Горова Ольга - Ставка: ненависть, Горова Ольга

Дівчина, що мріє стати журналісткою та приїхала підкорювати столицю з Конотопа - 1 шт. Король університету - 1 шт, багатий, гарний, немов янгол, та душа компанії… Чи ні? Син ректора -1 шт, якого всі побоюються. Набурмосений та бісячий… Чи ні? Вони разом -- вибуховий коктейль! Як зрозуміти, хто щирий, а хто прикидається? Або, може, прикидаються обидва?.. Чи можливо при такому розкладі зберегти серце недоторканим? Та як знайти баланс між ненавистю та коханням, коли всередині все спалахує? Та головне питання -- чи закінчиться все в університеті?... #студенти #палко та пристрасно #напружені емоції  !! Заміна обкладинки !!

1

– Якого біса?! Ти пришелепкувата чи що?! – їй буквально це грубо прошипіли на вухо.

 Обурено та… з презирством, може?.. Не знала. Дивна інтонація…

 Боже, що з ним не так?! Телепень! Дяка, що не заплював, мабуть. Та їй зараз було про що турбуватися й окрім цього.

 Найганебніша мить у житті – безглуздо перепнутися та впасти на коліна!.. Хлопцеві… Своєї мрії… Ну… майже. Пфф! Майже…

 Диявол у деталях. І цей диявол зараз сидів… під нею.

 Бо, роздеріть її чорти, Софі промазала на якісь жалюгідні десять сантиметрів!

– Вибач, – прохрипіла  вона, відчуваючи, як обличчя густо заливає червень від досади. – Це випадково. Перепнулася, – ледь вичавила з себе.

 Хоча були підозри, що їй хтось дав пінка, аби прискорити.

– Охрініти! Злізь з мене негайно! – ще грубіше, а окрім того, тепер гучно рявкнув хлопець. Роздратовано. А цей вмів самим лишень поглядом спопелити. Що вже про голос казати?!

 І тепер  на них дивилися геть усі навколо! Студенти, які стовбичили у кафетерію, та ті, хто в перервах між парами вийшли подихати теплим повітрям бабиного літа. На-товп!

 “Ну що за підстава, всесвіте?!” – обовʼязково запитала б Софія, якби не одне “АЛЕ”.

 Це ж вона сама таки опинилася на колінах у цього хлопця! От би земля під його дупою розверзлася!

 “Грегорі Яструбенко”, як він волів, аби його називали.

 “Гришко”, як сама Софі подумки встигла охрестити цього пихатого нахабу.

 І це точно був не той, до кого вона б прагнула й на десять метрів наблизитися! І за це у Софії до всесвіту також малася величезна претензія. Та краще б вона вже гепнулася у траву!

 Жерсть! Ходили чутки, що з цим краще й не перетинатися. Неприємності будь-кому влаштувати може на раз.

 А ще мала вона претензію до своєї подруги, до речі,  через яку й втрапила в таку дурну халепу! Здається, саме та надала прискорення Софії, коли та перепнулася… Чи просто намагалася спіймати? Уфф.

– То ти нарешті злізеш з мене, селючко?! – рикнув Грегорі, від якого вже просто палахкотіло роздратуванням та обуреною зневагою.

– Софія! – кинулася до неї та сама подруга, Маринка, коли Софія таки спробувала випростатися…

 Що було геть не зручно! Позаяк вона плюхнулася на Григорія взагалі безглуздо, немов незграбний жук, що на спину впав. Ще й наплічник тягнув  назад,  звисаючи з одного плеча. А подруга, хоч і хотіла допомогти, явно не знала, як і підійти до цього пихатого пана…

– Дозволь, я. Ти – Софія, правда?  

 Раптом поруч опинився той… перед ким весь сором цієї ситуації у Софії тільки посилився! І хоч ніколи на характер не жалілася, а перед цим хлопцем – ніяковіла, як якесь дурне дівчисько! В мить остаточно обернулася на мовчазне зосередження сорому та розгубленості!

  Жерсть! 

 Отже, над нею, простягнувши велику долоню, яка просто випромінювала  надійність, завмер той, на чиїх колінах Софія якраз мріяла б опинятися чи не кожен день! І не лише вона, на жаль.

 Олександр Риженко – “король краси” університету та краш половини студенток, якщо не всіх. Хлопець-мрія.

 Він вчився на випускному, на два  роки старший за неї. Як і той Грегорі. Та деякі лекції їх факультетам читали разом, так вже склалося через брак часу та викладачів.

 Не основні тематичні дисципліни, ясна річ, які у них дуже відрізнялися, а загальні. І… інколи Софі геть не чула лектора, якщо чесно, роздивляючись Алекса…

 Зараз же навіть Маринка завмерла, роззявивши рота та витріщивши очі.

– Зручно вмостилася, село? Може, вже годі базікати?! І ти нарешті встанеш? – гримнув з-за її спини Грегорі так, що Софі аж здригнулася… – Алекс? Ти будеш витріщатися, чи допоможеш?

 Здається, він був готовий її вже на асфальт скидати! Бо інакше як пояснити те, що вона відчула, як його рука обхопила її за спину?..

 Дивина та й годі, що ці двоє дружили! Ба більше, несхожі один на одного, немов день та ніч, світло та темрява, – чи не всюди були нерозлучні.

______________

Вітаю у новій історії, мої любі!

Цього разу ми з вами спробуємо дещо нове: спочатку зазирнемо у молодість наших героїв -- в університет, де вони й познайомилися, і де заклалися основи їх... стосунків, скажімо так))) А потім перейдемо до основної історії, де вони вже будуть самостійні та дорослі... та їх шляхи знову перетнуться ;-)

Вірю, що і цю історію, і наступну -- вам буде цікаво читати)) Ми з героями обіцяємо вам вир палких пристрастей, чуттєвість та вихор емоцій! А ще чимало інтриг та таємниць ;-) Тож запрошую доєднуватися! ❤️

Додавайте в бібліотеки, щоб не пропустити оновлення, яке буде тут двічі на день, та ставте ваші сердечка! Пишіть коментарі -- Музу то дуже надихає! ❤️

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно