Маркіз де Сад - Будуарна філософія

ЕЖЕНІ. А, он воно що; твоє пояснення розкрило мені і значення слова «сперма», якого я спочатку не зрозуміла. То, виходить, для утворення плода необхідно змішування сім’яних рідин?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Авжеж, хоча, власне, доведено, що плід завдячує своє існування лише чоловічій спермі; правда, якщо вона виллється просто так і не змішається з жіночою, то з неї нічого не буде; але та рідина, яка витікає з нас, виконує чисто допоміжну роль; сама вона нічого не створює, лише сприяє акту творення, не будучи його причиною. Деякі сучасні натуралісти навіть вважають, що в ній і потреби немає; звідси моралісти, чиї теорії завжди грунтуються на відкриттях натуралістів, зробили висновок — досить правдоподібний, як на мене, — що в такому разі дитина, утворена з крові одного батька, має любити тільки його. Це твердження не можна назвати цілком безпідставним, і, хоч я жінка, я не взяла б на себе сміливість заперечувати його.

ЕЖЕНІ. Я знаходжу в своєму серці доказ того, що це правда, моя люба подруго, бо батька я люблю безумно, а матір — ненавиджу.

ДОЛЬМАНСЕ. Я не вбачаю нічого дивного в тому, що ви віддаєте перевагу батькові. Я думаю так само; я досі невтішно оплакую смерть свого батька, а коли я втратив матір, я не тямився від радості… Я почував до неї щиру відразу. Не бійтеся признаватись у таких почуттях, Ежені; вони походять від самої природи. Утворені лише з крові батьків, ми абсолютно нічого не завдячуємо своїм матерям; вони лише дають згоду взяти участь у акті, що відбувається за ініціативою батька; отже, батько хотів, щоб ми з’явилися на світ, а матері просто не. лишалося іншого виходу, як погодитися на це. Яка різниця! І не дивно, що наші почуття до батька й матері теж зовсім різні.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ще тисяча причин говорять на твою користь, Ежені. Якщо матері справді заслуговують ненависті, то твоя серед них на першому місці. Сварлива, забобонна, буркотлива, з душею святенниці… й огидливо доброчесна… Закладаюся, що ця манірниця за все своє життя не вчинила нічого поганого… О, моя люба, як я зневажаю доброчесних жінок!.. Але ми ще до цього вернемося.

ДОЛЬМАНСЕ. Чи не краще буде, як ми зробимо тепер так: під моїм керівництвом Ежені навчиться повертати борг вдячності і задовольнить вас у мене на очах?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Я згодна і навіть гадаю, це буде корисно. А ви, Дольмансе, під час цієї операції, звичайно ж, захочете помилуватися моїм задком, чи не так?

ДОЛЬМАНСЕ. Невже ви сумніваєтеся, пані, що я дістану справжню насолоду, віддаючи їй найщиріші знаки уваги?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (підставляючи йому сідниці). От і домовилися — така поза вас задовольняє?

ДОЛЬМАНСЕ. Ще й як! Тепер щонайменше я зможу зробити вам ті самі послуги, які так припали до смаку Ежені. А ви, мала пустунко, засовуйте голову між стегна вашої подруги і своїм гарненьким язичком зробіть їй ту саму приємність, яку щойно мали від неї. Отак, отак! А я тепер дістав нагоду заволодіти обома задками… Пальцем я делікатно полоскочу кружальце Ежені, а язиком — дірочку її прекрасної подруги. Отак, отак… Дуже добре… Як чудово ми всі троє сплелися — гляньте!

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ (відключаючись). Я помираю, прокляття!.. Дольмансе, як любо мені триматися за твого прутня, коли я доходжу!.. Я хочу, що він залив мене сім’ям!.. Катуйте мене, катуйте!.. Смокчіть, облизуйте, розтуди вас обох!.. О, як люблю я почувати себе шльондрою в ту мить, коли в мене виходить сік!.. Ой, кінчайте, більше не можу!.. Ви довели мене до нестями… Мені здається, що ніколи в житті не відчувала я такої втіхи.

ЕЖЕНІ. Яка я рада, що це я подарувала тобі насолоду! Але в тебе вихопилося одне слово, люба подруго, якого я не зрозуміла. Що ти мала на увазі, називаючи себе шльондрою? Пробач, але ж я прийшла сюди по науку.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Так називають, моя кралечко, жінок, завжди готових догодити розпусним забаганкам чоловіків. Вони так роблять, поступаючись або своєму темпераменту, або міркуванням вигоди; опінія їх засуджує, але любострастя вінчає славою; це істоти щасливі й гідні пошани, істоти куди необхідніші для суспільства, аніж жінки-святенниці, істоти, які мають мужність задля суспільного ж таки добра жертвувати шаною, якої суспільство несправедливо їх позбавляє. Слава тим, хто заслужено носить цей титул і пишається ним! Осьде жінки по-справжньому милі, єдині філософи серед нашого племені! Щодо мене, моя люба, то ось уже дванадцять років я щиро труджуся, аби заслужити собі право на цей титул, він не тільки не лякає мене, а навпаки, вабить невтримно. Більше того: я люблю, щоб так мене називали, коли мене грають; ця образа збуджує мою уяву, розпалює мені кров.

ЕЖЕНІ. О, я тебе розумію, люба! Я теж не образилася б, якби мене так назвали, хоча такої шани я ще не заслужила. Але хіба доброчесність не осуджує такі вчинки і чи не ображаємо ми її, поводячись у такий спосіб?

ДОЛЬМАНСЕ. О, зречися доброчесності, Ежені! Чи бодай одна жертва, принесена на олтар цього облудного божества, варта однієї хвилини втіх, які ти здобуваєш, кидаючи йому виклик. Повір, доброчесність — химера, чий культ вимагає постійних офір і постійного приборкання власного темпераменту. Хіба можна такі інстинкти назвати природними? Хіба схвалить природа те, що суперечить самій її суті? Не вір, Ежені, тим жінкам, яких називають доброчесними! Знай, що й вони догоджають пристрастям, але зовсім іншим, ніж ми, і куди менш привабливим… Це шанолюбство, гордість, особистий інтерес, а найчастіше їхня поведінка зумовлена просто холодністю їхнього темпераменту, який нічого їм не підказує. То чи повинні ми зважати на подібних ідіоток, я вас запитую? Хіба себелюбство — не єдина пристрасть, що має для них вагу? І хіба не краще, хіба не мудріше, хіба не природніше буде пожертвувати егоїзмом заради пристрастей? Як на мене, то пристрасті мають не менше право на нашу увагу, аніж любов до власної персони; і той, хто дослухається лише до голосу пристрастей, той має, безперечно, більше рації,