Маркіз де Сад - Будуарна філософія

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ох, шибенику! Як твоя надмірна увага до певної частини тіла зраджує твої смаки і вподобання!

ДОЛЬМАНСЕ. А що на світі може з нею зрівнятися?.. Де кохання знайде собі божественніший олтар?.. Ежені… прекрасна Ежені, дозволь ушанувати твій задок найніжнішими пестощами! (Гладить і цілує його, мліючи від захвату).

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Зупиніться, розпуснику!.. Ви забуваєте, що мені і тільки мені належить ця дівчина, єдиний приз за науку, якої вона від вас чекає; і лише після того, як ви їй дасте цю науку, стане вона вашою винагородою. Пригасіть свій пал, а то я розгніваюся.

ДОЛЬМАНСЕ. Ох, пустунко! Та ви ревнуєте… Ну, гаразд, підставте мені свій — я віддам йому не меншу шану. (Підіймає накидку пані де Сент-Анж і пестить її зад.) О, який же він в тебе гарний, ангеле мій… який чудовий! А нумо я їх порівняю… помилуюся ними, коли вони поруч… О, це задок Ганімеда, а це — Венерин! (Обсипає поцілунками обидва.) Щоб я постійно мав перед очима це чарівне видовище, чи не могли б ви, дівчата, міцно обнятися й виставити на мій огляд свої божественні округлості?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Чом би й ні?.. Ось маєте — тепер ви задоволені?..

(Сплітаються в обіймах у такий спосіб, що обидва задки опиняються перед очима в Дольмансе.)

ДОЛЬМАНСЕ. Кращого годі й прагнути — це якраз те, чого я жадав. А зараз хай ці два чудо-задки заворушаться з усім палом розбурханої хоті; хай вони рівномірно опускаються й підіймаються; хай вони акомпанують спалахам пристасті… Так, так, чудово, просто чудово!..

ЕЖЕНІ. О, моя люба, яку приємність ти мені робиш!.. Як називаються те, що ми витворяємо?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Я збуджую тебе, моя крихітко… Я тебе втішаю. А зараз перемінімо позу — роздивися мій храм Венери. Моя долоня затуляє вхід до печери — я тобі його відкрию. Ось цей горбочок, увінчаний кущиком, називається лобок; волосся виростає на ньому, коли дівчині виповнюється чотирнадцять-п’ятнадцять років і в неї починаються місячні. А оцей язичок, який ти бачиш під кущиком, називається клітор. У ньому — вся чуттєвість жінки; там у мене справжнє вогнище хоті — я вмираю від утіхи, коли мені лоскочуть це місце… Спробуй-но… Ой-ой! Мала шельмо! Як гарно в тебе виходить! Можна подумати, все своє життя ти тільки цим і займалася!.. Зупинись!.. Зупинись!.. Не треба, кажу тобі, я не хочу зараз відключатися!.. Ой, рятуйте мене, Дольмансе!.. Під чарівними пальчиками цього милого дівчати я втрачаю тяму!

ДОЛЬМАНСЕ. Гаразд, гаразд! Аби трохи розхолодити, якщо це можливо, вашу уяву, відвернути її на інше, полоскочіть тепер ви Ежені; стримуйте себе, нехай вона сама доходить… Отак, отак — правильно!.. Саме в цій позі; тепер її гарненький задок в моїх руках, і я легенько поворушу в ньому пальцем… Розслабтеся, Ежені, відпустіть усі ваші чуття до насолоди. Хай вона буде єдиним Богом вашого існування, лише задля неї всім жертвуйте, і ніщо не має видаватися дівчині таким священним, насолода.

ЕЖЕНІ. Ой! Ой! Ой! Як гарно!.. Я ще нічого подібного не відчувала… Я в нестямі… Я не усвідомлюю, що кажу… Ой, що це зі мною діється… Яка знемога, яка млість…

ДОЛЬМАНСЕ. Як вона доходить, мала шельма!.. Її задок так стискається — мало палець мені не відтяло… Як любо було б наколоти її в цю мить! (Підводиться й націлює свого прутня в задній прохід дівчини.)

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Потерпіть ще хвилину. Думайте насамперед про виховання дівчини!.. Це така радість — дати їй освіту!

ДОЛЬМАНСЕ. Гаразд, гаразд! Як ти мала нагоду переконатися, Ежені, коли жінці полоскотати отак чутливі місця, то раніше чи пізніше її сім’яні залози набухають і зрештою випорскують густу, липучу рідину коли вона витікає, жінку опановує невимовно солодка млість. Це ми називаємо доходити. Коли твоя подруга захоче, я покажу тобі, наскільки енергійніше й бурхливіше такий процес відбувається в чоловіків.

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Стривай, Ежені, зараз я навчу тебе ще одного способу, яким доводять жінку до любострасної знемоги. Розтули-но стегна… Дольмансе, ви бачите, я примостила нашу ученицю в таку позу, що її гепочка дивиться просто на вас. Милуйте її, а я тим часом пеститиму язиком її рожеві пелюстки, нехай вона зомліє між нами разів три-чотири, якщо це в нас вийде. Який гарненький у тебе лобок, Ежені! Як приємно цілувати цей пухнастий жмутик волосся!..

Отепер я ліпше роздивилася твій клітор, він ще неоформлений, але дуже чутливий… Як ти тріпочеш!.. дозволь, я розкрию твої губенята… О, та ти цнотлива, в цьому нема найменшого сумніву!.. Розкажи, що ти відчуваєш, коли наші язики водночас проникають у дві твої дірочки.

ЕЖЕНІ. О, моя люба, це чудово, мої відчуття годі змалювати! Я не збагну, котрий з двох язиків для мене солодший…

ДОЛЬМАНСЕ. Я зараз у такій позі, що мій пружний зухвалець проситься у ваші руки, пані; приголубте його, я вас дуже прошу, поки я обціловуватиму божественний задок нашої учениці. Засовуйте глибше свого любострасного язика, пані, хай він проникне до самої матки; це найкращий спосіб швидше зволожити її.

ЕЖЕНІ (напружуючись). О! Я не можу більше, я вмираю! не відпускайте мене, любі, я зараз зомлію!.. (Бурхливо доходить, затиснута між своїми двома вихователями.)

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Ну що, крихітко, до вподоби тобі млість, яку ми в тобі розбудили?

ЕЖЕНІ. Я мертва, я геть розбита… Я знищена!.. Але поясніть мені, будь ласка, що означають два слова, які ви промовили і яких я не зрозуміла. По-перше, що таке «матка»?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. Це ніби ваза, схожа на пляшку, шийка якої охоплює чоловічий член і яка приймає в себе і той нектар, що просочується сюди з жіночих залоз, і той, що вивергається з чоловічого органа, а як це робиться, ми тобі скоро покажемо; коли ці дві рідини змішуються, то утворюється зародок,