Нюта Різніченко - Тіні минулого і пелюстки орхідей, Нюта Різніченко

— Ти граєш зі мною, Елізабет, — прохрипів він, його голос був майже невпізнанним. Він простягнув руку, і його пальці торкнулися її відкритої спини, ковзнувши по шовку сукні. Електричний розряд пробіг між ними. Вона ледь помітно здригнулася, але не відвернулася. — А хіба не ти почав цю гру, Вікторе? Його долоня опустилася нижче, окреслюючи вигин її талії. Її тіло було податливим, немов відповідаючи на його дотик. Він схилився до її вуха, відчуваючи тепло її шкіри. — Я пам'ятаю кожен твій дотик, — прошепотів він. — Кожен поцілунок. Ти думаєш, це забулося?

Повернення Елізабет

Бал у Гранд-готелі сяяв розкішшю, як і все, до чого торкався Віктор Громов. Дзвін кришталю, приглушений гомін сотень голосів, мерехтіння діамантів на шиях світських дам — усе це було звичним тлом для чоловіка, який збудував імперію на холодній розважливості та безжальній хватці. Сам Віктор, стрункий і елегантний у бездоганному смокінгу, стояв біля входу, приймаючи привітання та з висоти свого успіху оцінюючи присутніх. Його темно-карі очі, зазвичай спокійні та проникливі, ковзнули по черговій парі, що входила до зали, і раптом застигли. Серце, яке він вважав невразливим, зробило дивний кульбіт, а кров, здавалося, застигла в жилах.
Вона з'явилася на порозі, немов матеріалізований привид з давно похованого минулого. Елізабет. Це ім'я пронизало його мозок, викликаючи різкий спалах спогадів: її юний сміх, що наповнював його порожній світ, яскраві картини, намальовані її рукою, довіра в її смарагдових очах, яку він так цинічно розтоптав. Тепер ці очі палали не довірою, а холодним, майже крижаним вогнем, який обпікав його навіть на відстані.
Її поява була як вибух у тиші. Вона стояла там, втілення витонченості та небезпеки, у сукні кольору нічної тіні, що лише підкреслювала її струнку, граціозну фігуру. Довге, чорне, як воронове крило, волосся було зібране у високий, елегантний пучок, оголюючи витончену шию. Повітря навколо неї, здавалося, загусло, наповнившись ледь вловимим, але таким впізнаваним запахом рідкісних чорних орхідей — квітів, які він колись дарував їй, не знаючи, що вони стануть символом її темної помсти.
Її посмішка була тонкою, майже непомітною, але Віктор відчув, що вона була запрошенням до пекла, а її погляд обіцяв невимовні муки. Вона не дивилася прямо на нього; її погляд був нібито спрямований кудись крізь нього, але він відчував її присутність кожною клітинкою. У цей момент він усвідомив: вона не просто повернулася. Вона повернулася, щоб знищити.

Напруга між Віктором і Елізабет відчувалася в повітрі, як невловимий, але потужний магніт. Він зробив перший крок, його ноги ніби рухалися самі по собі, незважаючи на внутрішній протест. Кожен сантиметр простору, що розділяв їх, здавався наповненим вагою несказаних слів, старих образ та нового, небезпечного потягу. Бал продовжував шуміти навколо них, але для Віктора кожен звук був приглушений, зосереджений лише на ній.
— Елізабет… не очікував побачити тебе тут, — його голос, зазвичай впевнений і владний, тепер був низьким, майже хрипким, ледь чутним серед гамору залу. Він підійшов ближче, відчуваючи, як її аромат чорних орхідей дурманить його.
Тонка посмішка розширилася на її губах, і він відчув, як по шкірі пробіг мороз. Це була посмішка жінки, яка контролювала ситуацію, яка насолоджувалася його замішанням. Її смарагдові очі, наче дві коштовні камені, вивчали його обличчя, шукаючи ознаки слабкості.
— Вікторе, — її голос був оксамитовим, ніби ласка, але водночас гострим, як лезо. Від цього звуку тіло Віктора охопило дивне, незрозуміле тремтіння. — Не очікувала побачити вас тут. Хоча ні, очікувала. Ви ж любите бути в центрі уваги, чи не так? Це ж ваш бал, зрештою.
Він спробував приховати своє хвилювання, стиснувши щелепи. Його розум шалено працював, намагаючись знайти відповідь, яка б поставила її на місце, але слова застрягли в горлі.
