Федеріко Моччіа - Три метри над рівнем неба

Кіноадаптація від Netflix. У світі продано понад 10 млн примірників роману «Занадто схожі, щоб бути різними». Федеріко Моччіа — італійський письменник, сценарист і режисер. Автор декількох десятків популярних романів. Його дебютний роман «Три метра над рівнем неба» став літературною сенсацією 2004 року, одразу було продано понад один мільйон примірників книжки. Моччіа здобув італійську премію Torre di Castruccio і премію Insula Romana в номінації «Молоді дорослі" (Giovani adulti). Чемним дівчаткам подобаються погані хлопці. Степ — шибайголова та хуліган. Такого, як він, не запрошують на знайомство з батьками. Та йому байдуже. Головне — ганяти на мотоциклі, жити сьогоднішнім днем. Бабі — зразкова дівчина, відмінниця та красуня. Вона могла б стати ідеальною дружиною ідеального чоловіка. Як така дівчина могла покохати пройдисвіта Степа? Два різні світи зіткнулися у міцних обіймах закоханих. Бабі починає жити захопленнями Степа. А він відчуває, як змінюється до невпізнання. Заради Бабі Степ готовий стати абсолютно іншим — лицарем з її мрій. Але що, як вона не його принцеса?

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля» 2021

ISBN 978-617-12-8413-5 (epub)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Публікується з дозволу Pontas Literary & Film Agency

Перекладено за виданням:Moccia F. Tre metri sopra il cielo : Romanzo / Federico Moccia. — Milano : Editrice Nord, 2017. — 444 p.

Переклад з італійської Ірини Кащей

Дизайнер обкладинки Аліна Бєлякова

Мочча Ф.

М86 Три метри над рівнем неба : роман / Федеріко Мочча ; пер. з італ. І. Кащей. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 512 с.

ISBN 978-617-12-8189-9

ISBN 978-88-429-3019-8 (італ.)

Бабі — юна красуня й відмінниця. Вона стала б ідеальною дружиною ідеального чоловіка. Як така дівчина могла покохати пройдисвіта Степа? Він — шибайголова й хуліган. Таких, як Степ, не знайомлять із батьками. Та йому байдуже. Головне — ганяти на мотоциклі, жити тут і тепер, навіть якщо це веде до небезпечних наслідків. Два різні світи зіткнулися в палких обіймах закоханих. Бабі починає жити захопленнями Степа, відчуваючи, як поступово змінюється. А він заради неї готовий стати лицарем з дівочих мрій. Але що, як вона не його принцеса?

УДК 821.133.1

© Federico Moccia, 1992

© Depositphotos.com / konradbak, обкладинка, 2020

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2020

Моєму батькові, великому другові, який мене багато чого навчив.

І моїй матері, прекрасній, яка навчила мене сміятися

1

«У Каті найгарніша дупа Європи». Червоне графіті, крадькома вночі виведене фарбою-спреєм, зухвало виблискувало на великій колоні мосту на проспекті Франча.

Поруч — кам’яний орел, вирізьблений дуже давно. Він безперечно бачив винуватця, але ніколи б не виказав його. Трохи нижче, мов маленьке орля під захистом хижих мармурових пазурів, сидів він.

Коротке волосся майже щіткою, із високо підголеною потилицею, як у морпіхів.

На темній куртці «Левайс» бракувало одного ґудзика — той, разом зі слідами синьої фарби з мотоцикла, залишився на асфальті під час занадто крутого віражу.

Піднятий комір, цигарка в зубах, сонцезахисні окуляри «Балорама»1 підкреслювали його брутальність, але всього цього цілком могло б не бути. Він мав чудову усмішку, але небагатьом щастило оцінити її.

На світлофорі зупинилося кілька автівок. Вишикувались, мов на змаганнях, хоча всі такі різні — «Фіат 126», «Маджолоне»2, «Фієста», якась невідома американська машина й «Альфа-Ромео 155».

Він усміхнувся.

