Ангеліна Кріхелі - Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі

Кохання не має віку та не знає перешкод. І навіть, коли здається, що весь світ проти двох закоханих, а рідні намагаються зробити все можливе, щоб розлучити їх, і доля щодня підкидає нові перешкоди до щастя. Боротися за кохання чи прислухатися до голосу розуму та сумнівів? Подобається книга? Натискайте "Відстежувати автора" аби не пропускати нові розділи та наступні книги)))

Глава 1

– Дівчино! Дівчино, зачекайте!

Молодий чоловік, зухвало і відверто посміхаючись, обігнав її і впевнено простяг руку до сумки з продуктами.

Варвара стомлено нахмурилась, не розуміючи, чого від неї чекає незнайомець. На жебрака начебто не схожий. Надто добре і дорого одягнений. Та й парфум такий не кожен може собі дозволити.

Оскільки обидві руки були зайняті, ліктем штовхнула багажник машини – і він плавно опустився вниз, займаючи своє законне місце. Пікнула сигналізація автомобіля, привітно моргнули фари.

Повисла незручна тиша.

– Давайте я вам допоможу, – вже менш упевнено промовив юнак.

Варя нарешті збагнула що до чого. Сумно посміхнулася й одразу розставила акценти:

– Вибачте, але я не знайомлюсь на вулиці.

Однак він не відставав.

– А де знайомитеся? – запитав і грайливо схилив голову набік.

Чимось він у цей момент нагадав їй Машеньку із мультфільму. Навіть здалося, що наступної миті запитає: «А як знайомитеся?», «А чому знайомитеся?», «А коли знайомитеся?» І чим там ще вона діставала страждальця-ведмедя.

Варя мимоволі посміхнулася. Подумала, що він, мабуть, просто не розгледів її зі спини. А тепер піти незручно – адже бачить, що вона старша.

Однак замість того, щоб вибачитися за непорозуміння і попрощатися, він раптом змінився з лиця, ставши серйозним і начебто навіть змужнівшим, і рішуче взяв із її рук усі сумки.

Вона давно нікого не чекала, та звичка робити в суботу покупки на весь тиждень стійко зберігалася. Ніби підсвідомість намагалася щоразу вколоти болючіше. Потім наготує смакоти і половину роздасть сусідам або до притулку відвезе. Самій же не подужати стільки.

– Моя дружина не буде носити такі тягарі, – насупився хлопець, дивлячись на Варвару.

Від несподіванки вона широко розплющила очі. Потім посміхнулася добродушно і спробувала перевести незручну ситуацію в жарт:

– Заздрю вашій дружині, юначе.

Але чомусь ні проганяти його, ні відводити погляд не хотілося. Він наче магнітом приковував до себе.

– Безглуздо заздрити самій собі, – абсолютно серйозно відповів молодий чоловік і уточнив: – Куди нести?

І знову вона не знайшла в собі сил заперечити. Напевно, його харизма зіграла з нею злий жарт, миттєво перетворивши сильну жінку на слухняного кролика. Потім вона, звісно, знайде собі виправдання і втішиться тим, що у всьому винна жіноча втома. А зараз просто вказала на двері під’їзду житлового комплексу і слухняно побрела слідом, коли він діловито кивнув і попрямував у заданому напрямку.

Жінка мимоволі замилувалася його широкими плечима, впевненою, зовсім не юнацькою ходою, гордою поставою і тією легкістю, з якою він ніс її важку ношу.

Біля дверей хлопець зупинився, знову кивнув. Дочекався, доки вона витягне з сумки магнітний ключ. Домофон пілікнув, відчиняючи двері.

Варя раптом подумала, що це міг би бути злодій, маніяк чи навіть убивця. Глянула в його бездонні золотаво-карі очі й потонула. Власні міркування раптом розвеселили її. Якщо це злодій, що ж, він зможе вкрасти в неї лише гроші. Їх вона заробить знову. Такою втратою її не налякати. Якщо маніяк... Тут складніше, звісно.

Мабуть, на її обличчі розповзлася трохи божевільна посмішка.

– Що тебе так розвеселило? – уточнив він, притримавши плечем двері і пропускаючи її вперед.

Перейшов на «ти». Зухвало. Але приємно. І вона знову не заперечила. Його глибокий проникливий голос лікувальним бальзамом розтікся по її пораненому серцю.

Машинально привітавшись зі старенькою консьєржкою, Варя, раптово окрилена, легенько спурхнула в кабінку ліфта.

Незнайомець продовжував посміхатися, з легкою іронією придивлявся, наче вивчав її, стоячи поруч у тісному замкнутому просторі.

Спекотно якось сьогодні. Душно.

Піднявшись на поверх, Варвара розгублено зупинилася біля дверей своєї квартири. Не запрошувати ж його увійти. Він глянув на двері, акуратно поставив сумки біля порога і несподівано торкнувся теплими губами її щоки в невинному і такому приємному поцілунку.

– Добре. До завтра, Варя, – сказав він і легко злетів сходами вниз.

Жінка стрепенулась. Перегнулась через перила.

– Стривай! Звідки ти знаєш моє ім’я?

Але він був уже надто далеко і не чув. Або просто вдав, що не чує. Відповіді не було.

Таке знайомство набувало зовсім іншого обороту. Одна справа – забавний молодик, який обманувся і вирішив познайомитися з гарненькою молодою жінкою. І зовсім інше... Звідки він її знає? А головне, чому вона тоді не може згадати його? Такого чоловіка вона б запам’ятала. Таких взагалі не забувають. І красивим, за модними канонами, не назвеш. Але піти, перестати дивитися на нього, не слухати навряд чи зможе.

Приголомшена незрозумілою зустріччю, вона увійшла до квартири і здивовано завмерла:

– Веня? А ти що тут забув?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