— Ти змінилася, — нарешті вичавив він, спостерігаючи за тим, як тінь збентеження ледь помітно промайнула в її очах, перш ніж зникнути.
— Люди змінюються, коли їх розтоптують, — холодно відповіла вона, її погляд затримався на його обручці, що виблискувала на світлі. Це був його новий статус, його доказ успіху, його безпечний притулок. І вона дивилася на нього, наче він був лише черговою деталлю, яку вона мала розібрати на частини. — Особливо ті, кого звинувачують у крадіжці інтелектуальної власності та залишають ні з чим. Чи не так, Вікторе?
Віктор здригнувся. Це була її помста, і він це відчув кожною клітинкою. Кожне її слово було точним ударом, що проникав прямо в його найглибші страхи. Вона не просто прийшла на бал. Вона прийшла зруйнувати його життя, так само, як він колись зруйнував її. Він побачив у її очах, що це не просто випадкова зустріч. Це була ретельно спланована пастка, і він, немов метелик, що притягнувся до полум'я, несвідомо летів на її вогонь. Він відчував, як його імперія, збудована на скелях цинізму, починала хитатися під її поглядом.
Протягом наступних тижнів Елізабет не просто з'явилася в його житті – вона увірвалася в нього, як ураган, що змітає все на своєму шляху. Вона була всюди: на обкладинках ділових журналів, у світських хроніках, на кожній важливій зустрічі, де був присутній Віктор. Її поява на його території завжди була несподіваною, але бездоганно розрахованою. Вона фліртувала з його партнерами, зачаровувала його конкурентів своєю гостротою розуму та неперевершеною харизмою, але завжди, завжди її погляд повертався до нього, немов магніт, що притягує метал. Її спокуса була непереборною. Вона дражнила його, грала на його найглибших бажаннях, а потім відштовхувала, залишаючи його в полум'ї власної пристрасті та безсилля. Кожне її повідомлення, кожен дзвінок, кожен погляд був ретельно вивіреним кроком у її грі.
Віктор, який до цього часу вважав себе невразливим до почуттів і керувався лише логікою бізнесу, раптом виявив, що втрачає контроль. Ночі перетворилися на тортури, сповнені думок про неї. Він згадував її юний сміх, її пристрасть до мистецтва, а потім ці спогади зникали, замінені її теперішнім, небезпечним образом. Він хотів її – не просто як жінку, а як виклик, як доказ того, що він все ще міг контролювати. Але цього разу, він відчував, що полював не він, а на нього. Він відчував, що його світ руйнується, але не міг чинити опір цій дивній, небезпечній тязі. Вона була його найсолодшою отрутою, і він прагнув випити її до дна, навіть якщо знав, що це принесе йому загибель. Його дружина, з якою вони мали бездоганний, але порожній шлюб, нічого не помічала. Або робила вигляд, що не помічає.
Одного разу, Віктор сидів у своєму офісі пізно ввечері, намагаючись зосередитись на фінансових звітах, але перед очима стояла лише вона. Раптом телефон задзвонив. На екрані висвітилося незнайомий номер. Він на секунду завагався, а потім відповів. У слухавці пролунав її низький, оксамитовий голос: "Вікторе. Я знаю, ти не спиш. Я знаю, ти думаєш про мене. Приходь." Це було не прохання, а наказ. І Віктор, на свій власний подив, піднявся і пішов. Він ішов у пастку, усвідомлюючи кожен крок, але не в силах зупинитися.

Коли Віктор прибув за вказаною адресою – елегантного пентхаусу на верхньому поверсі однієї з найпрестижніших веж міста – його зустріла не служниця, а сама Елізабет. Двері відчинилися безшумно, і він ступив у простір, де панував м'який, приглушений світло, а повітря було наповнене тим самим, вже знайомим, дурманним ароматом чорних орхідей. Вона стояла посеред вітальні, освітлена лише мерехтінням нічного міста за панорамними вікнами. На ній була шовкова сукня кольору глибокого бордо, що струмувала по її тілу, підкреслюючи кожен вигин. Її волосся цього разу було розпущене, спадаючи хвилями по оголених плечах, створюючи образ одночасно ніжний і фатальний.
— Ти прийшов, — її голос був шепотом, але він прозвучав як грім у наелектризованій тиші. Вона не рухалася, лише її смарагдові очі зустріли його погляд, і в них Віктор побачив суміш виклику, бажання і того холодного розрахунку, що лякав його найбільше.
