Мирний - Морозенко, Мирний

"Куди йому йти та й у чому його йти по такому лютому холоду?" - подумала Катря. А як же їй справдi назавтра бу­ти? Що вона дасть йому завтра поїсти? Чим вона в хатi прокурить? Чи то свята земля давнiше запасiв бiльше родила, що їх вистачало? Чи менше їх утрачалося? Чи, мо­же, вона тодi молодша була, щирiше робила, бiльше заробляла?

I знову невсипуща журба захопила її в свої цупкi обi­ймища, занудила та затрудила материне гаряче серце, заскреблася червоточиною в попеченiй вiд горя душi, ва­жким гнiтом навернула ясний розум. Нi, немає розгадки, просвiту не видно!

- Хоч би що продати!..- I вона позирнула кругом себе. Пi­дслiпий каганчик ледве присвiчує з комина, допомагає пi­дслiпим вiд слiз очам оглядати злиденне добро. Он дiрява ряднина чорнiє, простяглася пiд Пилипком замiсто постелi. "Кому вона i на що годиться?" Он невеличка поду­шечка пiддержує його кучеряву головоньку. Вона була ко­лись велика, з пуху, та через кiлька лiт зносилася, що й не пiзнати. Пуху в нiй, правда, ще багато: якби розскубати та розбити, i на велику б стало. Замiсть пуху, напiрник можна соломою або сiнцем набити - i на соломi щасливому добре спиться. От якби продати! Та кому ж його? Коли? Он ще кожушина вовною вгору, мов вiвця, простяглася. Колись за неї двадцять рублiв давали. Ще й тепер можна рублiв iз п'ять зачепити. Та як його без кожушини по такому холоду на роботу бiгати! Хоч би потеплiшало швидше, в свитцi б можна. Застарчила б кожушину. П'ять рублiв - грошi: на них би мiсяцiв зо два протягти можна, а там потеплiє. Хiба однести шинкаревi в заставу! А може, там ще що знайдеться? - Каганець почав примеркати: останнє свiтло в ньому вигорало. По кутках печi стовпились морок та чорна темнота. Катря провела рукою по черенi, чи не налапає, бува, ще чого, про вiщо вона, може, забула. Мозоляна рука черкнулася об суху глину й загарчала. "Нi, не забула, не помилилась, нiчого бiльше немає!" - подумала вона i глянула на Пилипка. Сонна дитина тихо лежала перед нею розхристана, розкидана. Катря витягла з-пiд себе другий край ряднини i вкрила нею сина, поцiлувавши його в заплющенi очi. Нагорiлий гнiт блиснув, зашкварчав, сиза iскорка стрiльнула вгору i згасла... В хатi зробилося темно, як у домовинi.

Катря пiдвелася, встала й почала спускатися з печi на пiл, з полу додолу. Ось вона босими ногами по-човпала по холоднiй долiвцi прямо до стола. Вхопившись руками за край його, вона звела очi в темний куток. Там нiчогiсiнько не видно. Сiлькiсь: вона знає, що там стоїть образ. Пере­почивши край стола, вона одступила ступнiв зо два назад i почала хреститись. Мiцно зцупивши пучку, вона ще мiцнi­ше почала накладати нею то на лоб, то на груди, то на пле­чi, чутно було глухе постукування серед темноти, а бiльше нiчого. Аж ось почулось важке зiтхання, наче дух випи­рався з тiла. "Господи, боже мiй!" - роздався глухий голос у темнотi, мов виривався з-пiд землi. Ще трохи згодом щось посунулось, наче впало. То Катря опустилась навколiшки й замолилася вголос:

- Господи! Я не вчена тобi молитись, я не зугарна тебе святим словом просити... Я не за себе... Не на мене ти зглянься - зглянься на його... Дай менi пораду в моїм горi... Пошли менi розум добути, чого не стає нам! А ти, мати бо­жа, царице небесна! Заступнице наша! Напути його на все добре, захисти його вiд усього лихого; вiд холоду й вiд го­лоду, вiд хвороби та болiстi, вiд наглої смертi!

Далi вона, припавши головою до холодної долiвки, замовкла. Вся постать у неї тремтiла, голова трусилася, сльози рясно-рясно посипались з закритих очей.

Хоч заранi заходилася Катря висипати ними на Новий рiк своє щастя, а все-таки трохи полегшало на душi, як вона нешвидко пiдвелася з землi. Хоч туга серце, наче в жменi, давила, та не рiзала його своїми гострими острога­ми! Поточуючись, наче чмелена, почопала Катря назад до полу й подралася з полу на пiч. Помацки налапавши сина, вона обережно перехрестила його i на край подушки ря­дом з його кучерявою головонькою схилила свою задурену голову.

Чорна, непроглядна темнота стояла кругом. Надворi ревла сердита буря, стугонiла в стiни, стрибала по оселi, вила в димарi, гуркотiла у вiкна. Катря не дослухалася. Натомлена важкими думками голова не здужала з дослу­ханням справлятись, натруджене болiстю серце забажало спочинку. Незабаром обгорнуло Катрю нiме забуття, захи­тала дрiмота, а мiцний сон прикрив її своїм спокоєм.

III

Бралося далеко за пiвнiч. Позасипали люди по своїх те­плих захистах; спить-дрiмає земля пiд глибоким снiгом; знемiгся вiтер, утомилося й вiхало, затихло. Не сплять тi­лько зорi в далекому небi, та не спить той старий дiдуган Морозенко, яким Катря лякала свого Пилипка. Бiлим iнеєм чiпляється вiн за дерево, гладенькою кригою вистилає собi слiд по снiгу, дише в повiтрi таким холодом, що аж ки­пить усе кругом його. Розходився, сердитий, немило­сердно давить, колеться вiд його натовпу чорна земля, трi­скається на їй снiгова кора, дiлиться на шматки товста крига над водою. Глухий бренькiт вiд того йде понад землею, розпросторюється в холодному та густому повi­трi, а дiйшовши до лiсу - стукається об кожну деревину. Там, у його темнiй гущавинi, виють вовки-сiроманцi. Сумно всюди, холодно й страшно. Кругом висить морок та мла непроглядна буяє, тiлько снiги виблискують трохи та глупiють зорi в високому небi... Аж ось виплив з-за гори Волосожар i почав виблискувати своїми зiрочками, немов танцював перед свiтом.

У той саме час злегенька скрипнули сiнешнi дверi в Катринiй хатi й замовкли. Трохи згодом рипнули й подвi­рнi, випускаючи Пилипка надвiр. Загорнений у довгу мате­рину свитку, закутаний її чорним платком, у шкарбунах на босу ногу, з рукавичкою в руках, вiн, мов заєць, ви­скочив з сiней та й полинув прямо з села на лiс... Серце йо­го, як у невеличкої пташки, стукало, билось, дух затинався в грудях; а малi ноженята, байдуже про непомiрнi чоботи, своє робили: вiн ними швидко чекрижив все вперед та вперед.

I який вiн радий, що прокинувся заранi, який веселий, що мати не чула, як вiн встав, узувся, одягся й вийшов. От якби йому так i звернутися, щоб мати ще спала. Вiн би багатi приноси положив на столi, а сам прилiг бiля неї. Он уже й свiт бовванiє надворi, бiлуватi смуги пробиваються крiзь намерзлi шибки в хату. Вiн