Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

Та за цим жалкувати не варто. Для природи звичайна це зміна. І людина мінятися має, Бо без змін все живе неодмінно Деградує і швидко згасає. «І знову дощ… По мокрих тротуарах…»
І знову дощ… По мокрих тротуарах Бреде людей байдужих череда. З-за сірих хмар уже зими примара На світ осінній мовчки погляда. Мабуть, вона вже робить розрахунки, Ще скільки днів, один чи два, мине, Коли вона сліпучі обладунки На сірий світ із снігу одягне. Зима уміє бути чарівною…
«Мороз сьогодні на ніч заступає…»
Мороз сьогодні на ніч заступає… Хоч, зрозуміло, він іще не «ах!», Бо поки що за вуха не хапає, Але «дзеркалить» воду на очах. Підмерзло і опале жовте листя І вже хрумтить, неначе бите скло. Зима заходить в напівсонне місто, В домівки заганяючи тепло. Ідуть незвично швидко перехожі, Ще й переходять іноді на біг. Прогноз не обіцяв, хоча все ж може Вночі лягти на землю перший сніг. «Допомагає вітер двірникові…»
Допомагає вітер двірникові — Ворушить в парку листяний пиріг. Все як завжди. І от сьогодні знову Прийшла зима і стала на поріг. Вона вже зранку щось із неба сіє: Чи дощ, чи сніг, чи разом те і те. Ще кілька днів, і місто забіліє — Зима цю сирість снігом замете. «Перший тиждень грудня вже минає…»