Мелорі Бронд - Зціли моє зранене серце, Мелорі Бронд

З самого дитинства моє життя перетворилося на пекло. Кожен день для мене був боротьбою за право на життя. З початку з татом алкоголіком, який карав мене за найменшу провину. Пізніше, дитячий будинок, в якому всім було начхати на таких як я. А згодом і чоловік виявився не кращим. Я зовсім розчарувалася і втратила довіру до людей. В моєму серці залишилося тільки місце для моєї дочки. Але доля, ще та жартівниця. Весь час мене зводить з моїм шефом, який має славу ловеласа. Чи вдасться саме йому, зцілити моє зранене серце і повернути віру в людей? Чи вона все таки вирішила наді мною познущатися вкотре.

Глава 1

Побачивши, що донечка заснула, я тихенько піднялася з ліжка і вийшла з кімнати. Без мене вона ніяк не хотіла засинати, весь час капризуючи і вимагаючи моєї уваги.

Я і сама була не проти біля неї прилягти поруч. За весь день на ногах, сильно втомилася. Софійка захворіла і я більшість дня провела з нею у поліклініці. Здаючи купу аналізів і чекаючи на заключення лікаря. А потім ще довелося бігати по аптеках у пошуках потрібних ліків.

Додому повернулися досить пізно, на маршрутці. Приготувавши швидко вечерю для донечки і виконавши всі настанови лікаря я вклала її спати.

А сама, тим часом, пішла до кухні готувати вечерю для Сергія, який мав повернутися невдовзі з роботи. Він гнівається, коли немає приготовленої їжі, або чистого випрасуваного одягу. Тільки розпочала приготування, як почула сильний стукіт дверей і лайку чоловіка у прихожій.

Вийшовши з кухні побачила п'яного Сергія, який ніяк не міг зняти взуття і закрити двері.

— Дай допоможу і не шуми так, а то донечку розбудиш. Вона тільки що заснула.

— Пішла геть, я сам і на соплячку твою мені начхати. Це ти дитини хотіла, а не я. Казав зроби аборт, але ти не послухалася мене і народила. Ось і не вказуй мені в моєму домі, як розмовляти.

Його слова мене боляче ранили в серце. Я сама виросла в дитячому будинку і знаю, що таке батьківська байдужість і нелюбов до власної дитини. Тому коли дізналася про вагітність я пообіцяла собі, що з своєю дитиною ніколи так не вчиню. Буду любити її всім серцем і ображати нікому не дозволю.

— Сергію, не кричи Софійка почує.

— Нехай чує, мені байдуже. Ти мене вже дістала разом з нею.

Він відштовхнув мене і поплентався до кухні. Зайшовши, відразу почав заглядати до каструль. Голосно стукаючи кришками об них.

— Де вечеря?  Невже ти не взмозі була приготувати вечерю за цілий день? Я працюю як віл, щоб вас прогодувати дармоїдів, а прийшовши додому не можу, як слід поїсти.

— Софійка захворіла і я майже весь день провела з нею в лікарів. Саме збиралася зайнятися приготуванням. Почекай кілька хвилин, я швидко.

— Так ти через соплячку мене посміла залишити без вечері.
Його очі потемніли від гніву, а кулаки зжалися. Він одним помахом згріб всі каструлі з плити на землю. Сильний шум розбудив доню і вона почала голосно плакати.

Сергій ще більше розгнівався і направився до спальні. Я швидко собою загородила йому прохід.
— Не смій Софію чіпати, я не дозволю.

Він зловив мене своєю рукою за шию і притиснув до стіни, чимраз сильніше стискаючи моє горло. Я намагалася вивільнитися з його рук, не взмозі і слова вимовити. Жадібно хапаючи ротом повітря. Його очі потемніли від злості і налилися кров'ю.

— Тату, таточку благаю відпусти маму. Софійка стояла заплакана у дверях спальні і вся тремтіла. Він на секунду послабив тиск і я скориставшись моментом, щосили штовхнула його від себе. Не втримавшись на ногах  Сергій впав і вдарився головою об гострий кут табуретки. З голови миттю потекла кров по обличчю.

— Ах тиж сука, тобі і твоєму ублюдкові не жити.
Він намагався встати, але внього ніяк не виходило. Видно добряче вдарився головою.

