Леся Українка - Лісова пісня

Драма «Лісова пісня» Лесі Українки є драмою-феєрією, що занурює читача до світу, де живуть мавки та лісовики. Книгу, по праву, можна вважати однією з перших фентезі історій української літератури, адже вона вміло поєднує реальне та фантастичне, в першу чергу апелюючи до народних мотивів. Варто зауважити, що цей твір письменниця написала, перебуваючи під враженням від свого життя на Волині в дитинстві, з тутешньою природою та людьми, що там живуть.

У «Лісовій пісні» авторка торкається багатьох тем, зображуючи їх через призму своїх героїв, головними з яких є звичайний сільський хлопець Лукаш, що представляє собою людей, та Мавки – міфічного створіння з українського фольклору. Історія кохання цих двох персонажів стоїть в центрі сюжету, але разом з тим Українка торкається мистецтва та добра і зла, як вічної теми в мистецтві. До речі, читати онлайн драму «Лісова пісня» Лесі Українки українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.

За сюжетом, Лукаш – вмілий музика, що час від часу грає на сопілці посеред лісу. Під час одного з таких візитів він зустрічається з Мавкою, яка закохується спочатку в музику, а згодом і в самого Лукаша, як і він в неї. Вона знайомить його з лісовими мешканцями, як до прикладу, з чугайстром, в той час як Лукаш показує Мавці світ людей.

Дізнатись трагічну історію кохання можна лише скачавши драму «Лісова пісня» Лесі Українки безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.

«Лісова пісня» — віршована п’єса в трьох діях Лесі Українки.

Драма-феєрiя в 3-х дiях

ПРОЛОГ

«Той, що греблi рве».

Русалка.

Потерчата (двоє).

Водяник.

ДIЯ I

Дядько Лев.

Перелесник.

Лукаш.

Пропасниця (без мови).

Русалка.

Потерчата.

Лiсовик.

Куць.

Мавка.

ДIЯ II

Мати Лукашева.

Килина.

Лукаш.

Русалка.

Дядько Лев.

Мавка.

«Той, що в скалi сидить».

Русалка Польова.

Перелесник.

ДIЯ III

Мавка.

Хлопчик.

Лiсовик.

Лукаш.

Куць.

Дiти Килининi.

Злиднi. (без мови).

Мати Лукашева.

Доля.

Килина.

Перелесник.

Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi. Посеред лiсу простора галява з плакучою березою i з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному мiсцi в яро-зелену драговину – то береги лiсового озера, що утворилося з лiсового струмка. Струмок той вибiгає з гущавини лiсу, впадає в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов витiкає i губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посерединi. Мiстина вся дика, таємнича, але не понура, – повна нiжної, задумливої полiської краси. Провесна. По узлiссi i на галявi зеленiє перший ряст i цвiтуть пролiски та сон-трава. Дерева ще безлистi, але вкритi бростю, що от-от має розкритись. На озерi туман то лежить пеленою, то хвилює од вiтру, то розривається, одкриваючи блiдо-блакитну воду.

В лiсi щось загомонiло, струмок зашумував, забринiв, i вкупi з його водами з лiсу вибiг «Той, що греблi рве» – молодий, дуже бiлявий, синьоокий, з буйними i разом плавкими рухами; одежа на йому мiниться барвами, вiд каламутно-жовтої до ясно-блакитної, i поблискує гострими злотистими iскрами. Кинувшися з потоку в озеро, вiн починає кружляти по плесi, хвилюючи його сонну воду; туман розбiгається, вода синiшає.

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

З гiр на долину бiжу, стрибаю, рину!

Мiсточки збиваю, всi гребельки зриваю, всi гатки, всi запруди, що загатили люди, – бо весняна вода, як воля молода!

(Хвилює воду ще бiльше, поринає i виринає, мов шукаючи щось у водi).

П о т е р ч а т а

(двоє маленьких, блiденьких дiток у бiленьких сорочечках виринають з-помiж латаття)

П е р ш е

Чого ти тута блудиш?

Д р у г е

Чого зо сну нас будиш?

