Джордж Мартін - Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Повість Джорджа Р.Р. Мартина «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені» (The Princess and the Queen, or, the Blacks and the Greens) є додатковим читанням до його видатної фентезійної епопеї «Пісня льоду та вогню». Повість складена у вигляді літопису, що вийшов з-під пера вигаданого вченого і оповідає про важливі історичні події з минувшини світу, створеного автором.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, імен та прізвищ мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
Друга редакція, з виправленнями: 17 березня 2015 р.
Оформлення обкладинки: Валерій Бур

Принцеса і королева

Принцеса і королева, або Чорні та зелені

Розвідка про причини, походження, битви та підступи вельми скорботного кровопролиття, знаного нині як «Танок драконів».

Писана архімаестром Гільдайном у Цитаделі Старограду.

Передмова

«Танок драконів» — таке барвисте ім’я носить жорстокий, убивчий розбрат, що точився між двома непримиренними гілками дому Таргарієн у роки зі 129-го до 131-го по Аегоновому завоюванні (А.З.) за оволодіння Залізним Престолом Вестеросу. Непристойне блюзнірство ввижається нам у тому, що темні, свавільні та криваві діяння тих лихих часів названі «танком». Вірогідно, і саме слівце «танок» пішло гуляти світом з легкої руки якогось віршомаза. Сама за себе проказувала б назва «Нищення драконів», та час і звичай вже врізав у літописи кривавими літерами інші, недоречно грайливі, слова, тож і нам тепер мимоволі доведеться танцювати з усіма під ту саму музику.

По смерті короля Візериса I Таргарієна лишилося двоє головних пошукачів Залізного Престолу: донька Раеніра, єдине живе дитя від першого шлюбу короля, та Аегон, старший син від його другої дружини. Посеред безладу і різанини, викликаних їхніми чварами, не забарилися заявити про себе інші самозвані королі — вони вигулькували, наче мартопляси з-за лаштунків, на якісь два тижні чи поворот місяця, а тоді гинули так само миттєво, як з’явилися.

Злішого розбрату, ніж «Танок драконів», королівства Семицарства доти ще не знали. Люди усіх станів — вельможне панство, лицарство і простолюддя — розкололися на два табори і заходилися завзято нищити один одного. Розділився у собі навіть дім Таргарієн — адже до міжусобної боротьби стали родичі й діти кожного з шукачів престолу. Безліч війська згинуло у лютих битвах на суходолі, на морі теж пролилося чимало крові… та найнесамовитіші сутички сталися у повітрі, де одні дракони нівечили інших зубами, пазурами і вогняним подихом. Чи не охочіше, ніж до вогню і заліза, поборники сторін вдавалися до лукавства і брехні, облуди і отрути, а відтак чимало таємних змов і підлих зрад скоїлося під тінню мурів, на сходах башт, у палатах князівських рад і у дворищах замків.

За два роки чвар неймовірно тяжку данину мусили заплатити навіть найвельможніші роди Вестеросу, не кажучи вже про їхніх значкових підданих, лицарів та посполитих. Самі Таргарієни, хоч і втримали свій рід на престолі, та по закінченні війни вельми підупали силою, а число останніх у світі драконів мало не зійшло нанівець.

I. Король-Берег

Незгода у вінценосному сімействі здавна тліла десь на глибині, але неприхована ворожнеча спалахнула на третій день третього місяця року 129-го по А.З., коли хворий, прикутий до ліжка у Червоному Дитинці Король-Берега король Візерис I Таргарієн заплющив очі перепочити і помер, не прокинувшись віді сну. Тіло його було знайдене слугою при королівській опочивальні в годину кажана, коли король мав звичку випивати кухоль трав’яного узвару. Челядин прожогом кинувся повідомити сумну звістку королеві Алісенті, чиї покої розташувалися поверхом нижче від королівських — і нікому, окрім неї, щоб не здіймати загального галасу. На смерть короля чекали вже давно, тому королева Алісента зі своїми прибічниками, яких при дворі та в державі кликали «зеленими», заздалегідь навчила усю сторожу і челядь Візериса, що їм робити, коли сумний день нарешті настане.

