Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Сонети. Світовий сонет" автора Дмитро Васильович Павличко. Жанр книги: Поезія.
Шрифт:
-
+
Інтервал:
-
+
Добавити в закладку:
Добавити
Перейти на сторінку:
Як на світанку ти виходиш з моря, Йдеш по рожевій мережанці хвиль. З АНГЛІЙСЬКОЇ
Едмунд Спенсер
З КНИЖКИ «AMORETTI» 26 Принадлива троянда, та колюща, Принадлива шипшина, та колка, Принадливий горіх, та шкаралуща На ньому неподатлива й гірка, Принадний ялівець, та опіка, Коли рука в шпильки його порине, Принадний кипарис, але жорстка Його кора, принадний цвіт ялини, Та в неї гілля гостре, мов дротини. Все, що солодке, гіркота сама Готує нам; нецінне для людини Те, що було здобуте легкома. Тож не злякаюсь болю, ані труду, Після яких блаженство я здобуду. 75 Я написав над морем на піску її ім'я, але набігли хвилі І змили ту роботу нетривку, Та знову я накреслив букви милі. Вона сказала: «Кинь зарозумілі Жадання час і смерть перемогти. Все — прах на світі. Навіть на могилі Моє ім'я зітреться від сльоти!» «О ні, — промовив я, — не згинеш ти! Мій вірш здолає всіх віків припливи, Залишиться, як світло чистоти, На небесах твоє ім'я сяйливе. Що смерть, як наша ніжність і любов Життя наступне виплекають знов!» Джон Донн
НЕ ВЕЛИЧАЙСЯ, СМЕРТЕ Погірдною не будь, не величайся, смерте, Могутня і жахна, та не всевладна ти; Хто вмер — живе; й мене не можеш замогти, Хоч гостриш ти на це своє жадання вперте. Од відпочинку й сну, що суть твої брати, Ми знаєм радощі, тобі ж приносим жертви; Та душі родяться тоді, як треба вмерти, Як треба від кісток на спочив одійти. Чого пишаєшся? Рабо владик і долі, Ти там, де хворощі, трутизна та війна; Ще краще, ніж твоя правиця навісна, Приспати може нас і мак в земній юдолі. Ми прокидаємось навіки після сну, Немає смерті: ти лягай сама в труну! Джон Мілтон
* * * Як ніжно час, юнацьких літ крадій, Взяв двадцять три найкращі роки в мене! А де мій цвіт? Вже дерево зелене, Та на плоди не бачимо надій. А може, в зовнішності молодій Єство вгадати важко достеменне, А може, незнищенне і священне Повинне ждати не весни, а дій?! Та відаю — одержить моє тіло Свій пай землі і все, що в ньому є, Велике чи середнє звершу діло. Що ж, хай цвіте покликання моє, Хоч все незмінне, — що зросло й що стліло, — В очах того, хто
Едмунд Спенсер
З КНИЖКИ «AMORETTI» 26 Принадлива троянда, та колюща, Принадлива шипшина, та колка, Принадливий горіх, та шкаралуща На ньому неподатлива й гірка, Принадний ялівець, та опіка, Коли рука в шпильки його порине, Принадний кипарис, але жорстка Його кора, принадний цвіт ялини, Та в неї гілля гостре, мов дротини. Все, що солодке, гіркота сама Готує нам; нецінне для людини Те, що було здобуте легкома. Тож не злякаюсь болю, ані труду, Після яких блаженство я здобуду. 75 Я написав над морем на піску її ім'я, але набігли хвилі І змили ту роботу нетривку, Та знову я накреслив букви милі. Вона сказала: «Кинь зарозумілі Жадання час і смерть перемогти. Все — прах на світі. Навіть на могилі Моє ім'я зітреться від сльоти!» «О ні, — промовив я, — не згинеш ти! Мій вірш здолає всіх віків припливи, Залишиться, як світло чистоти, На небесах твоє ім'я сяйливе. Що смерть, як наша ніжність і любов Життя наступне виплекають знов!» Джон Донн
НЕ ВЕЛИЧАЙСЯ, СМЕРТЕ Погірдною не будь, не величайся, смерте, Могутня і жахна, та не всевладна ти; Хто вмер — живе; й мене не можеш замогти, Хоч гостриш ти на це своє жадання вперте. Од відпочинку й сну, що суть твої брати, Ми знаєм радощі, тобі ж приносим жертви; Та душі родяться тоді, як треба вмерти, Як треба від кісток на спочив одійти. Чого пишаєшся? Рабо владик і долі, Ти там, де хворощі, трутизна та війна; Ще краще, ніж твоя правиця навісна, Приспати може нас і мак в земній юдолі. Ми прокидаємось навіки після сну, Немає смерті: ти лягай сама в труну! Джон Мілтон
* * * Як ніжно час, юнацьких літ крадій, Взяв двадцять три найкращі роки в мене! А де мій цвіт? Вже дерево зелене, Та на плоди не бачимо надій. А може, в зовнішності молодій Єство вгадати важко достеменне, А може, незнищенне і священне Повинне ждати не весни, а дій?! Та відаю — одержить моє тіло Свій пай землі і все, що в ньому є, Велике чи середнє звершу діло. Що ж, хай цвіте покликання моє, Хоч все незмінне, — що зросло й що стліло, — В очах того, хто
Перейти на сторінку:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонети. Світовий сонет», після закриття браузера.
Подібні книжки до книжки «Сонети. Світовий сонет» жанру - Поезія:
Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонети. Світовий сонет"