Нюта Різніченко - Тіні минулого і пелюстки орхідей, Нюта Різніченко

Коли світанок повільно забарвлював небо над містом, Микола прокинувся, відчуваючи дивну суміш блаженства і порожнечі. Елізабет вже сиділа за комп'ютером у вітальні, її обличчя було зосередженим, а пальці швидко бігали по клавіатурі. Він підвівся, накинув на себе одяг, відчуваючи сором, але і якесь дивне піднесення.
— Миколо, — її голос був діловим, але в ньому відчувалася нотка вдячності, що змусила його серце радіти. — Я знайшла те, що мені потрібно. Але мені потрібна твоя допомога, щоб обійти останній захист. Ти ж знаєш, Віктор завжди перестраховувався. Особливо з резервними копіями.
Микола підійшов до неї, і, незважаючи на втому, його розум почав працювати. Елізабет показала йому складну архітектуру захисту Віктора, пояснюючи, що їй потрібен доступ до старіших, глибинних резервних серверів, де зберігалася інформація про його найбрудніші угоди. Інформація, яку навіть найспритніша журналістка не змогла б знайти без прямої вказівки.
— Я пам'ятаю… — Микола нахилився над клавіатурою, його очі забігали по рядках коду. — Віктор мав один старий сервер, "Сховище Одіна", він його так називав. Думав, ніхто й не згадає про нього. Там має бути все.
Він почав вводити команди, його пальці, що ще кілька годин тому пестили її шкіру, тепер швидко стукали по клавішах. Елізабет стояла поруч, її погляд був прикутий до екрана, але краєм ока вона спостерігала за Миколою, бачачи, як він, несвідомо, копає могилу для свого колишнього партнера. Це було бездоганно. Вона не викрадала інформацію — він сам її віддавав, керований спокусою і жагою помсти.
Через кілька хвилин на екрані з'явився список файлів. Це був золотий рудник. Детальні звіти про відмивання грошей через підставні компанії, компромат на політиків, записи нелегальних угод, що тривали десятиліттями. Усе, що було потрібно для повного знищення Віктора.
— Ось, Елізабет, — прошепотів Микола, його обличчя було блідим, але в очах горів тріумф. — Тепер Віктору кінець.
Елізабет посміхнулася. Її посмішка була холодною, але для Миколи вона здавалася нагородою.
— Ти зробив це, Миколо. Ти дав мені зброю.
Пізніше, коли Микола поїхав, Елізабет сиділа за цим же столом, завантажуючи файли на захищені носії. Кожен документ, кожен рядок коду був як цвях у труну імперії Віктора. Вона відчувала приплив задоволення, чистий, бездоганний тріумф. Її план наближався до кульмінації.