Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

Одразу після того, як продзвенів дзвінок, першою вибігла з аудиторії. Дихати було просто нічим, і від жорстоких слів, і від ситуації в якій мимо волі опинилась. На вулиці я трохи заспокоїлася, підійшла до великої дошки з оголошеннями. Основну її частину займали купа тих самих плакатів. На них всіх усміхнена красива блондинка з блакитними очима. Виглядала дуже позитивно, всупереч словам, що написані на плакаті.

"РОЗШУКУЄТЬСЯ" – величалось на плакаті великими літерами зверху. Знизу було написано: "Розшукується Ніна Новікова, яка вийшла ввечері першого жовтня в магазин і не повернулася. Прикмети: світло-русяве волосся, блакитні очі, родинка над лівою бровою. Статура спортивна. Була одягнена в червону сукню, світлу куртку і чорні чоботи. Особливі прикмети: золотий ланцюжок із підвіскою у вигляді маленького ангела. Усіх, хто її бачив або володіє якою-небудь інформацією, просимо зателефонувати за телефонами: ..."

Тепер зрозуміло, чого всі так до мене причепилися. Не щастить мені останнім часом, але цій Ніні, напевно, не пощастило ще більше. Щось мені ніяково, не хочу бути на її місці. Я тільки сюди приїхала, а вже думаю про те, що це було помилкою.

– На що дивишся? – запитала в мене за спиною Руслана.

– Ти мене налякала, – сіпнулася від неї, але все ж відчула себе краще в її компанії.

– Все нормально? – уточнила вона, якось дивно на мене дивлячись. Кивнула, натягнувши посмішку й відвернувшись від проклятих постерів.

Сестра усміхнулась трохи розслабившись, поруч із нею стояла симпатична дівчина з коротким каштановим волоссям. Поряд з Русею та здавалась зовсім маленькою і простенькою, мов щеня що прибилось до зграї, а сестра явно в ній головна.

– Познайомся, це Аліса, – представила вона новоспечену подругу. Їй завжди було легко знайти собі подруг, не те що мені. – А це моя двоюрідна сестра Дарина, вона на економічному навчається.

– Привіт! – посміхнулася я якомога приязніше, поки мене привітали скромною посмішкою.

– Так ти на економічному? – защебетала з великою швидкістю дівчина, наче жайворонок. – Круто! Кажуть, у вас там сьогодні з'явилася нова студентка? Місце собі купила, а тепер ходить і хвалиться всім, наш Лев Вікторович її на парі принизив. Він у нас хоч і чокнутий, але може бути крутим.

На секунду я застигла, як у них чутки так швидко поширюються. Руслана в шоку смикала свою подругу за рукав, але та не закривала рота.

– Взагалі-то це я, – після паузи вимовила, закривши очі.

– У сенсі? – закліпала очима Аліса. – Але ти ж не багата?

– Це я, нова студентка, – проігнорувала її зневажливий погляд. –  І я не багата.

– Але як же... 

– Перестань! – штовхнула її ліктем Руслана. – Чутки – це просто чутки, Дар нічого собі не купляла.

– Вибач, – невпевнено промовила Аліса, оглядаючись на сестру.

– Ага, – кивнула я, намагаючись забути про цю розмову.

– Хто це? – якимось дивним голосом промовила Руслана. Вона дивилася в бік третього корпусу, а точніше на студентів, які йшли дорогою.

– Ти про кого? – приєдналася до неї Аліса.

– Про тих красенів! – показала пальцем сестра на чотирьох хлопців, які йшли в наш бік. – Ти подивися на їхні мордочки! Один красивіший за іншого!

– Так це ж Дем’янові, вони в нас як місцеві знаменитості. Тільки от... – почала говорити Аліса, і я одразу зрозуміла, про кого вона і теж подивилася на них.

Кай йшов перший, виглядаючи як байкер з американських фільмів. Навіщо було так виряджатися?! Шкіряна косуха, пошарпані джинси. Якби не сумка через плече, у ньому студента ніяк не розпізнати.

Поруч із ним, без угаву базікаючи, йшов Кирило, при цьому виглядаючи абсолютно безтурботно. Одягнений лише в тонку футболку і чорні джинси, за такого-то холоду! Далі йшов Діма, на ходу щось малюючи в зошиті. Такий весь із себе красивий і романтичний, у білому светрі та штанах. А замикав ходу брат, який слухав музику в навушниках. Виглядав він класно, не як раніше. Волосся відросло трохи, а тіло стало більш мускулистим, так що перетворення на перевертня пішло йому на користь.

– Дивись, дивись який красунчик! – смикала мене за руку сестра. – Господи! Здається, я закохалася! Подивися тільки на нього! Які м'язи, а які очі красиві, зелені!

– Ти про кого? –  Кай одразу відпадає, одягнувся він явно не в смаку сестриці. Тоді хто стане наступною жертвою любовної ейфорії Руслани? Дімка чи Кирило отримають по заслугах?

– Той у навушниках! Подивися, який гарячий! – захихикала сестра.

– Це ж Іван, – оглянувши хлопців ще раз, проговорила я.

– Іван? А ти що його знаєш? Познайомиш? – одразу зацікавилася Руслана.

– Ти його теж знаєш. Це ж наш брат – Іван.

– Що? Та ти жартуєш! Не смішно... – не повірила сестра.

– Відкрий очі! Це наш брат! – стукнула її ліктем.

– І справді на Івана схожий, – пробурмотіла Руслана, коли хлопці були зовсім уже недалеко від нас.

– Привіт! – привіталася я з ними, навіть рукою махнула.