Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Минув один місяць з дня народження донечки. Не дивлячись на труднощі можу сказати, що він був чудовим. Хай довелося перетерпіти багато фізичного болю, він не зміг мене зламати. Ламав і нищив колись душевний, котрого я поволі позбуваюся. Часом взагалі забуваю про минуле у оточенні близьких серцю людей. Ми стали справжньою сімʼєю, це відчувається десь там, під ребрами, особливим теплом. Спільне проживання із батьками мені довподоби, Гордієві теж. Напевно тому, що вони дуже ввічливі і толерантні по відношенню до нас. Ми ж, відповідаємо взаємністю. Минулий біль і тут допоміг, бо кожен знає ціну непоправної втрати. Я б сказала, що зараз абсолютно щаслива, та спогади про Дімку назавжди будуть зі мною. Час лише допомагає все усвідомити, у чому я вкотре запевнилася.

Цей день радісний не лише тому, що Улянці виповнився місяць, але і тому, що ввечері ми летимо на Сицилію. Я майже одужала, донечка підросла, а це означає, що завтра у нас хрестини. Перше сімейне свято котрого всі з нетерпінням чекають. Я особливо, бо мріяла про нього ще будучи вагітною. З нами полетить сусід і знайомий Гордія, котрий буде хрещеним батьком. А от хрещеною, як не складно здогадатися, стане моя Майя. Хто як не вона заслуговує на важливу роль. Якби не Майя, і не її група майбутніх матусь, я б не впоралася із немовлям. Після пологів я зникла на два тижні, але потім передзвонила їй і все розповіла. Подруга дуже за мене зраділа, вона не може інакше. Завтра я матиму від неї дуже потрібну підтримку і це ще один привід для радості. Ми плануємо побути в Палермо кілька днів, за які я обовʼязково навідаю всю нашу групу разом із Улянкою. Попрощаюся із дівчатами. Радісно, і водночас сумно, бо звикла до них.

А ще, я зібралася із силами і наважилася на кілька важливих кроків. Перший зроблю ранком, а другий за святковим столом після хрещення. Не знаю як їх сприйме Гордій, та й батьки, та я твердо вирішила. Гадаю, вони підтримають і зрозуміють. Та й дізнатися можна лише здійснивши задумане, озвучивши його.

Ще ніколи у житті я не збирала валізу із таким завзяттям. Причиною радості стало не лише хрещення і повернення до мого будинку, а ще і можливість впоратися самостійно. Раніше ніколи не думала як важливо самостійно рухатися, зате тепер зрозуміла сповна. Вже кілька днів я можу без болю брати Улянку на руки, гуляти з нею самостійно, навіть трохи допомагаю з роботою по будинку. Звісно мені всі все забороняють, а особливо Гордій, та мого ентузіазму не відібрати. Гордій. Наші стосунки набули нового етапу. Все та ж любов, жага, ніжність, але вже без таємного болю, котрий не дозволяв бути щасливими наповну. Піклування про донечку ще більше нас поєднало, майже все робимо разом. Іноді здається, що він частинка мого тіла і душі, без якої я не уявляю себе. Сподіваюся ранковий сюрприз його порадує. Та до нього, ще треба пережити сьогоднішній переліт.

Полетіли ми бізнес класом, щоб було легше із дитиною. Хай це пройшло дуже швидко, всі помітно нервували за Улянку. А от вона, проспала все і прокинулася вже у своїй дитячій. А я, хотілося обіймати стіни, бо скучила за будинком.

-Будемо вибиратися сюди частіше. На зимні канікули, літні, та й коли тобі захочеться.

Гордій наче прочитав мої думки, все він відчуває. Усміхнулася і підійшла до нього щоб пригорнутися до мужніх грудей. Одразу відчула приємні обійми рук на спині. Ми так і стояли декілька хвилин спостерігаючи за чудовим краєвидом на море за вікном. Гарно. Дуже, аж до захоплення. Та якщо зіставляти найголовніші факти цієї миті, я оберу обійми коханого. Хай де ми будемо і який краєвид спостерігатимемо. Тільки б його глибокі очі дивилися на мене із безмежним коханням, а мужні руки ніжно торкалися. Посміхнулася і підняла погляд до його обличчя.

-Мені з тобою хочеться, завжди.

Гордій задоволено усміхнувся у відповідь, навіть хіть спалахнула у погляді. Різко підняв мене на руки, щоб наші обличчя знаходились на одному рівні. Кинув короткий погляд на сплячу донечку і попрямував зі мною на коридор. Пригорнув до себе ближче і промовив грубим тембром мені на вухо.

-Хто я такий, щоб не виконувати твої бажання.

Так, він все перекрутив у геть інше русло, та я не збиралася пручатися…

Після вечері ми ще декілька годин напружено готувалися до завтрашнього дійства. Навіть Улянка вередувала, наче і вона хвилюється. Та запевнившись, що все йде як потрібно ми врешті лягли відпочивати. Перед сном, я повідомила Гордія, що з самого ранку поїду у салон краси трохи привести себе до ладу. Запрошувала і його маму, але вона відмовилася, вирішила з онучкою побути. А от я піду обовʼязково, бо хочу зробити сюрприз коханому.

Ранком, коли дивилася на себе у професійне дзеркало перукаря, мимоволі, згадала ту мить, коли вперше побачила себе такою. Світлий блонд і ідеально випрямлене волосся. Ніякого природнього каштанового відтінку і пишних завитків. За останній рік я так і не наважилася змінити зачіску. Спочатку, боялася щоб не впізнав Гордій, а потім було не до волосся. Я змогла відкритися коханому справжньою, тож варто повертати і вигляд. Це ж єдине, що він полюбив у мені справжнє. Коли мій образ був готовим, я побачила Уляну у відображенні. Невинну і молоду дівчину із виразним поглядом. Макіяж попросила зробити максимально природнім і непомітним. Руки самі потягнулися доторкнутися до шовкових завитків. Хочу, щоб коханий заплітав їх перед сном у косу, вдихав запах і намотував на палець коли я спатиму. Все, як було тоді, коли ми донестями закохувались одне в одного.

За кермо Гордій теж мене не пустив, а тому особисто привіз і вже підʼїхав щоб забрати додому. Навіть ранковий підйом йому не став на заваді. Перш ніж вийти навулицю, я зайшла до вбиральні. Хвилину дивилась на відображення у дзеркалі і не могла зрозуміти, чого ж мною так трусить. Це ж всього лише я, справжня, а дивитися і показуватися іншим хвилююче. Насилу усміхнулася власному відображенні, глибоко вдихнула і поволі видихнула. Перший крок зроблено, а за святковою вечерею зроблю наступний. Хай відсьогодні все стане справжнім, не лише у відображенні дзеркала, у житті теж. Це моє бажання, моя воля і моя кара. По-іншому ніяк.