Януш Вишневський - Самотність у Мережі

Книга «Самотність у Мережі» Януша Леона Вишневського стала його дебютним романом і одразу ж викликала бурхливу реакцію у читачів. Як розповідав сам письменник, цей роман він писав у той період, коли переживав дві важливі події – отримання докторського звання і розлучення.

Історія, про яку дізнаються читачі, почавши читати онлайн книгу «Самотність у Мережі» Януша Леона Вишневського українською мовою, розповість про двох людей, кохання і випробування на шляху до щастя. Їх знайомство відбувається в інтернеті. Вони починають спілкуватись у мережі, приділяючи цим розмовам все більше часу, хоча у кожного є реальне життя. У нього є подорожі світом з лекціями, бо він учений-генетик, а у неї – подружнє життя, яке більше не приносить радості і задоволення.

Герої діляться думками, спогадами, навіть фантазіями, і з часом їх душевна близькість переростає у непереборне бажання зустрітись в реальності. Місцем для побачення стає Париж, а сама подія – доленосною. Але у той момент вони ще не знають, які зміни чекають попереду, і наскільки сильно перевернеться життя кожного з них.

Щоб дізнатись, з якими випробуваннями герої зіткнуться, і чи впораються з ними, варто скачати книгу «Самотність у Мережі» Януша Леона Вишневського безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) у доступних форматах fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб) на сайті.

«Самотність у Мережі» – це історія віртуального кохання, що стала реальністю. Герої роману зустрічаються в інтернет-чатах, обмінюються еротичними фантазіями, розповідають історії зі свого життя. Зустрінуться вони в Парижі, подолавши не одну перешкоду, але головним випробуванням для кохання стане сама зустріч…

З-поміж усіх вічних речей

Кохання триває найкоротше…

© Janusz L. Wiśniewski, 2001

© О. Кравець, пер. з пол., 2019

© «Фабула», макет, 2019

© Видавництво «Ранок», 2019

Шановний читачу!

Спасибі, що придбали цю книгу.

Нагадуємо, що вона є об’єктом Закону України «Про авторське і суміжні право», порушення якого карається за статтею 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав» штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо – і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.

Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.

Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!

За дев’ять місяців перед тим…

Із платформи четвертої колії одинадцятого перону залізничної станції Берлін-Ліхтенберґ кидається під поїзд найбільше самогубців. Так запевняє офіційна, як завжди скрупульозна німецька статистика для всіх вокзалів Берліна. Це, зрештою, помітно, коли сидиш на лавці біля четвертої колії одинадцятого перону. Рейки там набагато блискучіші, ніж на інших перонах. Часто повторюване аварійне гальмування надовго залишає рейки вишліфуваними. Крім цього, зазвичай темно-сірі та забруднені бетонні шпали в кількох місцях уздовж усього одинадцятого перону набагато світліші від решти – де-не-де майже білі. У цих місцях вокзальні служби двірця використовували сильні детергенти, щоби змити плями крові: локомотиви та вагони розривали і волочили уздовж рейок тіла самогубців.

Ліхтенберґ – одна з найвіддаленіших станцій Берліна і при цьому найбільш занедбана. Позбавляючи себе життя на станції Берлін-Ліхтенберґ, маєш враження, що залишаєш за собою сірий, брудний, просмерджений сечею, обдертий від штукатурки метушливий світ, заповнений сумними або навіть зневіреними людьми. Такий світ залишити назавжди значно легше.

Вхід кам’яними сходами на одинадцятий перон є останнім у тунелі між касовою залою і тим трансформаторним приміщенням, що її завершує. Четверта колія – найдальша колія на цілому двірці. Якби вирішити в касовій залі двірця Берлін-Ліхтенберґ накласти на себе руки, кинувшись під поїзд, то дорогою на рампу четвертої колії одинадцятого перону можна, хоч ненадовго, але продовжити собі життя. Тому самогубці майже завжди обирають четверту колію на одинадцятому пероні.

