Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

пору темну? Чого сипле своє світло По світу даремно? Сяє нам, щоб не блукали В мороці нічному, Щоб на вулиці не спали, А в ліжечку вдома. «Пьяный бреду по улице…»
Пьяный бреду по улице. Ну, не совсем, немножко… Светом пока что щурятся В сонных домах окошки. Ночь нынче очень странная. Или так просто кажется?.. Речь моя очень рваная: Как-то слова не вяжутся. Может, они нетрезвые? Может, устали очень? Но почему-то нежные… Признак спокойной ночи? Утром придет похмелье, Это я точно знаю… На ночь я не веселья, Добрых всем снов желаю. «Плесну я водочки в стакан…»
Плесну я водочки в стакан, Чтобы душа так не болела. Что по сравнению с душой Болезни разума и тела? Так было испокон веков И, вероятно, дальше будет, Ведь лишь от боли, что в душе, Мир этот покидают люди. «Яскравий місяць в небі так близенько…»
Яскравий місяць в небі так близенько. В безмежжі ночі неземна краса… На стільчик варто стати лиш низенький, Торкнутися – й почнуться чудеса. І зразу ж в світі стане всім нам краще, Забудуться вмить болі і жалі, Бо врешті-решт прийде велике щастя: Мир запанує на усій землі. «Розгулявся на ніч вітер…»
Розгулявся на ніч вітер — В ринвах завиває, В’яже в коси голі віти Й на мить не стихає.