Анна Шторм - Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм

Щоб сподобатися колезі, перспективний слідчий під прикриттям Тихін надто вживається в роль боса. Та чи допоможе це підкорити серце залізної леді?

– А ви хамка! І ця, як її, феміністка!
– Нічого я не феміністка!
– Тоді ви зі мною повечеряєте! – випалив Тихін і злякано прикрив рукою рота.
– Навіть якщо ви будете останнім чоловіком на землі – не вечерятиму з вами!
– А давайте парі. За місяць ви самі запросите мене на вечерю! А як ні, я подарую вам крісло керівника.
– Знаєте що, давайте! А якщо виграю я, ви прийдете в агентство у спідниці!
– Іде!
– І з макіяжем!

1. Тихін

Нова спортивна Тойота слідчого Тихона Маєвського була справжнім скарбом. Чутлива, вона ніби тільки й чекала на його команди і, як слухняна досвідчена коханка, поспішала задовольнити всі його бажання. А вони, бажання, були настільки нескромні, що він сам себе вже боявся. На старому робочому "Рено" Маєвський так себе не поводив, а тут як з ланцюга зірвався. Обганяв, раз у раз втискав у підлогу педаль газу і перевіряв на міцність гальма. З таким стилем їзди Тихін і сам здивувався, коли в цілісності прибув у пункт призначення, на паркінг перед величезним бізнес-центром, куди йому, власне, і треба було.

Але тут його й наздогнала карма. А точніше – огидно червоний, до різі в очах, маленький "Форд", що влетів йому просто в пардон, зад. Від удару "Тойота" майже по-людськи застогнала і зрушила на півметра вперед. А старомодна киваюча собачка з панелі приладів перемістилася на носок його шкіряного черевика і боляче стукнула по пальцю.

Не встиг Тихін відтворити весь свій словниковий запас, як з величезним запізненням вистрілили подушки безпеки. Від їхнього удару в груди, у Маєвського потемніло в очах ще сильніше, ніж від собачки. Матюкаючись, як п’яний матрос, він боровся з подушкою, поки нарешті не зміг вибороти собі простір та відстібнути пасок безпеки і відчинити двері.

З машини він буквально випав. Спітнілий, як після спортзалу, з розтріпаним волоссям і дуже недобрим поглядом, Тихін уже зовсім не був схожий на одягненого з щедрої кишені шефа пай-хлопчика.

“Ну зараз подивимося, хто там такий руко-попий. І око-попий теж!!” – зло шипів Тихін, прямуючи до маленького "Фордика", червоний колір якого діяв на нього, як аналогічного відтінку ганчірка на бика.

Як же Тихін помилявся, думаючи, що майже взяв себе в руки, підходячи до машинки! Все терпіння, витримка, повага до людей, і, особливо, жінок, відразу покинули його стомлений розум.

Ще б пак. 

За кермом "Фордика" у рожевому салоні сиділа зовсім юна на вигляд дівчина. У червоній сукні (вона це спеціально, так?) і... спокійно розмовляла по телефону. У червоному чохлі, що Тихона вже й не здивувало.

В принципі, він очікував побачити там якусь милу пані. Юну студентку, літню даму, або розфуфирену коханку місцевого "мажора", не має значення. Тільки чекав він побачити її як мінімум зляканою. В ідеалі: плачучою, тремтячою, винною врешті-решт. Але до видовища дами, що спокійно сидить і розмовляє по телефону, ніби його "Тойота" та й він разом з нею – прикре непорозуміння – доля його не готувала. 

Всі слова, навіть матюки, застрягли в горлі, але тільки Тихін відкрив рота, як дама відключила телефон, елегантно кнопкою прочинила віконце і видала: "Ви що, взагалі не дивитеся, коли назад здаєте, так?"

Від цих слів Маєвський відчув себе рибкою на березі. Рот відкривається, а звуку немає. Як і повітря, бо від емоцій дихання сперло.

"Ах ти!... Та як ти?!.. Так це я не дивився?!" Та це ти-хто-тобі авто-то купив?!” – неприродно порційно видавав звуки Маєвський.

Та тут дамочка нарешті проявила хоч якісь відповідні ситуації емоції. Вона відстебнула ремінь, поправила неслухняне блондинисте пасмо, і співчутливо запитала: "Вибачте, вам погано?"

“Та що ж ти! Так, як ти! Та руки відірвати тому, хто права видав, ти!! - Продовжував видавати звуки Тихін.

“Аа, то ви п'яні? Я викликаю поліцію! Взагалі неподобство! – Знову потяглася дамочка за своїм телефоном.

Фраза "Та я сам поліція!", на щастя, вчасно застрягла в горлі Тихона. Потроху відійшовши від шоку, він повільно відновлював дар усного зв'язного мовлення.

– Дівчино, це ви, взагалі-то в'їхали мені в зад!

– По-перше, не вам, а машині. А по-друге, не я в'їхала, а ви просто викотилися мені під колеса!

– А ви по телефону нігтики обговорювали, чи на дорогу дивились? – знову почав заводиться Тихін. Мабуть, цей безглуздий костюм псує йому не лише нерви, а й психіку. Йому хотілося рвати і метати, щоб зібратися, він почав розглядати дамочку. У машині її й не було видно, така маленька. На вигляд – років двадцять. Симпатична, якби не зарозумілий вираз обличчя і занадто вже колючі мигдалевидні очі.

Розглядання та оцінювання дівчини таки допомогло Маєвському зібратися. Чия б вина не була, платити за ремонт "Тойоти" не йому, а страхова або, тим більше поліція зараз були б геть не до речі. Ще хтось із знайомих приїде, взагалі веселуха буде. Від цих думок Тихін злякано повів плечима, як від ознобу.

– Ви самі цілі?

– Так! А ви? – з викликом подивилася прямо в очі Тихонові дамочка.

– Вашими молитвами… – похмуро відповів Маєвський, продовжуючи розглядати пані.

– Що робитимемо, у вас страховка є?

– Все в мене є! Це у вас не все!

– І чого ж я не маю?

– Очей, судячи з того, як ви їздите! – випалив Тихін і тут же пожалкував про своє хамство, бо дамочка залилася фарбою в тон сукні і машині і стала виглядати так зворушливо, що йому відразу захотілося її втішити. А кривдника добре стукнути. Втім, він і так “стукнутий”. А інакше звідки раптом стільки жовчі?

– Вибачте за грубість. Може, обійдемося без страхової?

– Зараз подивимось. – леді у червоній сукні вийшла з машинки і прискіпливо оглянула її. – У мене тут бампер трохи пом'явся. – видала нарешті свій вердикт.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