— Ти покликала, — відповів він, відчуваючи, як його тіло реагує на її близькість. Здавалося, повітря між ними загусло від невисловленої напруги. Він відчував її запах – солодкий і хижий, як сама спокуса.
Він зробив крок до неї, потім ще один, долаючи відстань, що була заповнена роками забуття і болю. Кожен його рух був обтяжений усвідомленням того, що він іде прямо в пастку. Але він не міг зупинитися. Його пальці, що звикли торкатися ділових паперів та екранів планшетів, тепер прагнули її шкіри.
— Ти граєш зі мною, Елізабет, — прохрипів він, його голос був майже невпізнанним, хрипким від нестримного бажання. Він простягнув руку, і його пальці торкнулися її відкритої спини, ковзнувши по шовку сукні. Тканина була такою гладкою, а її шкіра під нею здавалася гарячою, як розпечений метал. Електричний розряд пробіг між ними, викликаючи мурашки по його тілу.
Вона ледь помітно здригнулася під його дотиком, але не відвернулася. Її погляд був глибоким і повним виклику, але десь у глибині її смарагдових очей Віктор побачив відгомін тієї пристрасті, яку вони колись розділяли – відгомін минулого, що тепер було інструментом у її вмілих руках.
— А хіба не ти почав цю гру, Вікторе? — Її голос був тихим, але кожне слово проникало йому прямо в душу, як отрута. Вона повільно обернулася, і його долоня опустилася нижче, окреслюючи вигин її талії. Її тіло було податливим, немов відповідаючи на його дотик, ніби воно пам'ятало рухи його рук, ніби всі ці роки очікувало на це.
Він схилився до її вуха, відчуваючи тепло її шкіри, солоний присмак її парфумів, запах її волосся.
— Я пам'ятаю кожен твій дотик, — прошепотів він, його дихання обпалювало її шию. — Кожен поцілунок. Ти думаєш, це забулося?
Елізабет повільно підняла погляд, її смарагдові очі палали викликом, але десь глибоко в їхніх глибинах Віктор побачив відгомін давнього, незгаслого бажання, що ховалося за ширмою її помсти. Її пальці повільно ковзнули по його грудях, відчуваючи під дорогою тканиною швидкий, шалений ритм його серця.
— І я пам'ятаю, Вікторе, — її голос був хрипким від пристрасті, що наростала. — Пам'ятаю біль. Пам'ятаю зраду. Але пам'ятаю і… це.
Вона піднялася на носки, і їхні губи зіткнулися в поцілунку, що був одночасно вибухом і зіткненням двох планет. Це був не просто поцілунок, а битва волі, де кожен намагався домінувати, але обидва програвали в полум'ї взаємного потягу. Його руки обхопили її, притискаючи так міцно, ніби він хотів розчинити її в собі, а її пальці заплуталися в його волоссі, тягнучи його ближче, у цю шалену безодню.
Спокуса була їхнім повітрям, пристрасть — їхнім вогнем. Вони танцювали на межі самознищення, знаючи, що кожен дотик, кожен вдих лише наближає їх до катастрофи, але не в силах зупинитися. Вона вела його, майстерно маніпулюючи його бажанням, а він, немов у гарячковому сні, йшов за нею, забувши про обережність, про наслідки, про все, окрім її присутності. Кожен її рух був обіцянкою, яка затягувала його глибше в її павутину. Вона використовувала своє тіло, свій погляд, свій голос — кожну свою клітинку, щоб розпалити в ньому пожежу, яку він вже не міг контролювати. І в цей момент, коли вони були настільки близько, що здавалося, їхні душі зливаються, вона вже знала, що виграла першу битву.


Його губи на її губах були не просто поцілунком, а вибухом, що зім'яв усі роки розлуки, усі образи, усі бар'єри. Це був поцілунок, що смакував як спокуса і обіцяв загибель. Віктор відчув, як його тіло горить, як кожен нерв натягується, як струна. Її відповідь була шаленою, але водночас контрольованою, ніби вона дозволяла собі лише ту міру пристрасті, яка була потрібна для досягнення її мети. Її пальці, що заплуталися в його волоссі, тягнули його ближче, і він втрачав голову, бажаючи зануритися в неї повністю. Він відчував, як його долоні ковзають по її спині, нижче, до стегон, притискаючи її до себе, немов він хотів розчинити її в собі, зробити частиною себе.
