Ангеліна Кріхелі - Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі

- Не драматизуй, - недовірливо пирхнув чоловік. - Ти що, серйозно це бачиш?

Христина нічого не відповіла, відчувши, що розмова зайшла в глухий кут.

Колись коханий чоловік раптом перестав викликати якісь емоції. Можливо, різко і в одну мить. Але швидше за все, занадто довго накопичувався біль, як вода у відрі по крапельці. Ставши переповненим, воно впало, виплескуючи всю воду. Саме так спустошено і подивилася на нього Христина.

Чоловік відчув це, хоч і не зрозумів ні її почуттів, ні її поведінки. Зачаїв образу. Встав із-за столу голодним. Пішов кудись у ніч.

Христина прислухалася до себе. Ні, не хвилюється. Загалом нічого не відчуває. Поклала собі пом'яту цукерку, на десерт. Поставила у підставку смартфон та включила аудіокнигу.

Втім, слухала дуже розсіяно, оскільки складала подумки список покупок на завтра для своїх людей похилого віку. Треба їх чимось порадувати.

З теплою усмішкою на губах і в погляді Крістіна прийняла душ і лягла спати, із задоволенням перестеливши постіль і лігши в неї одна. Відчуття свободи від вантажу п'янило.

Ранок застав її у стані ейфорії від змін, що відбулися. Дівчина буквально пурхала, збираючись на роботу, а потім методично оминаючи магазини у пошуках запланованих придбань.

- Христино, ви прямо сяєте, - з доброю усмішкою констатував шеф.

Він стояв біля входу, у невеликій імпровізованій курилці. Виглядав чоловік засмученим та стривоженим. Серце Крістіни болісно ухнуло в поганому передчутті.

Дивно гармонійно поруч з ним неквапливо курив старий, що малював учора. І похмуріше хмари стояв, опустивши голову, полігамний дідусь.

На краю свідомості Христини майнуло делікатне питання про те, що він взагалі робить зі своєю старою коханкою. Ось чисто технічно. У чому суть зради такого віку?

За питання, хай навіть не озвучене, стало соромно.

- Киньте курити, - порадила Крістіна. - Я ось подарунків смачних накупила.

Але чоловіки, на диво, навіть не спробували посміхнутися. Кріс подумки перебрала всі можливі моменти, в яких могла б поводитись не коректно стосовно когось, образити ненароком.

- Та не подарунковий настрій сьогодні, - мляво пояснив Володимир, директор притулку.

- Що сталося? - тут же перейнялася дівчина.

- Мар'юшка моя, того... - гульона змахнув зморшкуватого обличчя скупу чоловічу сльозу.

Видно було, що не показне. В очах причаївся щирий сум і біль втрати. На занозу, що проходила повз, сьогодні вже в чорному капелюшку – до пари події, навіть не глянув. Та й вона зайнята була не ним. Така скорбота відбилася на її обличчі, що Крістіна задихнулася від глибокого співчуття.

Дивні істоти – люди. Дражнять один одного, тікають, наздоганяють, утримують або відштовхують. А варто зникнути противазі, і втрачають усіляку цікавість до джерела розбрату. Чому?

Частування, нитки, олівці та альбоми - все це Христина роздала тихо, відвідавши кожного в його крихітній кімнатці. Тиха радість і здивування на обличчях підопічних лилися бальзамом на серці Христині, яка згодом займалася нарівні з іншими підготовкою до похорону.

Щоб скрасити смуток старих, придумала кожному вихід для емоцій, що накопичилися. Усім дала завдання. Художникові - портрет померлої по пам'яті, рукодільниці - зв'язати шарф директорові... Чомусь вирішила, що його треба берегти від холоду. Після похорону зібрала всіх у музичній кімнаті. Співали романси, згадували померлу. Кожен знайшов добре слово. А найбільше у старенької кокетки в чорному капелюшку, який виявився актрисою в минулому та сестрою Марії. Ніколи не претендувала на її чоловіка.

Світлі та темні сторони життя притулку, емоції, переживання – все зливалося для Христини у калейдоскоп незабутніх подій.

Шеф через пару днів викликав до себе і, боязко, повідомив, що ще пів ставки за музичний супровід їй нарахував. І премію піднімну цього місяця. При цьому так зазирнув у вічі, ніби хотів запитати:

- А ви точно від нас не втечете?

Христина і не пішла. А як би вона могла? Адже щоранку обходила помітно світлі кімнатки, говорила до душі з постояльцями. Дізнавалася все більше про їхнє життя та стосунки з родичами. Прикипала серцем і душею. До них і до начальника. Який незабаром перестав боятися, почавши відкрито доглядати, а потім і заміж покликав.

- Навіщо тобі марна трата часу? Марне кохання все це навіщо? - здивовано спитала подруга.

Христина щасливо глянула на неї.

- Кохання не буває марним. А ось життя без нього... Не зрозуміло, який взагалі має сенс.

На цьому їхні стосунки й закінчились безнапасно. Тому що подруга до того ж навідріз відмовилася спілкуватися з вже колишньою дружиною свого коханця.

Потрапивши наче в інший вимір, де час йшов повільніше, у такт старечої ходи підопічних, Христина нарешті знайшла своє щастя, відчувши, що саме тепер живе недаремно.

Кінець