Нюта Різніченко - Тіні минулого і пелюстки орхідей, Нюта Різніченко

Його руки блукали по її тілу, розсуваючи шовк халата, відкриваючи доступ до її палкого тепла. Він схилився нижче, його губи торкнулися її грудей, відчуваючи ніжність її шкіри, тепло, що випромінювалося від неї, і кожен удар її серця, що шалено билося в унісон з його власним. Він цілував її, ніби намагаючись випити всю гіркоту, всю отруту, яка текла між ними, і в той же час насолодитися цією хворобливою солодкістю.
Вона ж, у відповідь, з тією ж майстерністю, її пальці ковзнули вниз, знайшли ремінь на його штанах. З легким клацанням він розстебнувся, і Віктор відчув, як її руки тягнуть його ближче, змушуючи його остаточно здатися. Кожен рух був наповнений небезпекою, але водночас такою шаленою пристрастю, що Віктор здався, дозволивши їй поглинути його. Він був безсилий перед нею. Вона була його катом, і він, незважаючи ні на що, прагнув її. Ця спокуса була його найбільшою слабкістю, його фатальною помилкою, що вела його до неминучого краху, який тепер ставав все більш очевидним. Кожна хвилина, проведена з нею, була кроком до прірви, але він уже не міг зупинитися.
Кожен дотик був актом здачі, кожен поцілунок – визнанням її влади. Він відчував, як його імперія руйнується, але в її обіймах він знаходив дивне, хворобливе полегшення, що межувало з відчаєм. Вона була його катом, що повільно, але впевнено вела його до кінця, і він, незважаючи ні на що, прагнув її, занурюючись у безодню її спокуси, що тепер стала його єдиною реальністю. Він знав, що ці ночі – це його останні миті перед повним падінням, але не міг відмовитися від них.

Поки Віктор занурювався у вир руйнівного бажання, Елізабет Найт не зупинялася. Її план вимагав ще одного, остаточного штриха. Вона знала, що Микола Смірнов, повністю засліплений обіцянками помсти та її чарами, готовий на все. Микола був її найвразливішою зброєю, адже його довіра була щирою, хоч і спрямованою на об'єкт його ненависті.
Одного вечора, коли Віктор був на черговому екстреному засіданні ради директорів, де обговорювали стратегію порятунку від навали "Орхідея Капітал", Елізабет зателефонувала Миколі.
— Миколо, — її голос був ніжним, але з нотками терміновості. — Мені потрібна твоя допомога. Остання, найважливіша. Віктор готує захист. Мені потрібен доступ до його резервних серверів. Це може бути єдиний шанс, щоб справедливість перемогла.
Микола, який цілими днями сидів у своїй квартирі, одержимий думками про реванш і мріями про Елізабет, одразу ж погодився.
— Я зроблю все, Елізабет. Скажи тільки, що.
— Приїжджай до мене, — прошепотіла вона, її голос був наповнений такою спокусою, що він забув про все на світі. — Мені потрібен ти. І твої знання. Ніч буде дуже довгою.

Микола прибув до пентхаусу Елізабет, його серце шалено билося. Він очікував ділової розмови, пов'язаної з останніми кроками проти Віктора. Але Елізабет чекала на нього не в офіційній зоні, а в приватних апартаментах. Вона була одягнена в легку, шовкову нічну сорочку, яка ледь прикривала її тіло. Її волосся було розпущене, а в очах горів той самий вогонь, який змушував його забути про весь світ.
— Миколо, — вона підійшла до нього, її дотик до його руки був легким, але сповненим електричного розряду. — Ти не уявляєш, як я вдячна тобі. Ти єдиний, хто розуміє мене. Ти єдиний, хто справді вірить у справедливість.
Він відчув, як його тіло реагує на її слова, на її близькість. Він був настільки голодний до її уваги, до її схвалення, що був готовий віддати все.
— Я завжди був поруч, Елізабет. І завжди буду, — прохрипів він, його голос тремтів.
Вона повільно поклала його руку на свою талію, притягуючи його до себе. Її губи торкнулися його щоки, а потім затрималися біля вуха.
— Я знаю, що ти сильний. І я знаю, що ти прагнеш не лише помсти. Ти прагнеш забуття, Миколо. Хоча б на кілька годин.
Вона поцілувала його. Цей поцілунок був не просто поцілунком, це була обіцянка, що затягувала його глибше в безодню. Він обійняв її міцно, його руки тремтіли, коли він притискав її до себе. Він відчув, як її тіло притискається до його, гаряче і податливе. Її пальці, що були настільки вправними в роботі з клавіатурою, тепер розстібали ґудзики на його сорочці. Микола стогнав, віддаючись цьому моменту, повністю засліплений пристрастю та спокусою, яку Елізабет так майстерно розпалювала в ньому.
Він забув про будь-які файли, будь-які сервери. Його розум був заповнений лише нею, її запахом чорних орхідей, її дотиками, що були як ліки для його змученої душі. Він відчував, як його тіло, що роками було знехтуване, оживає під її дотиками. Її ніжні руки блукали по його спині, її дихання було частиною його власного. У цю ніч він був повністю її, її інструментом, її жертвою, яка сама прагнула своєї долі.
Ніч забуття для Миколи
Елізабет вела Миколу. Вона була втіленням його найпотаємніших бажань, його довготривалої самотності. Її дотики були майстерними, повільними, розпалюючими вогонь, що тлів у ньому роками. Кожен її поцілунок, що спочатку був м'яким, ставав все більш вимогливим, поглинаючи його дихання, його думки. Він відповідав їй із шаленою жагою, його руки блукали по її шовковій нічній сорочці, відчуваючи тепло її шкіри крізь тонку тканину. Шовк ковзав, оголюючи її тіло, і Микола відчував, як його серце шалено калатає від її краси.
Він схилився над нею, його губи торкнулися її шиї, плечей, відчуваючи ніжність і тепло її шкіри, солоний присмак пристрасті. Він цілував її, ніби намагаючись насититися тим, чого йому так бракувало все життя. Її стогони, що зривалися з її губ, були музикою для його вух, підтвердженням його бажаності, його значення. Він відчував, як її пальці впиваються в його плечі, її тіло вигинається назустріч, повністю віддаючись моменту.
Ця ніч була для Миколи осяянням, моментом абсолютного забуття. Він не пам'ятав ні образ Віктора, ні гіркоти минулого. Існувала лише Елізабет, її гаряче дихання, її дотики, що змушували його тіло тремтіти від задоволення. Він занурювався в неї, як у бездонний океан, прагнучи розчинитися в цьому вихорі чуттєвості, який вона так щедро дарувала. Для нього це була любов, довгоочікуване визнання, момент, коли він, нарешті, відчував себе живим і бажаним. Для неї ж це був лише крок. Ще один крок до повного знищення Віктора, де кожен, хто його оточував, ставав її інструментом.