Мирослава Білич - Улеслива омана, Мирослава Білич

Ранком Гордій тихо зібрався на роботу і вийшов з квартири. До вітальні не заходив, бо не наважився потурбувати сон дівчини. Навіть, ранковою кавою знехтував. Напевно, самотність піде їй на користь. Тільки йому чомусь хотілось дізнатись про дівчину більше. Чим хоче займатись у дорослому житті, які виношує плани і плекає надії? Не спроста ж вона так завзято чекає повноліття. От ввечері повернеться додому і спробує поговорити, якщо, звісно, вийде, бо з Уляною розмови геть не клеяться.

Гордій знову вчасно повернувся додому, ще трохи раніше ніж учора. Наче відчув, що треба спішити бо дівча приготувало йому сюрприз і зовсім не з приємних. Ще під під’їздом помітив дим із вікна, яке виходило з його кухні. Кулею рвонув всередину і ледь дочекався, коли ліфт доїде до потрібного поверху. Поспіхом відімкнув двері і одразу побіг до кухні. Дим заповнив всю кімнату і вітальню теж. Через сльози на очах, які спровокував дим і удушливий кашель, ледь дібрався до причини цього лиха. У сковорідці на плиті вже на повну  чадила якась чорна маса. Він швидко вимкнув плиту, зняв пательню і кинув до мийки, залив холодною водою. Повідкривав у вітальні вікна і двері на балконі. Ззаду почувся кашель і тихеньке:

-Ой!

Ой? Та після цього «ой» косметичний  ремонт треба  робити і професійне миття меблів замовляти, щоб запах горілого вивести. Гордій злісно зірвався з місця, підхопив під руку дівчину і потягнув її до своєї кімнати. Думав, хоч там диму не буде, але помилився, бо горілий запах і сюди дійшов. Ні ну як так можна? Він врятував її від життя на вулиці, а тепер самому треба житло шукати на деякий час. Ще й не самому, бо їх тепер двоє. Думав три тижні це небагато, але і добу ледь протримався поряд з Уляною. Велике щастя, що хоч вчасно повернувся, бо тоді б страшно подумати які наслідки були.

-Що тут відбувається? – Хоч і намагався стримувати гнів, запитав, все одно, досить грубо. А дівчина очима переляканими кліпає і руками тремтячими нервово перебирає свою кофтину. Одразу прикро стало за гнів і крик. Від її реакції у голові наче за клацанням пальців змінились думки. Уляна боїться покарання, цікаво що з ними бувало у сиротинці після провини? А відповідь сама напрошується і у грудях щось починає душити. Та вже не дим, а співчуття несправедливості, котру через дорослих змушені терпіти діти.

- Ти вчора нагодував мене смачною вечерею, тож я захотіла віддячити і теж щось приготувати. Я цього раніше ніколи не робила, майже вдалося, тільки в кінці забула вимкнути плиту і пішла у ванну кімнату. Затрималась... і...

-Це ж на скільки треба затриматись, щоб ледь не спалити квартиру? – Запитав вже спокійнішим тоном.

-У тебе ванна красива і води теплої вдосталь, от я і полежала трохи.

Щоки дівчини одразу почервоніли від сорому. Хіба у її віці ще хтось може радіти таким дрібницям? Хоча, у душових інтернату великої і білосніжної ванни точно не знайдеш. Вона раптом почала тихо схлипувати і очі наповнені сльозами підняла на нього.

-У мене буде одноразова грошова допомога після закінчення і я відшкодую всі збитки. Вибач! Я правда ненавмисно.

Гордій і сам не зрозумів як, та вже через мить він притискав її кучеряву голівку до своїх сильних грудей. Гроші вона свої надумала йому віддавати. Та їй і самій хоч би на щось із них вистачило. Треба цей інцидент залишати в минулому і починати вже нарешті нормально спілкуватись. Обережно відійняв Уляну від себе і наполегливо заглянув у незвичні сірі очі.

-Це ти мені вибач за грубу поведінку, бо я не звик із дітьми спілкуватись.  Заспокоюйся і ходімо кудись повечеряти. А ночувати будемо у іншому місці, тут всі вікна залишимо відчиненими, щоб хоч трохи провітрилось. Вважай ти влаштувала нам насичений вечір. Та й ремонт я відтягую вже кілька років, якщо чесно. Трохи неочікувано та ти допомогла мені наважитись.

-Я вже не дитина! – Відповіла із тим же хижим норовом. А Гордій дарма старався підібрати хороші слова. Схоже ця фраза залишилась найважливішою із почутого. Якщо не єдиною.

-Для людей мого віку ти ще не зовсім доросла.

- А скільки тобі?

-За вечерею скажу.

Вони разом вийшли на коридор, щоб накинути верхній одяг. Уляна одягнула свою шапку, куртку і кросівки. Вона знову винувато зізналась:

-Я все випрала у пральній машині. Тільки ти не хвилюйся її я не зламала… напевно.

Про верхній одяг він вчора забув, а треба було згадати, бо прання цим речам не дуже допомогло. Тобто – взагалі не допомогло. Ще не пізно, тож до магазину жіночого одягу заїдуть у першу чергу.

Гордій зупинив автомобіль на підземному паркінгу. Вийшов з автомобіля, а Уляна мовчки повторила за ним. Потім невпевнено йшла ззаду, аж доки вони не вийшли на другий поверх торгового центру. Чоловік зупинився біля магазину і, розвернувшись до дівчини, жестом запросив її зайти першою. Вона здивовано оглядалась деякий час, а потім спитала:

-Навіщо нам туди? Тут наче їжу не продають.

- Навулиці стає холодно, тобі потрібні теплі речі і нормальне взуття.

-Ти не повинен мені стільки всього купляти, я почуваюсь винною.

-Вважай це подарунком на день народження.

Із неохотою, та все ж, вона зайшла всередину. Почала несміливо розглядати речі, до них одразу підійшла ідеальна на вигляд дівчина консультант.

-Вам чимось допомогти?

Толерантна і досвідчена працівниця намагалась нормально реагувати на пару перед собою, та міміка здивування і осуду таки зчитувалась з її обличчя. Гордій завжди носить красивий одяг, не діловий стиль, однак далекий від спортивного. Шкіряне взуття, чорні джинси і такий же светр, поверх якого накинута коричнева шкіряна куртка. Завжди акуратна стрижка і поголена щетина. І Улянка збоку, у пошарпаному виді, м’яко кажучи.

-Нам треба підібрати теплу куртку, шапку і якісне взуття.

-Не хвилюйтесь все зробимо і Ваша сестричка буде стильною дівчинкою.

Вона люб’язно усміхнулась і підійшла ближче до Уляни, щоб завести розмову. Про що вони почали говорити Гордій вже не чув, бо надто боляче стало від її «сестричка». Адже Алінка вже могла б бути старшою за Уляну, і він би все в житті віддав, щоб отак пройтись з нею по магазинах. Тільки цьому вже ніколи не статися.