Щоб не гаяти дорогоцінний час, я швидко вибігла з кухні і закрила двері на ключ. Забігши до спальні поспіхом кинула до сумки кілька наших речей з донькою. Одягнути як слід Софію не мала часу. Заспокоюючи її, загорнула в шерстяний плед. Кожна секунда була важлива.

Я знала, що коли він виламає двері, не пожаліє дочку, а тим більше мене. Він і раніше виходив з себе, але не настільки, щоб мене мало не вбити. Якби не дочка, я вже не впевнена чи він відпустив би мене хоч на секунду.

Сергій весь час бив кулаками у двері і голосно матюкав мене. Взявши дорожну сумку і доню на руки, вийшла в коридор. Поспіхом взула перше, що попало під руки. Захопивши свою сумочку з телефоном. Швидко вийшла з квартири захлопнувши її.

Донечка тихенько схлипувала уткнувшись мені в шию, міцно обнявши мене своїми маленькими ручками.

—Софійка, доню не плач, мама поряд. Більше нікому не дозволю нас ображати.

Вийшовши на вулицю я побачила, як з таксі виходить жіночка. Я підбігла до машини, відкрила задні двері і сіла. Чоловік обернувся, здивовано на нас поглянув. Вигляд в мене з дочкою був не найкращий, але мені було байдуже. Хотілося якнайдалі звідси втекти.

Назвавши адресу водієві, він вчасно рушив. Саме з під'їзду вибіг розлючений Сергій і дивився в різні сторони, поглядом шукаючи мене.

Софійка, на щастя, вже заспокоїлася і тихенько сиділа на колінах не відпускаючи мене. Я вийняла з сумки одяг і вдягнула її.

Я їхала до баби Каті навмання, не знаючи чи знайду її вдома. Вона єдина моя надія, більше не маю до кого звернутися з проханням нас прихистити, хоча б на якийсь час.

В дитячому будинку баба Катя робила санітаркою. Щоразу приходячи на зміну, приносила мені з дому різних смаколиків. Я неймовірно раділа і часто називала її своєю бабусею

 Інші діти почувши це, глузували з мене. Казали, що я непотрібна власному батькові, а бабі Каті тим більше. А я не зважаючи на них, все рівно любила її. І чекала з нетерпінням кожного разу наступної її зміни.

Свою маму я мало пам'ятаю, вона тяжко захворіла від знущань тата і померла, коли мені було п'ять років. Я залишилася з татом пияком. Який мною майже не цікавився.

Часто ходила голодна і брудна. Інколи сусіди викликали соціальну службу і тато переставав пити на якийсь час. Боячись, що його залишуть без стабільного доходу, забравши мене до дитячого будинку.

Ці кілька днів тоді були найкращими в моєму житті. В нас була їжа на столі і чистий одяг в мене. Але з приходом чергового друга по чарці, тато забував про свою обіцянку соціальним службам. І я знов була бродячою попрошайкою.

Згодом почав бити мене за найменшу провину і замикати в кімнаті, щоб ніхто не побачив з людей мене на вулиці в синцях. Я сиділа годинами в холоді голодна і без води. На мій плач і прохання він не зважав.

Інколи, хтось з його друзів кидали мені їжу, як собаці і наказували мовчати. В такому пеклі я прожила рік. А потім стався пожар, наша хата згоріла. Тато п'яний залишив пічку відкритою.

Він вибіг на вулицю і дивився, як горить будівля, а про мене і не згадав. На щастя, сусіди прибігли, вибили вікно і витягли мене непритомну з кімнати. Швидка відразу забрала до лікарні. Довго лікарі приводили до тями і боролися за моє життя.

Пізніше, санітарки мене вимили і дали чистий одяг. Я довго лежала у лікарні. Через постійне голодування і побої, мій організм був надто виснажений. Для свого віку, на той час, я була досить худою. Вага нижче норми.

Це були мої найкращі дні мого дитинства, які я пам'ятаю і досі. Мені приносили медсестри іграшки, солодощі і фрукти, яких я ніколи не мала і не куштувала.  Ніхто з персоналу на мене ніколи не підвищував голос.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