Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен 📚 - Українською

Майк Гервасійович Йогансен - Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен

56
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Подорожі філософа під кепом" автора Майк Гервасійович Йогансен. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза.
Книга «Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен» була написана автором - Майк Гервасійович Йогансен. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен" в соціальних мережах: 

Майк Йога́нсен, справжнє ім'я Михайло Герва́сійович Йога́нсен (16 (28) жовтня 1895, Харків – 27 жовтня 1937, Київ) – український поет, прозаїк доби «Розстріляного відродження». Також – перекладач, критик, лінгвіст, сценарист. Один із засновників літературного об'єднання ВАПЛІТЕ. Жертва сталінських репресій.
Майка Йогансена називають «чудомайстром», дотепним і талановитим письменником, який може про що завгодно у світі розповісти цікаво: і про мандрівку навколо власної кімнати, і про пригоди сірникової коробки. Натомість автор виходить за межі власної квартири і їде розповідати про нафту у Казахстані, про гоніння євреїв у Нікопольському районі, а також про Дніпровсько-Бузький лиман під час путини.
Дагестан, Казахстан, радянська Болгарія та єврейські колонії – книжка Майка Йогансена є свідченням зародження українського художнього репортажу ще у 20-х роках минулого століття. Збірка з п’яти подорожніх нарисів автора належить до серії «Наші 20-ті», у межах якої видавництво Темпора відроджує авторів, чиї тексти були «забутими» з ідеологічних міркувань за часи радянської влади.
«Подорож людини під кепом (Єврейські колонії)» – книга Майка Йогансена, вперше видана 1929 р. Поштовхом до написання книги стала мандрівка автора навесні 1928-го року в сільськогосподарські єврейські поселення на півдні України. Безпосередньо описано подорож Нікопольським районом. На той час у поселеннях широко розгортала свою діяльність американська організація «Джойнт», яка уклала угоду з урядом СРСР. Для підтримки та відновлення єврейських колоній Південної України року було утворено сільськогосподарський підрозділ – «Агро-Джойнт», основним завданням якого стала матеріальна та кадрова допомога колективам переселенців.
Назва виданої 1931 року книжки Майка Йогансена «Подорож у радянську Болгарію» може дещо збити читача з пантелику: читач, прочитавши таку назву, може подумати, що це цілковито серйозний і солідний репортаж про мандрівку автора до країни Болгарії. Але це не зовсім так. Тобто це дійсно репортаж про мандрівку автора, але, по-перше, не цілковито серйозний і солідний, а досить веселий: Йогансен, будучи письменником вельми дотепним, наситив книжку такою кількістю комізму, що її можна зарахувати в якійсь мірі до категорії літератури гумористичної (але серйозні міркування у ній також є); а, по-друге, йдеться у ній про поїздку автора до Запорізької області України, а не до Болгарського царства, котре в ті роки було аж ніяк не радянським.
«Подорож у Даґестан» – книга Майка Йогансена, вперше видана 1932 р. Як і інші книжки про свої мандрівки, цей твір про подорож на Кавказ український письменник Майк Йогансен – дотепник і поет – наситив гумором та іронією, художністю та поетичністю, через що читач прочитає її напевно із задоволенням. У дорогу письменник прихопив із собою мисливську рушницю, адже однією з мет цієї поїздки було полювання на тамтешніх тварин, бо Йогансен був завзятим мисливцем, котрий цікаво висловлюється про мисливство у ряді своїх прозових та поетичних творів. Тож цю книжку можна в деякій мірі зарахувати, крім іншого, до категорії записок звіробоя про полювання. Крім оповіді про свої мандрівки Кавказом, Йогансен помістив у творі низку своїх віршів та оповідання «Шайба». Тут твір представлено за виданням 1933 року, в якому надруковано зокрема ті абзаци, вірші і розділи, які не були надруковані у публікаціях «Подорожі у Дагестан» років 1932 (у збірці «Три подорожі» видавництва «Література і Мистецтво», Харків-Київ) та 2016 (у збірці «Подорожі філософа під кепом» видавництва «Темпора», Київ).
«Під парусом на дубі» – книга Майка Йогансена, вперше видана 1933 р. Це художній репортаж про промислове рибальство у Дніпробузькому лимані Чорного моря (слово «дуб» у назві означає тип рибальського човна). Але Майк Йогансен був письменником, крім іншого, дуже дотепним, тож і художні репортажі про свої подорожі «нашпиговував» іронією та гумором. І ця книжка не виключення. «Я спробував списати їх з тією дозою любови і дружньої іронії, на яку вони заслуговують», – каже він про тамтешніх рибалок, з котрими мав нагоду поспілкуватися.
Остання книжка Йогансена «Кос Чагил на Ембі», надрукована 1936 року, – це книжка про нафтові промисли в Казахстані.
* * *
Правопис перших видань книг дещо відрізняється від сучасного, тож тут деякі відмінності виправлені у відповідності до сучасних норм, але деякі залишені невиправленими для збереження, так би мовити, тогочасного літературного колориту. Примітки у виносках з видання «Майк Йогансен. Подорожі філософа під кепом», Київ, «Темпора», 2016 (додані літературознавцем Яриною Цимбал), а також примітки автора, котрі були надруковані в перших паперових виданнях.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 118
Перейти на сторінку:

