Юлія Богута - Великдень з Адель, Юлія Богута

Чужі помилки

Лягати спати вже не було сенсу. День почався з дзвінків, пасок, гріхів і ковбаси, а закінчитися сном він точно не збирався. Тим більше коли я вже прокинулася остаточно, натягнула на себе вишукану чорну блузку з вишивкою, встигла морально похоронити себе в очах отця й усвідомила, що цей день краще просто пережити ніж намагатися переспати. 

Кухня зустріла мене тишею і запахом кави. Даймонд, залишив для мене на столі сніданок — ідеально підсмажений тост із хрусткою скоринкою, відбивні, і ще маленьку записку, написану тонким почерком:
«Я в Чистилищі. Сподіваюся, до тебе більше ніхто не заявиться з претензіями. А якщо заявиться —  сміливо відбивайся. Я знаю чудове місце де м'яка земля».

Поки місто цокалося крашанками, а Дай горів на роботі (там у них якраз був пекельний дедлайн), я вирішила перечитати зранку відгуки на сайті. Смішно, але це було єдине місце, де все було як завжди: хтось хвалив крем, хтось вимагав термінову доставку через п'ять хвилин, а хтось розповідав про свій досвід у використанні водостійкої туші під водою, прикріпивши фото величезного ока. Але серед усього цього мильного бульбашкового безумства виділявся один коментар:

«Чудова помада для губ, гарний колір, легко наноситься. Але чомусь покрилась пліснявою. Жахливе ставлення до клієнтів»

Мої брови дружньо рушили вгору від подібного. Бо я точно пам'ятала, що саме ця помада, була в магічному пакуванні, яке захищало її від вологи та сонця. І єдине, чому вона могла вкритися пліснявою —  виробничий брак. А таке потрібно було вирішувати. Тому я хутко стала шукати її замовлення.

Десь там, серед десятків написів, мої очі вперлись в дату та нервово заплющились. Ця жінка замовила помаду два роки тому. ДВА. РОКИ. ТОМУ. Вона нею користувалася, носила в сумочці, невідомо як зберігала та невідомо чим боліла за цей час. А винен магазин? Я зітхнула, потягнулася за ще одним ковтком кави та почала писати відповідь. Ввічливо. Дипломатично. З любов’ю. Про те що я ніяк не можу передивитись її минуле і дізнатися, що ж сталося за цей час із нею. І щоб зверталася раніше якось. Подумки приговорюючи:

“Іди поїж пасочки, нещасна. Або якщо тобі зовсім самотньо, щоб думати на Великдень про помаду яку ти придбала два роки тому, можеш сходити в церкву. Там милі бабці тобі швидко допоможуть скинути стрес та знайдуть тобі милу компанію для сварок…”

Не встигла я відправити коментар, як двері відчинилися й в крамничку зайшла Галина Сергіївна, посміхаючись до мене.

— Христос Воскрес, Адо! —  щасливо зауважила вона, тримаючи на оберемку величезний пакет з зошитами. 

—  Воістину Воскрес, —  доброзичливо відповіла, оглядаючи очима вишиванку. —  А ви чого так рано? Хіба зараз не канікули в дітей?

— Канікули —  канікулами, але електронний журнал все одно треба заповнювати. І зошити ці нещасні перевіряти. Вирішила перед роботою привітатися з тобою, —  жінка дістала маленьку пасочку та поставила на стіл. —  От здавалося б, стільки працюєш, стільки вкладаєш в цих маленьких динозаврів, а вони все одно живуть своїм життям і нічого не хочуть від нього, —  засмучено похилитала вона головою. —  А потім все одно шкодуватимуть про те, чого не встигли зробити…

—  Дякую вам! —  зраділа хоч чомусь приємному за день. —  Жалітимуть, але це їхній шлях, ви ж розумієте це… Той, хто не хоче чути вас, не почує. Тому просто робіть свою справу. А ще краще, виберіть собі оберіг. Я тут якраз розписала для гостей. 

—  Боюсь, мені обереги не допоможуть вже, —  розсміялася вчителька, витираючи уявну сльозу зі щоки. —  Хіба що металева підкова, щоб особливим шкодникам вбивати в  голову науку. 

— Їм то точно не допоможе, а от для себе візьміть. Не завадить. 

Галина Сергіївна з вдячністю погодилась та стала до вітрини розглядаючи писанки. Яскраві, темні, золотаві, червоні, прості й з ельфійськими в’язами. Їх було безліч насправді. Але на мій подив серед всіх них її пальці потягнулися до того самого, яке я малювала найдовше. 

—  А чому саме воно? —  поцікавилась у неї, сподіваючись що бог таки дасть цій жінці трішки співчуття.

— Нагадало мені контрольні роботи після канікул, дистанційки та карантину. Знаю, що все має бути правильно, бо дитина знає, але стільки поми-и-илок…

Ми дружно розсміялися від такої асоціації. І те вірно. Страшне як чорт, але зроблене з душою. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