Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Умберто Саба
З циклу «АВТОБІОГРАФІЯ» 1 Моя нещасна молодість пройшла в печальних образах, та поміж ними були мистецтва радісні світла; я вгору йшов шляхами горьовими. Але мої дзвінкі й веселі рими не люблять скаржитись, не тямлять зла. Тих любить вірш, хто знає: вдруге йтиме по тій же стежці, що в огонь вела. В Італії єдиним був поетом і вийти я в лауреати міг, та жив, не знавши слави, як дитина. Не дорікаю слабкостям прикметним, бо гордощі — мій гарний, людський гріх. Світлішає під вечір моя днина. 3 «Злочинцем» був для мене батько мій. Я, мавши двадцять літ, зустрів старого, а він — як та дитина, повен мрій; тоді збагнув я: мій талант — від нього. Від нього — зору блідно-голубого сіяння. В усмішці його м'якій — знак бідності; він жив недбало, вбого, та чаклував жінок, неначе змій. Був легковажним; бідна моя мати знесла всі злигодні та викрутаси життя — їй з рук він вирвався, як м'яч. «Не будь на батька схожим!» — мамин плач. Втім, я дізнавсь — вони дві різні раси, що звикли з давніх пір ворогувати. 12 Я знову покохав. Була це Ліна з червоним шаликом. Належить їй найважливіша днів моїх частина і дівчинка, що в неї погляд мій. В Трієсті проживала жінка Ліна. За горе я любив її, й при ній зосталася любов моя нетлінна, моя душа — в гарячці молодій. Я Ліні присвятив своє найкраще творіння — книжку, де сягнув до дна відвертості. Така в тій жінці сила. Я інші знав кохання, та боляще лише одно було — вона! Вона, що знала все й, крім себе, всіх любила.. З АВАРСЬКОЇ
Расул Гамзатов
На святі виноградаря в Дербенті Я був і слухав пісню про лозу. Як виноградини, твої зелені очі Знадливо сяяли в душі моїй. Був у Японії на святі вишні; Пелюстки ніжні славили співці, А я, стужившись, мила, за тобою, В уяві цілував твої уста. З болгарами на празнику троянди Я вина пив, хвалив олійки руж. А подумки до тебе я летів, Пригадував, хмеліючи від згадки,