Юлія Богута - Великдень з Адель, Юлія Богута

Кожному своє

Після приходу Галини Сергіївни, на мій великий подив, день став значно кращим. Приходили різні нелюди, купували собі мініатюри зі спогадами, брали обереги та щасливо йшли святкувати. Я й навіть не сподівалася, що все так чудово зміниться. Тому, коли до вечора залишилось зовсім мало оберегів, навіть встигла розслабитись. Дарма. 

Варто було присісти на диван, як в магазинчик завітала Міс Салі. Сьогодні вона мала особливо прекрасний вигляд, хоча й за бойовим макіяжем його можна було не помітити. 

— Христос Воскрес, Адочко! — радісно привіталася вона, залітаючи в кімнату та ставлячи на стіл кошик з писанками. — Ось, принесла для тебе та Дайчика подаруночки! Сама розписувала! У нього точно таких не буде!

— Дякую, міс Салі, — відповіла я з найбільш миролюбною посмішкою, на яку була здатна у той момент.

— А де сам Дайчик? Ще в церкві? Святить певно? — закліпала вони очима, ніби й не розуміючи що говорить. 

— Він же диявол, куди йому до церкви? — мало не розсміялася.

— Ой! Та що ти таке кажеш! Якщо Лайла з десятого дому ще не згоріла там, то Дайчику взагалі боятися нічого. Подумаєш? Карає злочинців… — змахнула вона пухкими долонями. — Та йому треба персональний хрест видати, щоб наставляв цих грішників на путь праведний!

— Боюсь, хреста буде мало… — сумно зауважила, згадуючи останні події. — Чого це я…? У мене там оберегів трішки залишилось, ідіть теж обирайте. Хто знає? Можливо принесе вам щастя, якого Вам не вистачало? 

— Та мені для щастя мало треба, — байдуже махнула вона рукою, наближаючись до вітрини. — Гарної компанії, міцного чоловічого плеча…Високого такого… З чорними очима…

— Ви беріть, беріть… — підбадьорювала її. — Дая я Вам не віддам, але хто його знає…? Можливо на вас чекає хтось кращий?

— Навіть як манекена? — підозріло перепитала жіночка, переводячи на мене погляд. — У мене там показ мод має бути…

— Домовляйтесь із ним самі, — відразу ж випалила, щоб не бути посередником. — Напишіть йому повідомлення, а там дивись і погодиться….

— Добре, добре… Вмовила! — ледь буркнула вона. — А яєчко то я прихоплю з собою.

Міс Салі схопила в долоні грубувате яйце, з золотими масивними візерунками та поспішила на вихід. Варто було їй відчинити двері, як почувся глухий звук і зойк. 

— Та щоб вас! — вигукнула вона, підхоплюючи на ходу писанку. — Треба ж…

— Перепрошую! — почувся глибокий голос з-за дверей, змушуючи замовкнути кравчиню. — Ви не поранились? Який я незграбний!

Напевно вперше в житті я застала той момент, коли цій жінці хтось зумів затулити рота. Вони дивилися одне на одного так, ніби це було кохання з першого погляду. І мені дуже хотілося, щоб так воно й було. Бо знімати привороти з подарунків міс Салі мені вже набридло. Хай он, будує свої стосунки з тим, хто від неї теж буде в захваті, а не з моїм Даймондом. Кожному своє. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