнив чоловік – Ось навіть порізи лишилися після збою Люсі – сказав він розмотуючи свої руки.
– Але чому ти тоді такий... Чому ти так постарішав – здивувався Фін оглядаючи Річі.
– Діло в тому, що на цій планеті час йде зовсім по іншому. Якщо для тебе пройшло декілька днів, то на Землі пройшло декілька років – пояснив Річі – наскільки я знаю, це десятий день. Оскільки мені вже сорок шість, один день дорівнює приблизно двумта більше половини рокам.
– Двум з половиною рокам !?– вигукнув від здивування Ітан та сів .
– Так, Ітане – відповів Річі.
– А як ти тут опинився? Ти був відразу з нами? Але чому тоді тобі сорок шість? Виходить, ти був весь цей час на Землі, тоді як....
– Я довгі роки працював над телепортом. Мій батько помер так і не закінчивши цю справу, але у мене вийшло і я тут – пояснив Річі – Я тут, аби забрати вас назад на Землю.