Трохи позаду, у двохсотому «мерседесі», тоненький пальчик з вузьким обгризеним нігтем легенько підштовхнув касету, що наполовину виглядала з «Альпін» останньої моделі. Магнітола задзижчала й проковтнула касету. У колонках «Пайонір» раптом ожив голос молодої співачки.

Машина легко рушила, плинучи в потоці інших. Запах крему після гоління витав у салоні. Вона подумала, що навіть якби хотіла, то однаково не мала кому сказати: «Іди звідси, коханий»3, — натомість залюбки прогнала б сестру, яка із заднього сидіння скиглила: «Постав Ероса, ну ж бо, я хочу послухати Ероса».

«Мерседес» проїхав, і докурена сигарета, виштовхана точним рухом пальців і підхоплена вітром, упала на землю.

Він зійшов мармуровими сходинками, підтягнув на собі «Левайси 501», а відтак сів на синій мотоцикл «ХондаVF 750 Кастом» із ледь подряпаними крилами. Прокрутив ключ запалення, легко торкнувся кнопки, натиснув на педаль.

Зник зелений напис «NEUTRAL», і він, ніби за помахом чарівної палички, опинився в потоці машин. Нога, взута у модний «Тобакко», перемикала швидкості, й мотор ревів чи стишувався, несучи його, мов на хвилях. Він протискався у вузькі щілини між машинами, немов лижник-слаломіст.

Сходило сонце, був чудовий ранок. Вона їхала до школи, він ще не лягав. Це був би звичайний день, як багато інших, якби тоді, на світлофорі, вони не зупинилися поряд.

Червоний.

Він подивився на неї. З відчиненого віконця визирало пасмо попелястого волосся, де-не-де оголюючи ніжну шию, вкриту золотавим пушком. Легкий, але рішучий профіль, рожеві щоки і блакитні очі, лагідні та спокійні, напівзаплющені й мрійливі. І пісня «La vita mia». Його вразив цей глибокий спокій — і, може, саме тому…

— Гей!

Вона здивовано розплющила очі — блакитні, великі, довірливі. Подивилась на нього. Дивний тип на мотоциклі, що зупинився біля неї,— широкі плечі, руки аж надто засмаглі, як для середини квітня. Очі, сховані за темними окулярами, лише підкреслювали його нахабний вигляд.

— Хочеш проїхатися зі мною?

— Ні, я їду до школи.

— То прогуляй, ні? Я заїду по тебе.

— Вибач, — вона силувано всміхнулась. — Я неправильно відповіла. Я не хочу проїхатися з тобою.

— Повір, зі мною буде весело…

— Сумніваюся.

— Я б розв’язав усі твої проблеми.

— Я не маю проблем.

— От тепер уже я сумніваюся.

Зелений.

«Мерседес 200» рвонув, залишивши далеко позаду ту впевнену усмішку. Батько обернувся до неї:

— А це ще хто був? Твій друг?

— Ні, тату, якийсь придурок…

За кілька секунд «Хонда» знову порівнялася з привабливою дівчиною. Він поклав ліву руку на вікно, а правою додав газу, щоб не занадто напружуватись, — хоча з його біцепсами це однак не було б великою проблемою.

Єдиним, хто цим перейнявся, був її батько.

— Та що робить цей безголовий? Чому так наближається?

— Не хвилюйся, тату, залиш це мені…

Вона рішуче повернулася до нього.

— Слухай, тобі нема чим зайнятися?

— Ні.

— То знайди щось.

— Я вже знайшов дещо, що мені до вподоби.

— І що ж це?

— Прогулятися з тобою. Я повезу тебе на Оліймпійський шлях, ми поганяємо на мотоциклі, потім я тебе запрошу на сніданок, а відтак вчасно відвезу до виходу зі школи. Присягаюся.

— Гадаю, твої клятви небагато вартують.

— Правильно. — Він усміхнувся. — Бачиш, ти вже чимало знаєш про мене. Скажи чесно, я тобі вже подобаюся, га?

Вона засміялася й похитала головою.

— Ну, тепер досить. — І вона розгорнула книжку, яку дістала з сумочки від Герардіні. — Я маю подумати про свою справжню