Маркіз де Сад - Будуарна філософія

бо тільки голос пристрастей є органом природи, тоді як голос егоїзму — то голос дурості й забобонів. Я зневажаю доброчесність, Ежені, й одна крапля моєї сперми дорогоцінніша для мене, аніж її найвитонченіші правила.

(Поки пані де Сент-Анж та Дольмансе читали свої лекції, атмосфера в будуарі стала спокійною; жінки, прикриті прозорими накидками, розмістилися, напівлежачи, на канапі, а Дольмансе розсівся біля них у просторому кріслі).

ЕЖЕНІ. Але ж є чесноти і чесноти. Що ви скажете, приміром, про благочестя?

ДОЛЬМАНСЕ. Яку вагу має ця чеснота для людини, котра не вірує в Бога? Нумо, поміркуймо розважливо, Ежені. Спробуймо точно визначити, що ж це, власне, таке — релігія. Очевидно, це угода, яка поєднує людину з Творцем і зобов’язує її виявляти через культові ритуали вдячність за своє існування, одержане в дар від отого вишнього автора.

ЕЖЕНІ. Навряд чи можна дати їй краще означення.

ДОЛЬМАНСЕ. От і гаразд! Отже, якби ми довели, що людина завдячує своє існування лише законам, які одвіку діють у природі, якби ми довели, що людина живе на цій планеті, відколи виникла сама планета — як дуб, як лев, як мінерали, заховані в її надрах — і являє собою лише продукт, необхідний для життєдіяльності планети, і не завдячує свою появу на світ нікому; якби ми довели, що так званий Бог, котрого йолопи вважають за єдиного творця і майстра усього сущого, є не що інше, як nec plus ultra людського розуму, як теоретичний конструкт, створений у ту мить, коли цей розум зайшов у безвихідь і шукав з неї виходу; якби ми довели, що Бог не потрібен ані людям, ані природі, яка завжди в діяльності, завжди в русі і сама володіє тією могутністю, що нею, на думку йолопів, нагороджує її Бог; якби ми дійшли неминучого висновку, що неможливо припустити існування такої нездарної істоти, бо то була б найнедоладніша з усіх можливих істот, адже працювала вона тільки один день,[1] а потім мільйони століть била байдики; і якби ми все-таки припустили, що Бог існував таким, яким змальовує його нам Святе Письмо, то така істота була б гідною зневаги, бо ж Він дозволяє зло на землі, хоча завдяки своїй усемогутності міг би його знищити; якби все це, повторюю, можна було довести, а цього й доводити не треба, настільки воно очевидне, то невже ви гадаєте, Ежені, що благочестя, яке має поєднувати людину з цим безпорадним, бездіяльним, жорстоким і нікчемним Творцем, є чеснотою необхідною?

ЕЖЕНІ (до пані де Сент-Анж). Що він говорить? Невже, люба подруго, існування Бога — химера?

ПАНІ ДЕ СЕНТ-АНЖ. І одна з найпустіших, найзанудніших химер — у цьому можеш не сумніватися.

ДОЛЬМАНСЕ. Треба зовсім утратити глузд, щоб зберегти в неї віру. Страх одних і слабкість інших, Ежені, призвели до створення цього бридкого фантому, не потрібного для земної системи, бо він завдав би їй непоправної шкоди, адже його промисел, що має бути справедливим, ніколи не зміг би поєднатися з несправедливістю, невід’ємною від законів природи, тому що Він постійно прагнув би добра, тоді як природа терпить добро лише в тих випадках, коли воно потрібне для врівноваження зла, що служить її законам; він мав би діяти постійно, і природа, для якої безперервність дії — один з найголовніших законів, неминуче увійшла б з ним у безперервне змагання і суперечність. Але, скажуть мені на це, Бог і Природа — одне й те саме. Твердити таке — чи не абсурд? Річ створена нікола не тотожна з Творцем: хіба можливо, щоб годинник не відрізнявся від годинникаря? Так то воно так, скаже мені інший опонент, але ж Природа — ніщо, а Бог — усе. Ще одне безглузде твердження. У Всесвіті неминуче мають існувати дві речі: діяч-творець і створений індивід. Але хто він — отой діяч-творець? Ось єдина проблема, що її слід розв’язати; ось єдине питання, на яке ми повинні дати розумну відповідь.

Якщо матерія діє, рухається, утворюючи невідомі нам сполуки й комбінації, якщо рух споконвіку властивий матерії, якщо сама матерія, начинена енергією, може творити, виробляти, зберігати, підтримувати, врівноважувати в неозорих просторах космосу всі небесні тіла, які вражають наш зір і вселяють нам захват і подив своїм монотонним, незмінним рухом — чи ж є потреба в такому разі шукати рушійну силу за межами всього цього, адже властивість дії невід’ємна від самої природи, а природа — то не що інше, як матерія в дії? Хіба ваша божественна химера прояснить хай там що? Я не вірю, що хтось мені це доведе. Припустімо, я помиляюся в питанні про внутрішні властивості матерії, але в такому разі переді мною одна проблема. А чим допоможете мені ви, пропонуючи свого Бога? Ви тільки підкидаєте мені ще одну нерозв’язану задачу. Невже ви хочете, аби я визнав — з огляду на те, що я чогось не розумію — існування речі, яку я розумію ще менше? І хіба догмати християнської віри, які я зараз піддам аналізу, допоможуть мені пізнати сутність вашого жахливого Бога? Розгляньмо бодай побіжно, як нам змальовує його Святе Письмо.

Хіба я можу бачити в Богові цього непривабливого культу щось інше, аніж істоту непослідовну й дику, котра сьогодні створює світ, а завтра кається за своє творіння? Хіба можу я бачити в Ньому щось інше, аніж істоту відверто слабку, котра так і не зуміла сформувати людину за тим планом, який собі накреслила? Адже будучи витвором Бога, людина забрала над Ним неабияку владу, вона може гудити його — хай і прирікаючи себе на довічні муки. До чого ж слабке створіння — ваш Бог! Як же так? Він зумів створити все, що ми бачимо, але не спромігся зліпити людину за своїм образом і подобою. Але, відповісте ви мені на це, якби він витворив її такою, то людина не могла б робити вибір між добром і злом. Яка банальність! І чому б то людина мала навчатися добра від Бога? Краще б Він створив її первісно доброю, і тоді вона ніколи