Ангеліна Кріхелі - Кохання, яке не продається (збірка), Ангеліна Кріхелі

Розділ 3

Гнат сидів у саду, в оточенні зламаних ним квітів, під гнітом важкого погляду гувернантки, і посилено вдавав, що уважно слухає її. Невже мама й тепер не вискочить особисто насварити за понівечені колючки? Хлопчик із відчаєм глянув на вікно її кабінету. Мабуть, що навіть розібраний на цеглу будинок не здатен був би привернути її увагу.

- Ось коли ти виростеш!.. - продовжувала віщати домомучителька.

Почувши цю частину гнівної тиради, Гнат різко підняв голову, струснувши давно не стриженими кучериками.

- Ні! - твердо й уперто заперечив, по-дорослому прямо дивлячись в очі.

- Що ні? - сторопіла жінка, здивовано замовкаючи.

- Я не хочу виростати.

- Чому?

Сумно зітхнувши, присіла навпочіпки перед шибеником. Провини він за собою не відчуває, як не кричи. Толку обурюватися?

- Зараз я - це я. А виросту і стану як мама. Або як ви. А я не хочу.

Хлопчик уперто стиснув губи.

- Можу я обійняти тебе? - попросила, бачачи, що у великих допитливих очах зріють сльози.

- Навіщо? - від несподіванки він навіть гикнув, вмить розгубивши весь бойовий запал.

- Мені дуже потрібна твоя підтримка, - знизала плечима, сідаючи на клумбу поруч, акуратно відтягуючи спідницю.

Вона завжди тримала себе в руках поруч із непосидою. Але так хотілося іноді наслідувати його приклад. Влягтися на траву, дивитися в ясне небо і просто мріяти. Стрибнути з розбігу в калюжу і реготати, стоячи посеред власної водойми.

Спершись усім тілом на руки, трохи відхилилася назад, легко граючи ногою, закинутою на другу ногу.

- Ви не виглядаєте сумною, - з побоюванням зауважив малюк.

- Я навчилася це ховати, - безтурботно знизала плечима. - І ти навчишся.

- Але я не...

- О-о, ні. Не поспішай заперечувати. Ти навчишся навіть краще, ніж я. Тому що вчишся у своєї мами. А вона вміє краще за інших.

- Правда? - зацікавився Гнат.

- Однозначно. Адже вона щодня вдає, що любить цю свою роботу. А сама мріє якнайшвидше прийти до тебе і доглядати за трояндами разом. А потім пофарбувати ту лавку, яку ти почав розмальовувати. Але їй не можна.

- Чому? - зовсім уже спантеличено уточнив хлопчик, встаючи з землі та сором'язливо обтрушуючи штанці.

Оглянувши влаштований ним безлад, жахнувся.

-Тому, що тоді вам буде нічим фарбувати лавку. Та й самої лавки не буде. І троянд цих не буде. І мене. Не буде.

Жінка сумно посміхнулася і теж встала.

- А куди це все подінеться?

- Зникне, - хмикнула. - Перейде до тих, хто готовий прикидатися, що любить тільки свою роботу. А ви з мамою чудово зможете гуляти в міському парку. Хоч цілими днями. Мріяти про вечерю і десерт на сніданок...

- Навіщо мріяти? Він же в холодильнику!

- Друже мій, але ж десерт разом із холодильником теж зникне.

- Тоді ми запустимо машинки на пульті. Наввипередки! - радісно запропонував.

- Але їх теж не буде.

Гнат зажурився. У пошуках розв'язання заданої головоломки сховав руки в кишенях штанців.

- Я бачив у парку інших дітей, - нарешті заперечив він. - Із мамами...

Вона не знайшлася з відповіддю.

- Із машинками...

Знову тиша.

- Думаю, я просто не потрібен мамі, - заявив хлопчик і попрямував до будинку.

- Зачекай! Це не правильний висновок! - заквапилася слідом, але ледь не впала, тільки в останню мить встигнувши загальмувати за спиною хлопчика.

Гнат зупинився на порозі, впершись у несподівану живу перешкоду. Перед ним стояв незнайомий чоловік і ласкаво посміхався йому.

- Мами тут немає, - пролепетав хлопчик, вирішивши, що це черговий колега, який заблукав у їхньому домі, з'явившись на ділову зустріч.

- Але ти є, - зі значенням кивнув гість. - Тимофій, - простягнув руку для потиску.

Малюк задумливо підняв брову і потиснув простягнуту йому долоню. - Твій тато, - спокійно заявив чоловік.

Гувернантка ошелешено ахнула, переводячи погляд з Гната на Тимофія.

- Вибачте, але такі жарти недоречні з дитячою психікою, - схаменувшись, спробувала відтіснити непроханого гостя, уже передчуваючи, як сильно їй влетить від Сомової за недогляд.

Чоловік дивно, з розумінням посміхнувся їй і знову звернув погляд до хлопчика.

- Я надовго поїхав після сварки з твоєю мамою. Тепер постараюся все надолужити. Дозволиш?

- Серйозно? - пискнула вона.

Хлопчик прискіпливо оглянув скромно одягненого прибульця перед собою. Він мало був схожий на всіх цих пихатих павичів, які постійно пушили хвости перед мамою. Як він міг не помітити одразу? Матуся з таким би не стала працювати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