Подорож людини під кепом (Єврейські колонії)

• • •

О пів до шостої на харківськім вокзалі з'явилася фігура в пальто з армійського сукна, у великому кепові й з рюкзаком через плече. Фігура промчалася коридорами і ввігнала в «зал для пасажирів першого і другого класу».

Хоча це була фігура філософського порядку (у чім переконалися добре пасажири «першого і другого класу», рятуючи свої мозолі і боки від фігуриного наступу), та все ж вона настільки поспішала, що не замислилась над отим класовим написом: «Пасажири першого і другого класу». Знищено класовий принцип у вагонах: є-бо тільки м'які й тверді вагони на наших залізницях – та ба! На вокзалах є ще й перший, і другий, і третій клас; і народ, що пахне дьогтем, махоркою і мазутом, знає, що перший і другий класи не для нього зроблені, – і йде спати долі в «третьому» класі.

Та не ці дива аналізував філософ із рюкзаком у руці. Його цікавили дві справи: перша – як живуть євреї-хлібороби в степу, друга – як поставитися до людей, що обіцяють прийти у «зал першого і другого класу» о пів до шостої ввечері та принести з собою квитки, і маршрути, і гроші, і, пообіцявши все оце, не приходять. У шість сорок євреї-хлібороби ще змагалися за право існування з людьми, що не додержують свого слова. У шість п'ятдесят євреї схитнулися і відступили, а в шість п'ятдесят п'ять у голові під великим кепом запанували цілком і безумовно ті люди, що умовляються прийти на вокзал о пів до шостої, а не приходять і в шість п'ятдесят п'ять.

Чоловік у великім кепові (це був я) рішучо насунув на лоб кепа, переклав рюкзак із лівої у праву і подався до виходу. Він знайшов нарешті формулу для такої поведінки, як Архімед колись знайшов формулу для обсягу твердих тіл. «Евріка», – сказав дід Архімед, і то було три склади. «А...» – сказав я, але то були три слова. В цей момент у вокзал укотилася група переляканих людей із жінками, дітьми, портфелями, мішками, чемоданами...