Крізь пелену бажання він відчував запах її шкіри – суміш дорогих парфумів, запаху чорних орхідей і її власного, неповторного, п'янкого аромату. Це було занадто. Занадто багато спогадів, занадто багато почуттів, занадто багато пристрасті, яка, він знав, була лише пасткою. Але він був уже в ній, по вуха, без шансів на порятунок. Він відчував її дихання, що прискорювалося, її груди, що важко здіймалися під його долонями. Кожен її дотик був обіцянкою, яка затягувала його глибше в її павутину. Вона вела його, майстерно маніпулюючи його бажанням, а він, немов у гарячковому сні, йшов за нею, забувши про обережність, про наслідки, про все, окрім її присутності.
Елізабет відчувала його тремтіння, його шалене бажання. Вона відчувала його силу, що намагалася підкорити її, але вона була сильнішою. Її помста була холоднішою за його вогонь, і вона живилася ним. Кожен її поцілунок був ретельно прорахованим ударом, кожен її дотик — пасткою, в яку Віктор радо йшов. Вона пам'ятала його слова, його зраду, і зараз, коли його губи шукали її шию, а руки притискали до її тіла, вона відчувала солодкий смак тріумфу. Вона була бажаною, вона була прагнутою, і це давало їй владу.
Їхні рухи стали більш шаленими, їхні дихання – важкими, майже нерозбірливими. Він підхопив її на руки, і вона, не розриваючи поцілунку, обвила ногами його талію, притискаючись ще ближче. Віктор ніс її через вітальню, повз тьмяні вогні міста, повз тіні, що танцювали по стінах, до спальні. Там, десь у глибині його свідомості, промайнула думка про його дружину, про його ідеальне життя, але вона була заглушена ревом пристрасті, що повністю поглинула його.
Він опустив її на ліжко, і вона немов розлилася по шовкових простирадлах, запрошуючи. Її очі не відривалися від його обличчя, в них була незгасна суміш виклику та нетерпіння. Він скинув піджак, потім краватку, кожен рух був несвідомим, наче його тіло жило власним життям, керованим винятково бажанням. Елізабет повільно, з навмисною грацією, провела пальцями по своїй сукні, і тканина з легким шелестом ковзнула на підлогу, залишивши її в мереживі та тінях. Її силует був ідеальним, запрошуючим, і Віктор відчув, як його власне дихання перехопило.
Він впав поруч з нею, і їхні тіла знову переплелися. Кожен дотик був знайомим і водночас новим, адже тепер він був пронизаний гостротою ризику, небезпеки і помсти. Вони зливалися в танці, що був не просто фізичним актом, а зіткненням душ, де одна прагнула підкорити, а інша – знищити, використовуючи найдавніший інструмент пристрасті. Ніч поглинула їх, залишивши лише шепіт вітру та відгомін шаленого, небезпечного бажання, яке Елізабет майстерно розпалила, щоб Віктор згорів у його полум'ї.

Звісно! Додамо ранок, який несе відгомін нічної пристрасті, але також передвіщає неминучу розплату.
Розділ 3: Полум'я Минулого (Продовження)
Ніч минула як один суцільний спалах. Кожен дотик був знайомим і водночас новим, адже тепер він був пронизаний гостротою ризику, небезпеки і помсти. Їхні тіла зливалися в танці, що був не просто фізичним актом, а зіткненням душ, де одна прагнула підкорити, а інша – знищити, використовуючи найдавніший інструмент пристрасті. Вона вела його, майстерно маніпулюючи його бажанням, а він, немов у гарячковому сні, йшов за нею, забувши про обережність, про наслідки, про все, окрім її присутності. І в цей момент, коли вони були настільки близько, що здавалося, їхні душі зливаються, вона вже знала, що виграла першу битву.
Ранок прийшов із ніжним, сірим світлом, що просочувалося крізь панорамні вікна пентхаусу, розсіюючи тіні ночі. Сонячні промені, що лише починали торкатися горизонту, розфарбовували небо в ніжні відтінки рожевого та помаранчевого, але в спальні панувала атмосфера, насичена важким запахом пристрасті та чорних орхідей. Віктор прокинувся першим. Його рука машинально потягнулася до пустого місця поруч, але потім він відчув її тепло, її дихання, що лоскотало його шию. Вона спала, згорнувшись клубком, її чорне волосся розсипалося по подушці, як темний водоспад.
