Олександр Васильович Афонін - І день як вимір нашого життя

У день такий не віриться в напасті, Хоч в дуже непростий живемо час. Лиш хочеться, щоб заблукале щастя В цей день осінній розшукало нас. «День вихідний, а так пройшов буденно…»
День вихідний, а так пройшов буденно… Вже ніч давно, я ж – допиваю чай. Та в вихорах бурхливих сьогодення Такі от вихідні вже зазвичай. Недільні плани всі свої ламаєш Й весь час біжиш кудись, біжиш… Про вихідні вже просто забуваєш. Як каже друг один мій: «Что за жисть?» Але, мабуть, по-іншому не можу Чи вже й не хочу. Так я вам скажу: «Якщо мені Всевишній допоможе, То я і далі, друзі, побіжу». «Ох, тяжко ж як людей єднать докупи…»
Ох, тяжко ж як людей єднать докупи!.. Збираєш, а вони – як камінці: Всі врізнобіч. Єднання їм до д…пи, Бо мають по синиці у руці. В когось – жива, а в когось – ледве диха, Та все одно є що в руках тримать. Хоч і маленька, та щоденна втіха. Навіщо ж щось у небі виглядать? Для спільного своє віддати треба, А більшість хоче все до навпаки… Якби задарма або манна з неба, Ловить готові зразу в дві руки! Як не дадуть, то можна навіть вкрасти — Чуже взять легше, ніж віддать своє. Для багатьох у цім вершина щастя, І жаль, що так воно й насправді є. Так й живемо, іздавна аж донині, І мало тих, хто прагне щось мінять… Як журавлем злетіти Україні, Коли ми розучилися літать? «Жене вітер білі хмари…»
Жене вітер білі хмари По небу нічному, Як по морю… Жовтий місяць Купається в ньому. То пірне, то виринає Човном кривобоким Й згори землю оглядає Неусипним оком. І чому йому не спиться У цю