• • •

Не буду згадувати, як прощалися з дітьми і з подругами, як неслися в вагон твердого типу, як провідник не пускав у вагон, як частина зосталася на пероні, як ті, що поїхали, захопили з собою всі літери [1] – і ті, що треба, і ті, що не треба; як дізнавалися, хто саме найбільше винуватий в усьому, як пішов дощ, як рушив потяг, як складали тексти телеграм і писали розписку, що її мав підписати агент ОДПУ;[2] не буду цього згадувати, бо все те давно розписано в дешевих гумористичних журналах, і автори того давно вже пропили свій гонорар, хто в себе вдома, а хто і в підвалі «Заря Востока» чи в Літературному будинкові.[3]

Признаюся тільки, що люди ці були – змішана робітничо-письменницька делегація до єврейських колоній у степовім краю. Спробую дати портрети декого з делегатів.

Насамперед – я. Знявши кепа, пальто і уклавши рюкзака на полицю, я показався здоровим хлопом літ тридцяти двох, із засмаглим обличчям і з люлькою в зубах. Одягнений я був у сірі штани і зелений джемпер, у лівій руці я тримав про всякий випадок бутерброд із сиром. Уважний читач помітить, що все це рихтування зоставалося при мені увесь час через усеньку ту подорож, – зник тільки бутерброд із сиром, все ж інше залишилося як було.

Моїм співбесідником був Ман. Ман – це єврейський письменник (а я письменник український). В усіх колоніях спершу гадали, що єврейський письменник – це я, а не той невеликий чоловік із м'якою русою борідкою, з блакитними задумливими очима, з тихим музичним голосом і з паризькою французькою вимовою.

Ман – француз. Він десять років жив у Парижі й над усе поважає поезії Андре Шеньє.[4] Крім того, він – єврейський письменник.

Здається, що ми були в «тамбурі». Французи називають tambour'ом простий військовий барабан, у нас же так називається ота сама частина вагона, звідки легко пройти в убиральню і де «пасажирам під час руху потяга стояти забороняється». З нами був іще хлопець із бібкурсів – це був третій, а решта делегації була у вагоні, де забороняється тільки «плювати, сорити, ламати попільниці, їздити без квитка, возити коней і тормозити потяг без достатніх причин», а стояти можна, скільки серце хоче.

Третім порушником залізничних правил був бібкурсант, а щоб коротше сказати – слухач Всеукраїнських короткотермінових курсів бібліотечної справи. Бібкурсант був комсомолець, поважав нову українську літературу і мав удосталь цигарок у коробку і ще цигарки в грудній кишені пальто, бо ж запас їсти не просить.

Падав дощ, і я поясняв бібкурсантові про українську літературу.

Я думаю, що після того була ніч, і ми полягали спати. Крізь сон я чув диспут межи робітничою і письменницькою частиною делегації. Падав дощ, і диспут був на ту тему, чи може єврей бути селянином, а селянин – євреєм. Крізь сон я чув, що Буценко [5] підрахував, що євреї мають сто тисяч десятин землі, а коли б усі євреї були хлібороби, то мусили б посісти два мільйони двісті тисяч десятин землі.

Падав дощ, і я не дуже слухав того диспута. Нехай-но не подумає читач, що нецікаво мені було те, для чого я їхав. Я допитливий філософ, я давно вже винайшов, що селянин – це не національність, а єврей – це не професія, і перевіряти своїх висновків у диспуті не збирався. Крізь сон я міркував, що я можу перевірити свої висновки там, де живуть селяни-євреї. Падав дощ, і я, мабуть, заснув.

• • •

Як швидко змінюється все в людському житті! Яке хвилинне й миттьоминуче це саме людське життя! Воістину лише сонячні секунди всі наші століття й тисячоліття. І земля наша, кругла й зелена, що витворює час, пожираючи просторінь, сама не більше як йон,[6] що його пожирає китова паща зоряної безодні. Ми ж, люди, – не то що комахи, а просто якісь вонючі мікроби на шкурі цього самого йону. Все минає, все з'являється умить і умить зникає: вчора ми були в Харкові, а сьогодні вранці ми вже в Олександрівському.[7]

Мало того, ще нам треба пересідати на другий поїзд і їхати в Нікополь.

1 2 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"