Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Жіночий роман » Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм 📚 - Українською

Анна Шторм - Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Не дуже владний бос для залізної леді" автора Анна Шторм. Жанр книги: Жіночий роман.
Книга «Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм» була написана автором - Анна Шторм. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм" в соціальних мережах: 
Щоб сподобатися колезі, перспективний слідчий під прикриттям Тихін надто вживається в роль боса. Та чи допоможе це підкорити серце залізної леді?

– А ви хамка! І ця, як її, феміністка!
– Нічого я не феміністка!
– Тоді ви зі мною повечеряєте! – випалив Тихін і злякано прикрив рукою рота.
– Навіть якщо ви будете останнім чоловіком на землі – не вечерятиму з вами!
– А давайте парі. За місяць ви самі запросите мене на вечерю! А як ні, я подарую вам крісло керівника.
– Знаєте що, давайте! А якщо виграю я, ви прийдете в агентство у спідниці!
– Іде!
– І з макіяжем!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 95
Перейти на сторінку:
1. Тихін

Нова спортивна Тойота слідчого Тихона Маєвського була справжнім скарбом. Чутлива, вона ніби тільки й чекала на його команди і, як слухняна досвідчена коханка, поспішала задовольнити всі його бажання. А вони, бажання, були настільки нескромні, що він сам себе вже боявся. На старому робочому "Рено" Маєвський так себе не поводив, а тут як з ланцюга зірвався. Обганяв, раз у раз втискав у підлогу педаль газу і перевіряв на міцність гальма. З таким стилем їзди Тихін і сам здивувався, коли в цілісності прибув у пункт призначення, на паркінг перед величезним бізнес-центром, куди йому, власне, і треба було.

Але тут його й наздогнала карма. А точніше – огидно червоний, до різі в очах, маленький "Форд", що влетів йому просто в пардон, зад. Від удару "Тойота" майже по-людськи застогнала і зрушила на півметра вперед. А старомодна киваюча собачка з панелі приладів перемістилася на носок його шкіряного черевика і боляче стукнула по пальцю.

Не встиг Тихін відтворити весь свій словниковий запас, як з величезним запізненням вистрілили подушки безпеки. Від їхнього удару в груди, у Маєвського потемніло в очах ще сильніше, ніж від собачки. Матюкаючись, як п’яний матрос, він боровся з подушкою, поки нарешті не зміг вибороти собі простір та відстібнути пасок безпеки і відчинити двері.

З машини він буквально випав. Спітнілий, як після спортзалу, з розтріпаним волоссям і дуже недобрим поглядом, Тихін уже зовсім не був схожий на одягненого з щедрої кишені шефа пай-хлопчика.

“Ну зараз подивимося, хто там такий руко-попий. І око-попий теж!!” – зло шипів Тихін, прямуючи до маленького "Фордика", червоний колір якого діяв на нього, як аналогічного відтінку ганчірка на бика.

Як же Тихін помилявся, думаючи, що майже взяв себе в руки, підходячи до машинки! Все терпіння, витримка, повага до людей, і, особливо, жінок, відразу покинули його стомлений розум.

Ще б пак. 

За кермом "Фордика" у рожевому салоні сиділа зовсім юна на вигляд дівчина. У червоній сукні (вона це спеціально, так?) і... спокійно розмовляла по телефону. У червоному чохлі, що Тихона вже й не здивувало.

В принципі, він очікував побачити там якусь милу пані. Юну студентку, літню даму, або розфуфирену коханку місцевого "мажора", не має значення. Тільки чекав він побачити її як мінімум зляканою. В ідеалі: плачучою, тремтячою, винною врешті-решт. Але до видовища дами, що спокійно сидить і розмовляє по телефону, ніби його "Тойота" та й він разом з нею – прикре непорозуміння – доля його не готувала. 

Всі слова, навіть матюки, застрягли в горлі, але тільки Тихін відкрив рота, як дама відключила телефон, елегантно кнопкою прочинила віконце і видала: "Ви що, взагалі не дивитеся, коли назад здаєте, так?"

Від цих слів Маєвський відчув себе рибкою на березі. Рот відкривається, а звуку немає. Як і повітря, бо від емоцій дихання сперло.

"Ах ти!... Та як ти?!.. Так це я не дивився?!" Та це ти-хто-тобі авто-то купив?!” – неприродно порційно видавав звуки Маєвський.

Та тут дамочка нарешті проявила хоч якісь відповідні ситуації емоції. Вона відстебнула ремінь, поправила неслухняне блондинисте пасмо, і співчутливо запитала: "Вибачте, вам погано?"

“Та що ж ти! Так, як ти! Та руки відірвати тому, хто права видав, ти!! - Продовжував видавати звуки Тихін.

“Аа, то ви п'яні? Я викликаю поліцію! Взагалі неподобство! – Знову потяглася дамочка за своїм телефоном.

Фраза "Та я сам поліція!", на щастя, вчасно застрягла в горлі Тихона. Потроху відійшовши від шоку, він повільно відновлював дар усного зв'язного мовлення.

– Дівчино, це ви, взагалі-то в'їхали мені в зад!

– По-перше, не вам, а машині. А по-друге, не я в'їхала, а ви просто викотилися мені під колеса!

– А ви по телефону нігтики обговорювали, чи на дорогу дивились? – знову почав заводиться Тихін. Мабуть, цей безглуздий костюм псує йому не лише нерви, а й психіку. Йому хотілося рвати і метати, щоб зібратися, він почав розглядати дамочку. У машині її й не було видно, така маленька. На вигляд – років двадцять. Симпатична, якби не зарозумілий вираз обличчя і занадто вже колючі мигдалевидні очі.

Розглядання та оцінювання дівчини таки допомогло Маєвському зібратися. Чия б вина не була, платити за ремонт "Тойоти" не йому, а страхова або, тим більше поліція зараз були б геть не до речі. Ще хтось із знайомих приїде, взагалі веселуха буде. Від цих думок Тихін злякано повів плечима, як від ознобу.

– Ви самі цілі?

– Так! А ви? – з викликом подивилася прямо в очі Тихонові дамочка.

– Вашими молитвами… – похмуро відповів Маєвський, продовжуючи розглядати пані.

– Що робитимемо, у вас страховка є?

– Все в мене є! Це у вас не все!

– І чого ж я не маю?

– Очей, судячи з того, як ви їздите! – випалив Тихін і тут же пожалкував про своє хамство, бо дамочка залилася фарбою в тон сукні і машині і стала виглядати так зворушливо, що йому відразу захотілося її втішити. А кривдника добре стукнути. Втім, він і так “стукнутий”. А інакше звідки раптом стільки жовчі?

– Вибачте за грубість. Може, обійдемося без страхової?

– Зараз подивимось. – леді у червоній сукні вийшла з машинки і прискіпливо оглянула її. – У мене тут бампер трохи пом'явся. – видала нарешті свій вердикт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"