Примітка: Року 111-го по А.З., на п’яту річницю шлюбу короля з королевою Алісентою, в Король-Березі вчинили великий турнір. На бенкеті, що відзначав його початок, королева мала на собі зелену сукню, а принцеса пишно вбралася у кольори Таргарієнів — чорний та червоний — і справила у них неабияке враження. Лихоманка протистояння охопила усіх присутніх; відтоді виник звичай величати прибічників королеви «зеленими», а почет принцеси — «чорними». На турнірному полі «чорні» спочатку зазнавали самих поразок, доки пан Крістон Колій, маючи на собі знак прихильності принцеси Раеніри, не вибив з сідла усіх поборників королеви, серед яких були і двоє її братів у перших та наймолодший рідний брат, пан Гвейн Вишестраж.

Королева Алісента хутко поспішила до опочивальні короля у супроводі пана Крістона Колія, Регіментаря Королегвардії. Щойно вони упевнилися у смерті Візериса, як її милість наказала замкнути опочивальню, докласти до неї королівську печатку і поставити сторожу. Челядина, що знайшов тіло короля, теж замкнули, щоб він не розповсюдив новину передчасно. Пан Крістон повернувся до Башти Білого Меча і надіслав братчиків Королегвардії по радників малої ради короля. Настала година сови.

За тодішніх часів так само, як і нині, присяжне братство Королегвардії складалося з семи лицарів, непохитно вірних і уславлених вояцьким умінням. Вони складали священні обітниці віддати своє життя до останньої краплі на захист особи короля та його кревних родичів. У ніч смерті Візериса в Король-Березі перебувало лише п’ятеро братчиків білого корзна: сам пан Крістон, пан Арик Каргил, пан Рікард Терен, пан Стефон Морочник та пан Віліс Зруб. Пан Ерик Каргил (близнюк пана Арика) і пан Лорент Марбранд, що знаходилися з принцесою Раенірою на Дракон-Камені, про смерть короля нічого не відали і безтурботно спочивали тієї ночі, коли їхні брати по зброї поспіхом піднімали радників з ліжок.

У покоях королеви просто під опочивальнею, де вистигало тіло її ясновельможного чоловіка, зібралося таке товариство:

— її власний батько, пан Отто Вишестраж, Правиця Короля;

— пан Крістон Колій, Регіментар Королегвардії;

— великий маестер Орвил;

— князь Лиман Чмелик, вісімдесятирічний коронний підскарбій;

— пан Тайлан Ланістер, коронний корабельник, брат князя Кастерлі-на-Скелі;

— князь Ларис Моц на прізвисько Кутельнога, господар на Гаренголі, коронний шепотинник;

— князь Яспер Вильд на прізвисько Залізне Берло, коронний правник.

На початку наради великий маестер Орвил нагадав, які обряди за звичаєм та законом мусять супроводжувати смерть короля:

— До двору для здійснення належних відправ та піднесення молитов про душу його милості слід прикликати септона Євстахія. До принцеси Раеніри на Дракон-Камінь має негайно вилетіти крук зі звісткою про смерть її батька. Можливо, їхня милість пані королева зізволять написати листа власноруч, щоб пом’якшити тяжкий удар словами співчуття? Але найперше треба наказати, як ведеться здавна, щоб про смерть короля оголосили калатанням дзвонів. І звісно, ми мусимо почати приготування до вінчання королеви Раеніри на царство…

Але пан Отто Вишестраж зненацька обірвав маестра.

— Усе це зачекає, — оголосив він, — доки ми не вирішимо, хто успадкує престол.

Як Правиця, він єдиний міг говорити голосом короля і сидіти на Залізному Престолі за відсутності його милості. Візерис дав йому до рук владу над усім Семицарством, і пан