Лада Короп - Квіти для Люсі , Лада Короп

Минув час...

   Я стою на балконі нашого маленького готелю в Тоскані, де м'яке світло заходу сонця окутує нас золотавим відтінком. Тарас поруч, він сміється, розповідаючи про те, як ми заблукали в старому містечку. Ловлю його погляд, в серці розцвітає радість. Цей момент, ця подорож — все, про що я мріяла. Ми подорожуємо Італією вже тиждень, і кожен день приносить нові враження. Вчора ми гуляли вузькими вуличками Флоренції, милувалися шедеврами мистецтва та куштували справжнє італійське морозиво. Тарас купив мені маленький сувенір — порцелянову фігурку ангела, який нагадує мені про його любов. Не можу не усміхатися, згадуючи, як він намагався пояснити продавцеві, що це для мене, навіть не знаючи італійської. Сьогодні ми відвідали Венецію. Гуляючи на гондолі, я відчуваю, як тепло Тарасової руки обволікає мою. Ми сміємося, ділимося мріями, плануємо майбутнє, і в усьому цьому панує відчуття, що ми вдома, навіть далеко від нашої країни. Розумію, що щастя — це не лише великі події, а й прості моменти, коли ти поруч з тим, кого любиш. 

Тарас дивиться на мене з ніжністю, його очі сяють, і я знаю, що ми пройдемо разом через усе. Італія стала для нас не просто подорожжю, а символом нашого кохання — яскравим, кольоровим, повним емоцій. Як же я щаслива! Закриваю очі, вдихаю аромат свіжої пасти, чую сміх Тараса. Це справжнє щастя — бути разом, насолоджуватися моментами та мріяти про майбутнє. Ми знову вирушаємо на прогулянку, я відчуваю, що це лише початок нашої історії. Італія, з її красою, закоханістю і магією, стає свідком нашого ідеального кохання. Обертаюся до Тараса, він усміхається мені у відповідь. 

Я знаю, що все буде добре, адже ми разом нашій історії лише починається, і кожен новий день обіцяє ще більше пригод та відкриттів. Ми вирушаємо в новий день, сповнені енергії та натхнення. З'являється спокусливе бажання дослідити місця, які раніше залишилися непоміченими. Тарас пропонує відвідати маленьке село, яке лежить у горах, далеко від туристичних маршрутів. Я завжди цінувала здатність Тараса знаходити красу в найменш очікуваних місцях, тому з радістю погоджуюсь. По дорозі до села ми проїжджаємо через безкрайні виноградники, що розстилаються на пагорбах, немов зелений килим. Мрію про те, як ми зможемо повернутися сюди ще не раз, можливо, навіть з дітьми. Тарас, бачачи мої думки, обіцяє, що одного дня ми обов'язково повернемося до цих місць, щоб показати їх нашим малюкам. Село виявляється маленьким, затишним, з вузькими вуличками, що біжать між старими кам'яними будинками, прикрашеними квітами на підвіконнях. 

Ми сідаємо в місцеву кав'ярню, де нас пригощають запашною кавою та смачними тістечками. Тутешні жителі привітні та доброзичливі, я відчуваю, як атмосфера цього місця заповнює мене теплом і спокоєм. Тарас, замовляючи ще одну порцію десерту, ділиться зі мною планами на майбутнє. Він говорить про те, як мріє про спільний будинок, який ми зможемо наповнити сміхом і любов'ю. Слухаю його, відчуваючи, як моє серце наповнюється радістю. Кожне слово, кожен погляд, що він кидає мені, зміцнює впевненість у тому, що ми на правильному шляху. Сонце починає заходити, розфарбовуючи небо у відтінки рожевого та пурпурного. Ми вирушаємо на прогулянку вздовж стародавніх стін села, тримаючись за руки. Я відчуваю, як у повітрі витає магія, яка об'єднує нас ще більше. Це місце, цей момент, все здається ідеальним. Коли ми повертаємось до готелю, я вловлюю на собі погляд Тараса. Його теплі, глибокі очі знову сповнені ніжності, я не можу стримати усмішки. 

Він притягує мене до себе, в цей момент я розумію, що справжнє щастя — це не лише про подорожі, а про те, щоб мати поруч людину, з якою готовий ділити всі свої мрії. Тосканські вечори мають свій неповторний шарм, і я знаю, що ця подорож залишиться в нашій пам'яті назавжди. Це не просто епілог — це новий початок, сповнений обіцянок, мрій і любові. Я готова до всього, що чекає нас попереду, адже ми разом. І це найголовніше. У той момент, коли ми повертаємося до готелю, мої думки починають прориватися в майбутнє, де ми з Тарасом разом будуємо наше життя. Уявляю, як ми разом вибираємо меблі для нашого спільного дому, обираємо кольори для стін, кожен з яких буде розповідати про наші спільні інтереси. 

— Тарас, — починаю, поки ми сидимо на балконі, насолоджуючись останніми променями сонця. — Я не можу не думати про те, як ми будемо виховувати наших дітей. Я хочу, щоб вони знали про цю красу, про ці місця, про нашу любов до природи й пригод. Тарас, піднявши голову, посміхається. 

— Так, я теж про це мрію. Уявляю, як ми беремо їх у подорожі, відкриваємо їм світ, показуємо різні культури, смакуємо різні страви. І, звісно, я хочу, щоб вони знали, звідки ми родом, щоб вони могли оцінити наше коріння. — Ти знаєш, — продовжую, — Мені дуже хочеться, щоб у нашому домі завжди панувало тепло і затишок. Щоб ми разом проводили вечори, грали в настільні ігри, читали книжки, а потім разом готували щось смачне на вечерю. 

— Це звучить так по домашньому..., — відповідає Тарас. 

— А ще я мрію про сад, де ми зможемо вирощувати овочі та фрукти. Уявляю, як наші діти допомагають нам саджати насіння, поливати рослини... 

— Це буде чудова можливість навчити їх цінувати працю і природу. 

Киваю, відчуваючи, як моя душа наповнюється теплом від його слів. 

— Можливо, ми навіть заведемо кілька тварин? Кота або собаку? У дітей буде стільки радості! 

— Звісно! Вони будуть найкращими друзями для наших малюків, — відповідає Тарас, його очі сяють від щастя. 

— Ми можемо разом відправлятися на прогулянки, гратися в парку...