Ангеліна Кріхелі - Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі

Дивно, але його погляд був таким щирим. Треба ж, як добре люди вміють грати за такі гроші!

Гнат зачаївся в очікуванні маминої реакції, повернувшись на стільці до них обличчям. Гувернантка запитально схилила голову набік.

А Христина ніяк не могла визначитися з власною лінією поведінки, про яку замислювалася насамперед найменше.

- Так, ти теж... - неуважно кивнула, не зводячи очей із сина.

Тимофій здивовано підняв брови, на мить пожвавившись, а потім знітився. Відійшов убік, відкриваючи їй шлях. Взагалі він поводився досить незвично, на думку Сомової.

- Як минув твій день, сину? - обережно поцікавилася.

- Жартуєш! - пожвавився хлопчик, підхоплюючись із місця й тягнучи їй пакет із подарунком "тата". - До мене нарешті приїхав тато! Дивись, що подарував, - защебетав радісно, викладаючи на стіл коробку і беручись за розпакування.

- Але в тебе ж такі є вже, - заперечила несміливо, без особливого інтересу роздивляючись машинки та трасу до них.

Знову прокол. Не подумала про видачу грошей на подарунки. Навіщо він узагалі затіяв метушню з подарунками? У Гната ж усе є. З підозрою глянула на чоловіка, який щиро посміхався, дивлячись на її сина. Чи не занадто він загрався?

У грудях боляче кольнуло. Вона працює цілодобово безперервно і без вихідних, щоб у сина було все найкраще. А тут невідомий мужик притягує недорогу іграшку, і Гнат ледь не скаче від радості. Як же так?

Відчувши грозу невдоволення наймачки, що насувається, гувернантка прихопила з собою коробку з іграшками та наполегливо повела хлопчика в його кімнату.

- Тату, я зараз повернуся! - обернувшись, кинув хлопчик, знехотя йдучи за старшою.

- Вибач, сину, мені йти вже треба, - з покаянним виглядом глянув на годинник Тимофій. - Я розв'яжу свої питання і знову приїду. Гаразд?

Гнат засмучено кивнув. Вірилося насилу. Мама теж так говорить зазвичай. Але її робочі питання ніколи не закінчуються.

Що чекатиме на нього, не сказав. Не хотілося знову відчувати біль, коли знову не дочекається.

Залишившись наодинці, Христина і Тимофій кілька хвилин мовчки дивилися одне одному в очі.

- Скільки я вам винна? - розрізала повітря запитанням.

Тім здригнувся.

- Про що ви? - відповів не менш холодно.

- Ви витрачалися на подарунки, - пояснила вона, сідаючи на найближчий вільний стілець. - До речі, це зайве. У мого сина все є.

Тимофій мало не скрикнув, що все, крім мами. Але вчасно смикнув себе. Посміхнувся.

- Нормальний батько не приходить до сина з порожніми руками.

Не сказане так яскраво читалося в його очах, що Христина відчула спазм у горлі. Яке право він має судити її? Та він же ніхто! Найнятий мужик, готовий на будь-яку роботу заради грошей!

- І все ж я прошу вас утриматися від надмірностей у подарунках і... поцілунках. Це ні до чого. То скільки ви витратили?

Тимофій мовчки дістав із кишені портмоне. Як вдало, що разом зі здачею продавчиня сунула йому й чек. Мовчки поклав його на стіл перед Христиною, кивнув на прощання і пішов.