Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

Кілька годин на все про все, нарешті всі їдуть. Поліція взяла кадри з камер, оглянула дім, а лікар зашив мою рану й дав ліки, передавши привіт від Леони Мартель. Колін залишається зі мною до світанку, та варто сонцю зійти, їде в офіс “Тріо компані”. Нарешті залишаюся сама. Сплю кілька годин, прокидаюся ж з геніальною думкою спробувати залучити Айлу до мого плану. Примарна надія, що дівчина справді відчувала до Поузі теплі почуття, і захоче допомогти,  та вона жевріє вуглинкою в серці. Все-таки, вона знає його з часів коледжу. Можливо таки гроші не керують світом та нею самою? Можливо вона поставить Деймона вище за папірці? 

На щастя, у мене є її номер з часів їх з Поузі стосунків. Дзвоню рівно о дев'ятій. Дівчина одразу бере слухавку. Вона теж має номер, тому що не чути подиву у голосі, та й на ім'я називає.

— Що тобі потрібно, Ліліт? 

— Привіт, Айла. — чітко вимовляю. 

— Ти дзвониш привітати з чимось чи….? 

— Я дзвоню, щоб попросити про зустріч. 

Чую, як крокує Айла. Голос стає тихішим.

— Чого ти хочеш? 

— Деймона врятувати, — відрізаю. — Сподіваюся, в тобі лишилося людське.

Вона всміхається й хмикає.

— І як я маю врятувати його? 

— Ми разом.

— Як, Ліліт? 

— Отже, ти згодна? 

Айла мовчить. Пауза затягується, стає нестерпною, та я мовчки очікую рішення. 

— Зустріньмося, — вимовляє. — Послухаю тебе для початку.

— Гаразд. Сьогодні? 

— Ок. О восьмій, центральний парк, на вході. 

— Дякую.

— Не дякуй. Впевнена на дев'яносто відсотків, що ти почнеш нести нісенітницю. 

Айла кладе слухавку. 

— Що ж, — бурмочу під ніс, — за спробу не б'ють. Деймон важливіший за бридку колишню.