Маркіз де Сад - Будуарна філософія

б не могла чинити зла. І тільки в такому разі творіння було б гідне називатися богоподібним. А цей Бог дав людині можливість вибору — і цим зробив її безпорадною проти спокус. І він чудово знав, що з цього вийде — адже мудрість Його незглибима. Отже, очевидно, що він просто розважається, віддаючи на згубу власне творіння. І це Бог — та це ж справжнє страховище! Лиходій, якого не любити, а ненавидіти слід, гідний найнещаднішої помсти! Не дуже вдоволений зі своїх вишніх трудів, він топить, він палить, він проклинає людину — прагнучи в такий спосіб навернути її до себе. Та все це анітрохи її не змінює. Диявол, істота куди могутніша за самого Бога, зберігає протягом усієїі вічності незалежність і владу, постійно кидає виклик Творцеві усього сущого і знову й знову домагається успіху в розбещуванні отари, яку Всевишній забрав під свою опіку. Ніщо не може протистояти впливові цього демона — а тим паче людина. Що ж у такому разі думає грізний Бог, якому ви поклоняєтеся? Він породив сина, єдиного сина, якого створив вельми дивним для небожителя способом; бо земному чоловікові властиво грати жінок, тож він захотів, щоб і його Бог робив те саме. І Бог послав людям з неба істотну частину свого єства. Може, ви гадаєте, що Боже дитя явилося нам в осяйному промінні, супроводжуване кортежем ангелів на очах у приголомшеного космосу?.. Аж ніяк! Бог, чиїм призначенням було спасти світ, прийшов до нас із лона юдейської дівки, у яслах, з яких годувалися свині. Непогану ж дорогу обрав він для своєї появи у світ. Але які вигоди принесла нам Його висока місія? Коротко проаналізуймо вчинки цього персонажа. Що він говорив? Що він робив? Які вишні настанови одержали ми від нього? Яку таємницю він нам відкрив? Яку догму закликав він нас сповідувати? І нарешті — в яких діяннях проявилася його велич?

Спочатку бачимо дитинство, про яке нічого не відомо, потім прислуговування жерцям Єрусалимського храму досить розпусного характеру — в цьому дарма сумніватися, а далі юний шибеник зникає на цілих п’ятнадцять років, протягом яких затруює свою свідомість маячнею єгипетської школи, яку згодом приносить до Юдеї. Як тільки він там з’являється, схиблений розум штовхає його на зухвалий і відчайдушний крок: він проголошує себе Сином Божим, рівним Отцеві, приєднавши до цієї спілки ще одного привида, якого називає Духом Святим, і запевняє, ніби ці троє персон насправді являють собою одне неподільне створіння. І що більше ця безглузда містерія приголомшує розум невтаємничених, то наполегливіше нахабний молодик її проповідує: мовляв, прилучитися до неї — то велика заслуга, а заперечувати її — непрощенний гріх. Він твердить, що, будучи Богом, прибрав плотську подобу в лоні земної жінки, аби спасти нас усіх, і незабаром, коли він натворить незвичайних чудес, світ переконається в правдивості його слів! І ось на одній з вечірок хитрун перетворює, як нам оповідають, воду на вино, вкрай здивувавши захмелених глядачів. У пустелі він нагодовує кількох розбишак харчами, які таємно приготували його учні. Один з тих хлопців прикидається мертвим, і наш самозванець його воскрешає. Він підіймається на гору і там у присутності лише двох чи то трьох приятелів показує кілька фокусів, які примусили б почервоніти найнездарнішого із сучасних штукарів.

Завзято проклинаючи всіх, хто в нього не вірує, крутій обіцяє царство небесне кожному, хто його послухає. Він нічого не пише — з огляду на свою неосвіченість; говорить дуже мало — бо не відзначається розумом; робить ще менше — бо не наділений ні силою волі, ні фізичною міццю, і кінець кінцем, увірвавши терпець представникам влади, яким обридли його бунтівничі промови, хоч він і проголошував їх вельми рідко, пророк-шарлатан дозволяє розіп’ясти себе на хресті, перед тим переконавши пройдисвітів, які до нього приєдналися, що кожного разу, як вони його покличуть, він являтиметься їм з небес у вигляді ритуального хліба, який вони мають з’їсти. Молодика закатували, він не вчинив опору. Його вельмишановний Тато, отой вишній Бог, якому він зухвало нав’язався в сини, не подав йому найменшої допомоги, й сердегу спіткала лиха доля, як і двох злодіїв, чиїм поводирем йому випало бути в останні хвилини свого земного життя.

Його прибічники зібралися на раду. «Ми пропали, і всім нашим надіям кінець, — сказали вони, — якщо ми не зуміємо врятуватися завдяки якомусь блискучому ходу. Підпоїмо варту, яка стереже Ісуса; викрадемо його тіло, а потім пустимо чутку, що він воскрес. Це певний засіб; якби нам пощастило домогтися, щоб люди повірили в це ошуканство, наша нова релігія стане на міцний підмурок і швидко пошириться; вона запанує в усьому світі. Нумо за діло!» Задумано — зроблено. Скільком шахраям відчайдушна зухвалість допомагала досягнути успіху! Отже, тіло викрали; кілька роззявляк, жінок та дітей повірили тоді в чудо, наскільки було можливо, але ж у тому самому місті, де відбулися такі грандіозні дивовижі, у місті, забарвленому кров’ю Божою, ніхто не захотів увірувати в цього бога, ніхто до нього не навернувся. І навіть більше: та подія заслуговувала стільки уваги, що жоден тодішній історик не визнав за потрібне згадати про неї. Лише учні ошуканця вирішили здобути вигоду зі свого трюку, але не відразу, а згодом.

Так вони вирішили, так і вчинили, лише через багато років скориставшися зі своєї хитромудрої витівки, коли почали споруджувати на ній хистку будівлю своєї непривабливої релігії. Будь-які переміни людям до вподоби. Їм остогид деспотизм імператорів, революція витала у повітрі; до тих шахраїв почали прислухатися, і їхнє вчення стало швидко розповсюджуватися — так буває завжди, коли історія звертає на хибний шлях. І незабаром на зміну олтарям Венери та Марса прийшли олтарі Ісуса й Марії; було опубліковано життєпис самозванця, і цей банальний роман знайшов своїх наївних читачів; Ісусові приписали сотню висловлювань, яких він і на думці не мав говорити; кілька з його недоладних реплік стали підвалинами нової моралі, а що нову релігію проповідували насамперед убогим, то милосердя стало найголовнішою чеснотою цієї моралі. Виникли дивні обряди, названі таїнствами, найганебнішим і найогиднішим з яких є те, коли священик, заплямований безліччю гріховних діянь, наділяється, проте, владою за допомогою кількох заклинань і фокусів перетворювати кусень хліба в тіло Христове.

Нема підстав сумніватися, що якби проти цього негідного культу застосовували лише ту зброю, на яку він заслуговує, тобто зневагу, він би на самому