Андрій Лаврик (Cyrano) - Мені відомий твій секрет, Андрій Лаврик (Cyrano)

- Ну, насправді, намальовано досить гарно, - мусив визнати Майк, нашвидкуруч перегорнувши яскраво розмальовані сторінки, - Хоча я не спеціаліст з цих тупих картинок з текстовими бульбашками. Я розуміюся на сюрреалізмі, імпресіонізмі, кубізмі … Словом, на справжньому мистецтві. 

- Розумію.  

- А чому цей твій ХоррорВіннер дарує читачеві квітку?

- Це білий лотос. Я на «National Geographic» бачив ролик, як ці  квіти проростають у болоті. Мій супергерой вірить, що із багнюки наймерзеннішої душі може вирости щось чисте та осяяне добротою. Варто тільки перемогти власний страх. ХоррорВіннер дарує поганцям шанс стати краще. А коли людина очистилася, вона заслуговує на подарунок.

- То це щось на кшталт призу? Зрозумів. А що відбувається з паскудниками, котрих не вдалося перевиховати?

- Так не буває.

- На сторінках намазюканих історій, можливо. А в реальному житті ними хоч греблю гати. Що б твій славетний герой зробив із невиліковними мерзотниками?

            Кілька хвилин подумавши, автор відповів:

- Ну-у-у, думаю, у такому разі ХоррорВіннер підморгнув би одним зі своїх червоних очей, і злочинець до кінця життя залишився б сам на сам із власним найстрашнішим кошмаром.

- О! Оце вже по-дорослому, - схвально кивнув Майк. – Ну бувай, хлопче.

- Дякую за розмову. До наступної суботи.                         

VI

            Але наступної суботи скляна палата біля зали відпочинку виявилася порожньою. По загальному скрушному настрою можна було зрозуміти, що Домінік покинув цей світ. Жалоба на обличчях персоналу контрастувала із посмішкою Майка, котрому приплюсували цілих п’ять трудоднів за розмову з хлопцем, і він саме відбував останнє покарання.

- От бісова ковінька! - тремтячими руками прикурювала Лідія, коли Майк саме вийшов на парковку з ящиком, у котрий зібрав прощальні малюнки учнів. Спершу збирався викинути ту мазню у найближчу урну, але вирішив показати колегам, аби усі знали, яка він хороша людина.

- Ти ба! Наша принцеса мало того, що курить, ще й не гребує лайкою.

- Не перший рік волонтерю у цьому місці, та все ніяк не звикну, що вони, - міцна затяжка, хмара густого диму, - Ну, ти розумієш … ідуть.

- Ага. Кепсько. Ну бувай. Ти ж порвеш свою заяву про харасмент?

- Вже порвала, - жінка гасить недопалок об стіну, перш ніж викинути його у сміття, - Можеш наостанок для мене дещо зробити?

- Лише якщо швидко. Я маю намір відсвяткувати звільнення з Шоушенку!

- Будь ласка, забери речі Домініка з його палати. Можеш викинути, або спалити. Медсестри віддадуть іншим хворим ліки та одяг, але там ще лишилося дещо з предметів особистого вжитку. Не можу змусите себе зайти у той порожній акваріум.

- Згода, - посміхнувся Майк, котрому було приємно, що сама міс «не чіпай мої сідниці» принизилася до того, аби просити про послугу власного злісного ворога.

            Повернувшись до хоспісу, увійшов у скляну палату. Закинув у ящик з малюнками дітвори небагаті пожитки покійного: зубну щітку з ручкою у формі динозавра, напівпорожній тюбик зубної пасти, коробку олівців (майже кожен змальований ледь не до кінця), мішечок з цупкої тканини, у котрому лежали якась зелена скляна кулька, іграшковий пірат з шаблюкою у крихітній руці, надірваний квиток у кіно на минулорічну прем’єру мультику «Disney» та жетон на метро. Чоловік здогадався, що у мішечку хлопчина зберігав сувеніри з пам’ятних подій. Тепер це вже був мотлох, бо нікому було прив’язати використаний квиток у кіно до запаху попкорну, смаку коли та солодкого відчуття очікування початку фільму.

            Майк збирався йти, коли пригадав про страшний секрет Домініка. Сунувши долоню під подушку, намацав там комікс, котрий відправив до решти речей, що мали вирушити у сповнену карколомних пригод подорож по маршруту «Коробка-Смітник».      

*****************************************************************************

            Потрібно було налагоджувати відносини з керівництвом. Тож запросив Дрейка з його дружиною відсвяткувати закінчення виправних робіт. Зустрілися у місцевому пабі. Позаяк шеф був непитущим, то й сам Майк схитрував, удавши, що намагається кинути цю згубну звичку. Натомість благовірна головного редактора – Моніка - добряче накидалася алкогольними коктейлями, й радісно погодилася на пропозицію підвести їх з чоловіком додому. Дрейк не любив кермувати, бо кілька років тому потрапив у невеличку аварію, заробивши чималу фобію.

- Що за габаритна бандероль в тебе на задньому сидінні? – посунула жінка коробку з хоспісу, в яку художник поставив ще й придбані на вечір 12 банок пива. – О, та тут чималий запас «Budweiser»! Ти ж казав, що намагаєшся кинути.

            «Чортова проноза!», - подумав Майк, та вголос сказав:

- Саме так. Намагаюся. Тому й виніс з квартири зайве пійло. Хотів було викинути у сміттєвий контейнер біля будинку, та побоявся, що дітлахи можуть знайти й випити.

- Викинути «Budweiser»? Та це ж король пива! Це навіть прописано під назвою. Якщо не передумав викидати, заберу собі.

- Звичайно, Моніка. Буду вдячний, - невдоволено шмигнув носом Майк, котрого брехня вчергове завела у глухий кут.

- А це що за товстенький фоліант? – вийняла дружина начальника комікс про ХоррорВіннера. – Дрейк, поглянь!

 – Нічого собі! Я думав, ти байдики б’єш на роботі, а ти працював над проєктом?

- Що? Над яким проєктом? - здивувався водій, - А! Саме так, працював. Та то пусте.

- Дозволиш ознайомитись? Наш молодший син полюбляє комікси.

- Та беріть. Для улюблених шефа та його шефині з шефенятком нічого не шкода.

*****************************************************************************

- Неймовірна робота! – розбудив голос Дрейка у телефоні художника наступної ночі. – Ти бісів геній!