На платформі четвертої колії є дві прикручені величезними шурупами до бетонної основи, розмальовані графіті й порізані ножами дерев’яні лавки. На лавці, ближчій до виходу з тунелю, сидів худий смердючий чоловік. Він уже роками жив на вулиці. Тремтів од холоду і страху. Сидів з неприродно скрученими стопами, руки тримав у кишені подертої і заплямленої болоньєвої куртки, посклеюваної в кількох місцях жовтою липкою стрічкою з блакитним написом Just do it. Він курив цигарку. Біля нього на лавці стояло декілька банок з-під пива і порожня пляшка від горілки. Біля лавки, у фольговому рекламному пакеті мережі Aldi, з якого вже давно стерлася жовта фарба, містилися всі його пожитки. Пропалена в кількох місцях ковдра, кілька шприців, коробка для тютюну, пачечки тонкого цигаркового паперу, альбом фотографій з похорону сина, відкривачка до консервів, пачка сірників, дві упаковки метадону, заплямлена кавою та кров’ю книжка Ремарка, старий шкіряний гаманець із пожовклими, подертими, а потім знову склеєними фотографіями молодої жінки, а також диплом про закінчення навчання і посвідчення про несудимість. Того вечора до однієї з фотографій молодої жінки він прикріпив скріпкою листа, а також стомаркову банкноту.

Тепер чекав на поїзд із двірця Берлін-ЗОО до Ангермуенде. Дванадцять хвилин після півночі. Швидкий поїзд з обов’язковою резервацією місць і вагоном Mitropа поряд із вагонами першого класу. Цей поїзд ніколи не зупиняється на станції Ліхтенберґ. Проїжджає дуже швидко четвертою колією і зникає в темряві. Він має понад двадцять вагонів. Улітку навіть більше. Чоловік знав це вже віддавна. Він приходив до цього поїзда вже не раз.

Цей чоловік боявся. Однак сьогоднішній страх був зовсім інший. Універсальний, загальновідомий, названий і докладно досліджений. Він добре знав, чого боявся. Найгіршим є страх перед чимось, чого не можна назвати. Від страху без імені не рятують навіть уколи.

Сьогодні він востаннє прийшов на цей двірець. Потім він уже ніколи не буде самотній. Ніколи. Самотність – це найгірше. Чекаючи на поїзд, він сидів спокійний, примирений із собою. Майже радісний.

На другій лавці, за кіоском з пресою та напоями, сидів інший чоловік. Його вік годі було б визначити. Близько тридцяти семи – сорока років. Засмаглий, із запахом дорогого одеколону, у чорній вовняній маринарці, світлих фірмових штанах, розстібнутій сорочці оливкового кольору й зеленій краватці. Біля лавки він поставив металеву валізу з наклейками авіаліній. Увімкнув комп’ютер, який витягнув із чорної шкіряної торби, але відразу ж зняв його з колін і відставив поряд на лавку. Екран комп’ютера мерехтів у темряві. Стрілки годинника над пероном минули число дванадцять. Заходило на неділю, 30 квітня. Чоловік підпер голову руками. Прикрив очі. Плакав.

Чоловік на лавці біля входу підвівся. Взяв фольговий пакет. Переконався, що лист та банкнота в гаманці, взяв чорну банку з пивом і вирушив до кінця платформи, відразу біля семафора. Це місце він собі обрав уже давно. Минув кіоск з напоями і тоді побачив його. Він не сподівався когось на одинадцятому пероні після півночі. Завжди був тут сам. Його охопив неспокій, не схожий на страх. Присутність цього другого чоловіка порушувала увесь його план. Він нікого не хотів зустріти на дорозі до кінця платформи. Кінець платформи… Це справді буде кінець.

І враз відчув, що хоче попрощатися з цим чоловіком. Підійшов до лавки. Відсунув комп’ютер і сів біля нього.

– Колєґо, вип’єш ковток пива зі мною? Останній ковток. Вип’єш? – запитав, доторкаючись до його ноги і простягаючи банку з пивом у його бік.

ВІН: Минула північ. Похилив голову і відчув, що не стримає сліз. Давно вже не почував себе таким самотнім. Це через цей день народження. Самотність як почуття вже