Він спостерігав за нею, і в цей момент, коли її обличчя було спокійним і беззахисним уві сні, він побачив відгомін тієї Елізабет, яку знав колись – художниці з мрійливими очима та щирою усмішкою. Серце стиснулося від дивного болю. Він провів пальцями по її м'якій шкірі, відчуваючи ніжність її вигинів. Ця ніч була шаленою, нестримною, такою, якої він не відчував багато років. Але коли спогади про її слова, про її натяки на помсту промайнули в його свідомості, ніжність змінилася тривогою.
Елізабет поворухнулася, і її смарагдові очі повільно відкрилися, зустрічаючи його погляд. У них не було ранкової млявості; вони були такими ж ясними і пронизливими, як і вчора ввечері. На мить вона дозволила собі легку, ледь помітну посмішку, що змусила його серце пропустити удар. Але потім ця посмішка зникла, замінена холодним блиском, що нагадав йому про справжню мету її повернення.
— Доброго ранку, Вікторе, — її голос був низьким і оксамитовим, як і вночі, але тепер у ньому відчувалася сталева нотка. — Сподіваюся, ти добре спав?
Ці слова, сказані після ночі шаленої пристрасті, прозвучали як вирок. Він відчув, як між ними знову виростає невидима стіна, яку вони, здавалося, зруйнували лише кілька годин тому. Вона потягнулася, граційно, немов кішка, і його погляд ковзнув по її витонченому тілу. Спокуса була все ще тут, сильна і непереборна. Але тепер вона була забарвлена гіркотою. Він розумів, що для неї ця ніч була частиною плану, інструментом, а не вираженням почуттів.
Вона піднялася, накинувши на себе шовковий халат, що лежав на кріслі, і пройшла до панорамного вікна, дивлячись на місто, що прокидалося. Її силует на тлі світанку був прекрасним і невловимим. Віктор знав, що він знову потрапив у її пастку, і цього разу падіння буде ще болючішим. Цей ранок, який мав би бути наповнений ніжністю, був наповнений передчуттям неминучої розплати.
Він різко підвівся, накинувши на себе простирадло. В його голосі з'явилася гострота, яка звично лякала його підлеглих.
— Що ти робиш, Елізабет? Це все частина твого плану? Ти збираєшся розказати моїй дружині? Зруйнувати все, що я створив?
Вона обернулася, її смарагдові очі зустріли його погляд без жодного збентеження. Її обличчя залишалося спокійним, майже байдужим, що лише дратувало його ще більше.
— Твоя дружина? — Вона ледь помітно посміхнулася. — Я ще не вирішила. Можливо, так. Можливо, ні. Це залежить від багатьох факторів, Вікторе. Гра лише починається.
Його звичний контроль розсипався на очах. Він зробив кілька швидких кроків, схопив її за зап'ястя. Його пальці стиснулися, залишаючи білі сліди на її блідій шкірі.
— Не смій! — Прохрипів він, його очі палали люттю. — Ти не розумієш, з ким ти граєш! Я знищу тебе, Елізабет, якщо ти посмієш…
Вона не вирвалася, не показала страху. Натомість, її очі затрималися на його руці, що стискала її зап'ястя. Її погляд був глибоким і повним виклику. Повільно, з майже непомітною посмішкою, вона вивільнила руку, але не відійшла. Натомість, її пальці повільно поповзли по його передпліччю, торкнулися ліктя, а потім ковзнули вгору, по плечу, до його шиї. Її дотик був ніжним, але сповненим такої потужної спокуси, що Віктор відчув, як його гнів танула, замінюючись знайомим полум'ям.
Її тіло притулилося до його, її подих лоскотав його губи.
— Хіба ми не граємо разом, Вікторе? — Прошепотіла вона, її голос був знову оксамитовим, без жодного натяку на погрозу чи помсту, лише чисте, непереборне бажання. — Ти думаєш, що ти зможеш знищити те, що вже давно горить?
Їхні губи знову зустрілися, цього разу повільно, майже мляво, але з тою ж шаленою пристрастю, що поглинула їх вночі. Погрози, гнів, майбутня розплата – все зникло, розчинившись у пекучому бажанні, яке Елізабет вміло розпалювала. Вона була майстром цієї гри, де навіть страх перетворювався на паливо для пристрасті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