Ангеліна Кріхелі - Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі

- У мене для тебе подарунок, - уже менш упевнено вимовив Тимофій, бачачи, що дитина вагається.

Простягнув йому пакет, який тримав у другій руці. Гнат мигцем зазирнув у нього, виявивши набір машинок, і відразу втратив інтерес до всього, крім самого... тата.

- Ти вмієш фарбувати? - ошелешив запитанням.

- Що, вибач?

- Фарбувати. Ти вмієш фарбувати? - наполегливо повторив запитання, і гувернантка, яка вже збагнула, до чого все йде, зблідла.

Тимофій раптом завзято посміхнувся і радісно ухнув:

- А то!

- Відмінно, - серйозно кивнув хлопчик.

Він дбайливо відставив пакет із подарунком. Таких машин у нього багато. Попрямував углиб саду, анітрохи не сумніваючись, що Тимофій піде за ним. Дорослі ж завжди наздоганяють дітей.

Не помилився. Тимофій бадьоро крокував слідом. Замикала дивну процесію гувернантка, не знаючи, що робити й чи повідомляти Христині Олегівні.

Порівнявшись із вимазаною фарбою лавкою, чоловік відкрито розсміявся, споглядаючи плоди дитячих пустощів.

- Здається, я не в курсі, в якої тварини є таке забарвлення, - заявив авторитетно, без зайвих сумнівів беручись за руків'я одного з пензликів. - Але ось тут прямо не вистачає квіточки!

Він став натхненно примальовувати яскраву семиквітку до і без того барвистої лави.

- Христина Олегівна буде... - спробувала напоумити.

- Просто в захваті від сімейної творчості, - безапеляційно заявив Тимофій.

- Точно! - охоче підтакував Гнат, хапаючись за другу фарбу. - А тут що буде?

- Тут нехай зелене буде. Наче на галявину сіли, - без роздумів видав чоловік.

- Чудово!

Гнат радісно закивав і негайно узятися до втілення плану в реальність.

Наступні кілька годин Гнат із Тимофієм так захоплено розписували лавку, що навіть гувернантка надихнулася і приєдналася до них.

- А ти не такий вже й поганий, - зробив висновок Гнат, витираючи змокле чоло долонькою і розфарбовуючи цим своє обличчя.

Жінка злякано охнула, вмить втративши веселу усмішку.

- Та-ак, здається, ми переходимо до гри в розбійників, - підсумував Тимофій, який не сумував ні секунди.

Чоловік попросив принести фарби для малювання пальцями та почав розписувати обличчя хлопчика, а потім і своє, роблячи їх схожими на диких тварин. Вони бігали уявною саваною, боролися, сиділи в засідці, перемагали й програвали в сутичках. Поки хлопчик не заявив, що голодний. Тім заявив, що приніс із собою піцу. Але вона, ймовірно, вже охолола.

- Чудово! Обожнюю остиглу піцу! - вигукнув Гнат, поквапившись до будинку.

Чоловік скептично усміхнувся.

- Що? - тут же підхопився хлопчик. – Холодна піца не печеться.

Батько розвів руками, немов погоджувався і визнавав його правоту.

Христина, стоячи біля вікна у своєму кабінеті, зустрілася поглядом із невпевненою гувернанткою. Та дивилася якось винувато. А потім поспішила наздогнати чоловіків: дорослого і ще зовсім маленького.

Робота з самого ранку не ладилася. Гнат знову вчинив показовий виступ для привернення уваги. Ну чому син не бажає розуміти, що для його ситого життя вона повинна так багато працювати. Інакше замість гувернантки буде звичайний садок і два дні відвідування через два тижні хвороб. І що лікувати його тоді будуть не з жартами та подарунками в приватній клініці, а у звичайнісінькій лікарні, з обдертими стінами та вічно нервовими лікарями, які думають, як їм вижити.

Притулилася плечем до панорамного вікна, з тугою дивлячись на розмальовану лавку. Тимофій однозначно розуміється на спілкуванні з дітьми. Усього за кілька годин розташував сина до себе так, ніби й справді був рідним батьком.

Уперше злякалася усвідомлення суті своєї витівки. Що якщо син звикне до цього чоловіка? Як це позначиться на ньому? Може, ця людина має рацію і треба скасувати, поки ситуація не зайшла в глухий кут?

Христина хитнула головою. Ні, йому потрібна тверда чоловіча рука. Тимофій ідеально підходить. Вона вже довідалася додатково. Адже повинна ж знати, у чиї руки ввіряє свого малюка.

Треба спуститися і подивитися, чим вони зайняті. Страшно.

Христина боялася побачити Гната розчарованим. Але ще більше боялася відверто щасливих, довірливих очей, які беззастережно прийняли "батька". Як же легко діти вірять у диво!

Сумно зітхнувши, неквапливо попрямувала у вітальню, де за столом розмістилися всі троє і зі смаком наминали апетитні шматочки піци.

- Тимофій? - неприродньо здивовано глянула на чоловіка, який зайняв її місце на чолі столу.

- Не проженеш? - пустотливо блиснувши очима, запитав.

Наспіх витер руки й встав, прямуючи до неї.

Вистава йде за планом. Але чомусь від цього фізично відчутно шкребе в душі.

- Кріс, ти зовсім не змінилася з моменту останньої зустрічі. Такою я й запам'ятав тебе, - загадково промовив Тім, нахиляючись для поцілунку в щоку.