Андрій Лаврик (Cyrano) - Мені відомий твій секрет, Андрій Лаврик (Cyrano)

- Звісно, геній, - протер очі підлеглий. – Що змусило тебе зрозуміти очевидне?

- Ти ще й запитуєш? Він ще й запитує! Наш син залпом прочитав твій комікс. Уявляєш, це той самий юний ледар, що за все життя не читав нічого довшого за назви магазинів та написи на білбордах. Я теж вирішив погортати. І, як то кажуть, провалився в історію. А потім Моніка приєдналася до клубу шанувальників ХоррорВіннера. Ми сміялися, плакали, й навіть сперечалися стосовно закладеної у творі філософії.

- Філософії? - облизав пересохлі губи псевдоавтор, бо похмілля влаштувало у роті Сахару.

- Так. Чи не вперше у житті ми отак натхненно щось обговорювали усією родиною! Ти не проти, якщо покажу твій шедевр кільком знайомим видавцям?

- Та будь ласка. Тільки дай поспати, - Майк нарешті намацав під ліжком почату пляшку мінералки, відкрутив кришечку, й зробив рятівний ковток.

- А й справді! Надворі ніч! Ось як ми захопилися. На добраніч, друже! Я казав, що ти геній?

- Можеш повторити? Погану чув останню фразу, - пожартував підлеглий.

- Ти – геній! І скоро про це дізнаються геть усі!

Розділ 3

I

            Тож Майк зустрівся поглядом із Лідією, й перед його очима промайнуло усе, що передувало успіху.

            Кілька фанатів підійшли за автографами, і художнику вдалося опанувати себе, й залишити на їхніх графічних романах свій розмашистий підпис. Далі він узяв бокал із шампанським, та навіть завів з мером приязну бесіду, невимушено посміхаючись. Зауважив, що та невимушеність далася напрочуд легко. Чому б і ні? Проблему було вирішено, таємницю збережено. Нічого не стояло на заваді щасливого майбутнього. Потрібно буде тільки переконливо зіграти здивування й печаль, коли знайдуть тіло.

- Шановні гості, раді вітати вас на зустрічі з видатною людиною – нашим сучасником, котрий золотими літерами вписав своє ім’я в історію світової культури. – Розпочав урочистості директор музею, - Перш ніж сам винуватець торжества – наш славетний співвітчизник – скаже кілька слів, запрошуємо на цю сцену його друга – головного редактора газети «Міські вісті» Дрейка Коула.

            Коли пролунали оплески, а оголошений оратор не зайняв місце на сцені, присутні почали ніяково оглядатися по сторонах. Поміж інших макітрою старанно крутив і Майк, намагаючись побачити того, хто своєю появою неабияк здивував би колишнього підлеглого.

- Дрейк! Прийом, прийом! – жартував ведучій, тягнучи час.

            За кілька хвилин по тому на сцену, ніяково посміхаючись, вийшла Моніка з планшетом у руках. Узявши мікрофон, привіталася:

- Доброго вечора, пані та панове. Мій чоловік десь забарився. Певно, поправляє макіяж, - зробивши паузу після жарту, аби почути ріденький смішок у залі, продовжила, розблокувавши гаджет за допомогою відбитка пальця, - Але я допомагала писати промову, і маю копію. Тож зачитаю, якомога більш виразніше.

            Майк важко ковтнув в’язку грудку слини. Невже вона також у курсі?

- Кхе-кхе, - прочистила горло ораторка, й той кашель пролунав для вбивці двома приголомшливими розкатами грому. – Сьогодні ми зібралися у цій залі, щоб привітати зі славетним досягненням мого старого приятеля – Майка. Люди всього світу задаються питанням: у чому ж секрет успіху цієї неординарної особистості. І зараз я вам усім із задоволенням відкрию цей секрет.

            Винуватець торжества відчув, як шовкова сорочка миттєво прилипла до спітнілої спини. Шампанське у бокалі затремтіло. Невже, зараз усьому настане кінець? Майк ледь стримався, аби не вискочити на сцену, й не придушити Моніку власними руками, щосили горлопанячи: «Ні! Замовкни навіки, бісова відьма!»

- Секрет успіху у тому, що Майк сам подолав власні страхи та комплекси, й тому не просто знав, про що пише, а й прожив кожнісіньку зі сторінок свого графічного роману.

            Цього разу Майк видихнув з полегшенням, запивши переляк добрячим ковтком газованого алкоголю. Так бідака Дрейк не погрожував. Він усього лиш процитував кілька слів зі своєї промови! На думку спав випадок з біографії Артура Конан Дойла, коли «батько» Шерлока Холмса жартома відправив усім друзям анонімні телеграми такого змісту: «Втікайте з міста! Усе розкрилося!». Як наслідок, майже всі жертви витівки того ж вечора у паніці покинули Лондон. Невже цей же дотеп доля щойно провернула з ним?

            Моніка ще щось говорила, зал реагував сміхом, а подекуди й аплодисментами, та вбивця усе це чув, ніби перебуваючи під чималою товщею води. Аж доки не пролунав несамовитий крик. Радше – вереск, схожий на галас міфічних духів банші.

            Підійшовши у числі інших гостей до кабінету, у якому смерть зустрілася з Дрейком, винуватець у квадраті (себто винуватець і урочистостей і вбивства) зобразив печаль та зойкнув.

- Він … мертвий, - тицьнулася вдова у груди вбивці.

- Що сталося? – запитав Майк у директора музею.

- Вочевидь, один з експонатів впав нещасному на голову, - скрушно розвів руками чолов’яга.

- Один з експонатів?

- Так. Метеорит. Його мали почистити від пилюки, що роками накопичувалася в щілинах.

- Це злочинна недбалість! – художник картинно погладив по голові безутішну Моніку. – Я вимагатиму аби вас посадили.

            Очільник закладу закусив губу та опустив очі.

- Напевне, прибиральниця знову забула зачинити кабінет із коштовним експонатом, - припустила жіночка-екскурсовод. – Нам зі столичного музею на місяць надали для експозиції старовинне Євангеліє, інкрустоване сріблом.

- Що ж, викликайте поліцію, - велів Майк. – На жаль, ніколи достоту не дізнаємося, що тут сталося.

- Чому не дізнаємося? – здивувалася жінка. – Експонат ми отримали із суворою умовою встановити цілодобовий нагляд он тією сучасною камерою. Та вона навіть звук чудово пише. Потрібно просто відмотати запис відео на мить, коли сталася трагедія.