П е р ш е

Нас матуся положила i м'якенько постелила, бо на рiння, на камiння настелила баговиння, i лататтям повкривала, i тихенько заспiвала:

«Люлi-люлi-люлята, заснiть, мої малята!»

Д р у г е

Чого ж ти тут шугаєш?

П е р ш е

Кого ти тут шукаєш?

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водянiй царiвнi нема на свiтi рiвнi!

Збiгав я гори, долини, яри, iзвори, – милiшої коханки нема вiд озерянки.

Зiб'ю всю вашу воду, таки знайду ту вроду!

(Бурно мутить воду).

П о т е р ч а т а

Ой леле! не нуртуй!

Хатинки не руйнуй!

Печера в нас маленька, що збудувала ненька.

Убога наша хатка, бо в нас немає татка…

(Чiпляються йому за руки, благаючи).

Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на днi лежить рибалка над ним сидить Русалка…

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

Нехай його покине!

Нехай до мене зрине!

Потерчата поринають в озеро.

Виплинь же, мила!

Русалка випливає i знадливо всмiхається, радiсно складаючи долонi. На нiй два вiнки – один бiльший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-пiд нього спадає серпанок.

Р у с а л к а

Се ти, мiй чарiвниченьку?!

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(грiзно)

Що ти робила?

Р у с а л к а

(кидається немов до нього, але пропливає далi, минаючи його)

Я марила всю нiченьку про тебе, мiй паниченьку!

Ронила сльози дрiбнiї, збирала в кiнви срiбнiї, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки…

(Сплескує руками, розкриває обiйми, знов кидається до нього i знов минає).

Ось кинь на дно червiнця, поллються через вiнця!

(Дзвiнко смiється).

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(з'їдливо)

То се й у вас в болотi кохаються у злотi?

Русалка наближається до нього, вiн круто вiдвертається вiд неї, виром закрутивши воду.

Найкраще для Русалки сидiти край рибалки, глядiти неборака вiд сома та вiд рака, щоб не вiдгризли чуба.

Ото розмова люба!

Р у с а л к а

(пiдпливає близенько, хапає за руки, заглядає в вiчi)

Вже й розгнiвився?

(Лукаво).

А я щось знаю, любчику, хороший душогубчику!

(Тихо смiється, вiн бентежиться).

Де ти барився?

Ти водяну царiвну змiняв на мельникiвну!

Зимовi – довгi ночi, а в дiвки гарнi очi, – недарма паничi

їй носять дукачi!

(Свариться пальцем на нього i дрiбно смiється).

Добре я бачу твою ледачу вдачу, та я тобi пробачу, бо я ж тебе люблю!

(З жартiвливим пафосом).

На цiлу довгу мить тобi я буду вiрна, хвилину буду я ласкава i покiрна, а зраду потоплю!

Вода ж не держить слiду вiд рана до обiду, так як твоя люба або моя журба!

«Т о й, щ о г р е б л i р в е»

(поривчасто простягає їй обидвi руки)

Ну, мир миром!

Поплинем понад виром!

Р у с а л к а

(береться з ним за руки i прудко кружляє)

На виру-вирочку, на жовтому пiсочку, в перловому вiночку зав'юся у таночку!

Ух! Ух!

Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б'ється в береги, аж осока шумить, i пташки зграями зриваються з очеретiв.

В о д я н и к

(Виринає посеред озера. Вiн древнiй сивий дiд, довге волосся i довга бiла борода всумiш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на головi корона iз скойок. Голос глухий, але дужий).

Хто тут бентежить нашi тихi води?

Русалка з своєю парою спиняються i кидаються врозтiч.

Стидайся, дочко! Водянiй царiвнi танки заводити з чужинцем?! Сором!

Р у с а л к а

Вiн, батьку, не чужий. Ти не пiзнав?

Се ж «Той, що греблi рве»!

В о д я н и к

Та знаю, знаю!

Нерiдний вiн, хоч водяного роду.

Зрадлива i лукава в нього вдача.

Навеснi вiн нуртує, грає, рве, зриває з озера вiнок розкiшний, що цiлий рiк викохують русалки, лякає птицю